Безстроковий талант Сієнни Спіро

· Культура

Безстроковий талант Сієнни Спіро

Сієнна Спіро — 20-річна зірка з 1.2 мільярдами потоків, готова підкорити світ музики.

Я зустрічаю Сієнну Спіро в лобі готелю Ludlow в метушливий день. Після того, як її вигнали з кімнати через те, що вона залишалася (надто) довго після часу виселення (“Я думала, що мене залишать, але вони вигнали мене!”), вона розмовляє зі мною, потім біжить на фотосесію, а зрештою летить додому до Лондона.

Не дивно, що її тягнуть в усіх напрямках: таке трапляється, коли ти одна з найпопулярніших нових зірок у музиці. Лише чотири роки тому Спіро кинула навчання, щоб повністю займатися співом і написанням пісень; тепер, маючи вже 1,2 мільярда глобальних потоків, 20-річна співачка випустила свій дебютний альбом, Visitor, через Capitol Records. Проект слідує за величезним успіхом провідного синглу Спіро, “Die on This Hill”, зворушливої, піаністичної балада, текстурованої її хрипким контральто. (Коли Спіро виконала її на шоу The Tonight Show Starring Jimmy Fallon раніше цього року, вона отримала багаточисельні аплодисменти під час виконання.)

Тут Спіро говорить про цей магічний момент з Vogue.

Vogue: “Die on This Hill” скрізь, твій дебютний альбом виходить, і ти щойно продала свій світовий тур. Про що ти зараз думаєш?

Сієнна Спіро: Єдине, про що я можу думати прямо зараз, це куряча сендвіч. [Сміється.] Оскільки я в Нью-Йорку, Chick-fil-A на моєму розумі. Але ні, я просто дуже, дуже вдячна. Я намагаюся бути максимально присутньою і приймати це, адже я знаю, що це не нормально. Я знаю, що це не реальне життя. Це просто дуже, дуже божевільно.

Розкажи, як виникла “Die on This Hill”, бо я розумію, що вона вийшла майже випадково?

Я була в Лос-Анджелесі, просто гортала YouTube, і побачила, як хтось грає “Bohemian Rhapsody.” Хоча я не ідеальна піаністка, я відчула бажання навчитися цього. Я намагалася, але нічого не виходило, тому я трохи здалася. Пускові акорди, які я змогла зрозуміти, були неправильними, але потім я їх реорганізувала і грала їх знову і знову. Тим часом, фраза “die on this hill” завжди була тим, про що я хотіла написати, оскільки це вираз, тому я просто почала писати її на цих акордах. Наступного дня я пам'ятаю, я зайшла до студії до [продюсерів] Омара Феді і Майкла [Полака], з якими я зустрілася вперше, і ми закінчили її того дня.

Використовуючи фразу з курячих сендвічів, ти знала на той момент, що у пісні є цей особливий соус?

Пісня насправді була зовсім іншою протягом довгого часу, якщо чесно. Спочатку вона була на гітарі і гралася дуже швидко, щось на зразок The Fugees чи Лорін Хілл. Я була в розпачі, шукаючи танцювальну пісню. Це справді був Омар, хто сказав: “Це має бути балада.” Я вперта, так що можеш це зрозуміти, слухаючи пісню. Тому я сказала: “Ні, це не так.” Я хотіла що-небудь з барабанами, щоб я могла хоч якось рухатися на сцені. Але я намагалася силувати щось, що було неправильним… він мав рацію, тому що це було справді правильно як балада. Це навчило мене багато чого про те, щоб дати пісні те, що їй хочеться, а не те, що хочеш ти, і я думаю, що це помилка, яку я, можливо, зробила у своїй ранній музиці. Я була трохи егоїстичною, коли створювала музику, тому що думала: “О, я хочу, щоб це було в пісні, тому я це додам,” не замислюючись про те, що є правильним для пісні і що підходить.

Є цитата Боба Ділана, яку я люблю і часто думаю про неї: “Пісні плавають у етері, і ти мусиш їх поймати.” Ти погоджуєшся з цим?

Так, точно. Це дуже дивно. Я не знаю, звідки беруться пісні, якщо чесно. Це справді бентежить мене щоразу, коли я можу написати нову. Тому, можливо, всі великі пісні вже написані, тому що, коли ти чуєш одну, вона здається тобі такою знайомою. Ознакою справді великої пісні є те, що вона відчувається правильно, знаєш?

Ти казала в минулому, що в тобі є вроджена сумність. Чому ти думаєш, що це так, і чи є це катарсично для тебе — обробляти цю сумність через музику?

Я не маю на увазі, що це має звучати сумно або робити мене жертвою, але я просто думаю, що деякі люди природно сумні, і я точно так про себе думаю. Я думаю, це у нас у родині. Мій тато такий, моя бабуся така, і я не вважаю, що це погано. Я думаю, що це дуже нормальний, людяний спосіб бути. Деякі люди просто прокидаються і відчувають себе досить низько, і вони також абсолютно здатні переживати щасливі моменти. І в цьому певним чином дуже пощастить, адже я думаю, що деякі люди не здатні переживати щасливі моменти. Але я пам’ятаю, що відчувала дуже сумно без будь-якої конкретної причини. Це було всередині мене, і тоді я почала писати пісні. Я почала намагатися зрозуміти, чому так, і думаю, я завжди почувала себе дуже невпевненою, тому що я глибоко вникала в речі. Мої друзі казали б: “Ти так драматизуєш, ти занадто багато, ти нас перевантажуєш.” Але я просто була такою, якою була природно.

Водночас у тебе є цей природний талант. Коли ти зрозуміла, що можеш співати так?

Я завжди співала, якщо чесно. Я співаю з того часу, як тільки можу себе пам’ятати. Я не завжди була чудовою співачкою, але мені просто подобається, як це робить мене більшою собою, ніж що-небудь інше. Це змушує мене почуватися дуже впевненою і з метою. Це справді єдина річ, що була постійною в моєму житті.

Лише чотири роки тому ти кинула музичний коледж. Можеш розказати про той час?

Школа [East London Arts & Music] була насправді чудовою; вона змінила моє життя, і я дуже рада, що пішла туди. Але я вже мала менеджера і робила сесії, які мені дуже подобалися. Я кожного дня створювала музику. Я відчувала, що школа гальмує мене. Якщо чесно, причина, чому я пішла, була трохи смішною, і я не буду про це говорити зараз, але в підсумку це вийшло на краще.

Очевидно, що твій звук дуже старомодний, а стиль — дуже 60-х. Багато ретро-виконавців, таких як Олівія Дін і Рей, останнім часом пробиваються на поверхню. Чому ти думаєш, що слухачі тяжіють до цих класичних звуків?

Особисто я завжди любила цих старомодних артистів. Це те, що я слухала, з того часу, як тільки була молодшою. Але я б сказала, люди насправді прагнуть людяності, справжності та таких речей, які мають відчуття реальності. Це дуже явно. Знаєш, мені 20 років. Я дуже покоління Z і прагну живої музики. Я прагну речей, які можу тримати, які можу бачити особисто, і це те, що я намагаюся впроваджувати у свою музику, адже це те, що я люблю. Зараз дуже важко бути присутнім; дуже легко відчути себе відірваним і відстороненим.

Коли я слухала твою музику, я не могла не подумати про дискографію Френка Сінатри 50-х, особливо твої великі інструментальні вступи. Потім я прочитала, що він твій улюблений артист?

Так, він був натхненням для моєї пісні “You Stole the Show.” Це була одна з перших пісень, які ми створили для альбому. Я була така: “Мені просто потрібен вступ у стилі Сінатри!” Я хотіла щось грандіозне, масштабне і красиве, і я заспівала мелодію, і ми вставили це. Його пісня “I’m a Fool to Want You” стала справжнім натхненням для цього. Він надихнув багато пісень, і особливо його альбом In the Wee Small Hours. Мій тато хотів бути Френком Сінатрою, це був його ідол. Він завжди грав у домі, і це була моя поп-музика протягом тривалого часу.

Говорячи про твій стиль з минулого, ти постійно обшукуєш секонд-хенди?

Я люблю, люблю, люблю ходити на вінтажний шопінг; це одне з моїх улюблених занять. Я одягаю навушники і йду сама. Я думаю, це знову через мого тата; він мав великий вплив на мене, показуючи мені фільми епохи 60-х. Я також велика шанувальниця Барбри Стрейзанд і дівочих груп 60-х, таких як The Ronettes. Мені просто подобається, як вони рухаються, і мені подобається, як вони виглядають. І мені подобається їхнє волосся, знаєш. Я раніше слухала музику на CD, і бачила, як ці артисти з неймовірною підводкою для очей і красивим волоссям, і я думала, о, Боже! Мене це так вабило. Коли я випробовувала їхні стилі, це змушувало мене почуватися такою собою і впевненою, адже я дуже невпевнена особа. Мені подобається, як я зараз носю волосся, і як я роблю макіяж.

Ти почуваєшся впевнено на сцені, коли співаєш і вражаєш людей? Аудиторії, як правило, дуже реагують на тебе.

Коли я на сцені, я займаюся темрявою. Це ознака хорошого виступу — якщо ти не можеш згадати його потім. Я думаю, що люди недооцінюють, як відчувається спів і які це має катарсичні та сильні емоції. Мелодія більш потужна, ніж слова коли-небудь змогли б описати. Знову ж таки, я дійсно боролася зі своєю психічною здоров'ям у підлітковому віці. Я знаю, багато дітей це переживали, але я справді, справді страждала. Спів був єдиною річчю, яка якось допомогла мені впоратися.

Ця розмова була скорочена і відредагована.

Оригінал: www.vogue.com

Про Що? — новини науки, технологій і світу