Great Art Explained розкриває неймовірну історію «Червоної студії» Анрі Матісса
· Культура
Документальний короткометражний фільм від Great Art Explained досліджує, як радикальна картина Анрі Матісса «Червона студія» змінила правила західного живопису початку XX століття.
У сучасному світі мистецтва провокації та суперечки є невід’ємною частиною ринку. Згадайте нещодавні роботи, як-от «Комік» Мауріціо Каттелана, більш відомий як банан, приклеєний скотчем, або вкритий діамантами та платиною людський череп XVIII століття під назвою «Заради любові до Бога» Демієна Герста. І хоча мистецтво ніколи не було застраховане від скандалів, вони не завжди були, скажімо так, очікуваними.
На зламі XX століття мистецтво — особливо такі «високі» жанри, як живопис і скульптура — сприймалося та викладалося через призму глибоко вкорінених уявлень про те, що саме робить мистецтво якісним. Головним серед них була репрезентативність: люди мали виглядати як люди, пейзажі — як пейзажі, а кімнати — як кімнати. Принаймні, так було доти, доки Анрі Матісс не створив «Червону майстерню».
«Червона майстерня» (L’Atelier rouge), коштовна перлина колекції Музею сучасного мистецтва (MoMA) у Нью-Йорку, виявилася настільки несподіваною, що, як стверджується у чудовому новому відео проєкту Great Art Explained, сам Матісс, можливо, не відразу зміг осягнути те, що створив. У короткометражному документальному фільмі історик мистецтва Джеймс Пейн простежує історію цієї картини, що змінила парадигму, звертаючись до особистих впливів митця, а також до суспільних і технологічних зрушень, які переживала публіка того часу. «Ця картина, здавалося, порушувала майже кожне встановлене правило західного живопису», — каже Пейн.
Ніхто інший теж не знав, як сприймати цю роботу, ширина якої перевищує сім футів (понад 2 метри). Матісс зробив площину зображення пласкою, усунувши звичні ознаки перспективи та глибини за допомогою швидко нанесеного шару венеціанського червоного кольору. (Пейн розповідає цікаву історію і про це). Тут колір сам по собі визначає композицію замість ліній та контрастів, спираючись на пораду його друга, наставника та художника-символіста Гюстава Моро про те, що колір, як описує Пейн, «має бути вигаданим, вимріяним та уявним».
«Коли Матісс написав "Червону майстерню" у 1911 році, це була одна з найдивніших картин, які будь-хто коли-небудь бачив: кімната, майже повністю поглинута червоним кольором; меблі, зведені до контурів; картини, що висять на стінах, які ледве існують; і підлоговий годинник із 12 цифрами, але без стрілок», — зазначає Пейн. — «Навіть Матісс не був повністю впевнений у тому, що створив, і ніхто не хотів її купувати».
«Червону майстерню» не вдалося продати навіть на відомій Міжнародній виставці сучасного мистецтва, більш відомій як «Арморі-шоу» 1913 року, де вона була представлена поруч із такими експериментальними стилями, як фовізм і кубізм, не кажучи вже про протодадаїстську роботу Марселя Дюшана «Оголена, що спускається сходами (№ 2)». Хоча «Червона майстерня» побувала на численних виставках, критики її загалом розгромили. Матісс переховував її близько десяти років, перш ніж полотно опинилося в неочікуваному місці — у лондонському нічному клубі. Минули десятиліття, перш ніж цю неортодоксальну роботу визнали не огидною, а революційною.
Оригінал: www.thisiscolossal.com