Як створювали автентичну атмосферу нульових у фільмі «Mouse»

· Культура

Як створювали автентичну атмосферу нульових у фільмі «Mouse»

Фільм «Mouse» режисерів Келлі О'Салліван та Алекса Томпсона детально відтворює естетику 2002 року завдяки реальним знахідкам з комісійних магазинів та шаф мешканців Арканзасу.

Створення фільму «Mouse» дало деяким матерям з Арканзасу вагому причину, чому вони все ж зберегли випускні сукні своїх доньок. Художниця з костюмів Мег Грейс розмістила заклик у Facebook; за тиждень до зйомок сцени шкільних танців один із членів її команди їздив містом, збираючи вбрання та заповнюючи ними цілий фургон. Загалом вони назбирали близько 50 суконь, які носили на випускні вечори між 2000 та 2003 роками. «Це було схоже на подорож у часі», — каже Грейс, згадуючи, як бачила їх на акторах.

Це відчуття впізнаваності пронизує кумедний і зворушливий фільм режисерів Ghostlight Келлі О'Салліван та Алекса Томпсона. Дія «Mouse» розгортається у 2002 році в рідному місті О'Салліван, Норт-Літл-Рок, штат Арканзас. Сюжет розповідає про Мінні (Кетрін Маллен Купферер), підлітка, яка звикла жити в тіні своєї харизматичної найкращої подруги Келлі (Хлоя Коулман). Після раптової смерті Келлі Мінні тягнеться до врівноваженої матері подруги, Гелен (Софі Оконедо), та затишного будинку, який вона вже давно віддає перевагу власному. Їхній зв’язок стає складнішим, сповненим прихильності, горя та того знайомого підліткового прагнення стати кимось іншим.

«Mouse» особливо влучно передає те, як підліткове невдоволення може переноситися майже на все: недосконалу шкіру, безлад у будинку чи манеру спілкування матері. Одяг та інтер’єри не просто створюють атмосферу епохи — вони розкривають, як Мінні бачить себе і життя, яке вона хотіла б мати.

О'Салліван хотіла, щоб дух того часу був вплетений у життя персонажів, а не виглядав як карикатурна версія початку 2000-х. Для цього потрібно було подумати про те, як тренди насправді доходили до підлітків у провінції. «Арканзас у 2002 році не був на вістрі моди», — зауважує вона.

Грейс, яка виросла в Арканзасі приблизно в той самий час, згадує магазини, які їй були доступні: JCPenney, Sears, Walmart, Big Lots, Kmart. «Можливо, ми всі хотіли виглядати так, як персонажі на телебаченні, але що в нас було насправді?» — запитує вона. Можна було чекати Різдва, щоб попросити сорочку, про яку мріяв пів року. «Можливо, це була єдина по-справжньому стильна річ у вашій шафі, і ви змушені були поєднувати її з усім іншим».

Для дослідження Грейс вивчала шкільні альбоми О'Салліван і просила друзів розшукати старі фотографії, зокрема знімки з перших цифрових камер. «Ніхто з нас не знав, як правильно складати гардероб», — посміхається вона. Завдання полягало в тому, щоб створити образи, які виглядали б так, ніби підліток зібрав їх власноруч з обмежених варіантів і ще не сформованого відчуття стилю.

Значну частину гардероба було знайдено на розпродажах майна та в секонд-хендах Арканзасу. Серед найцікавіших знахідок — капрі з накладними кишенями, колись всюдисущий предмет одягу, який сучасна мода на Y2K переважно оминає увагою. О'Салліван миттєво впізнала цей образ: «Разом із поло — я подумала: "О, я таке носила"». Більш урочисті моменти теж мали свою незграбність. Згадуючи шкільні танці, О'Салліван пам’ятає підлітків, які через складні зачіски перетворювалися на «40-річних принцес дивної країни».

Художниця-постановниця Лінда Лі також прагнула «створити відчуття знайомості, не вдаючись до карикатури». Це означало дозволити різним епохам співіснувати в інтер’єрах. «Календар може підказувати, що на дворі 2000-ні, але ваш будинок насправді не змінюється так швидко», — зазначає вона. Будинок Мінні більше спирався на естетику 1970-х та 80-х років, з яскравими кольорами та великою кількістю фактур. Дім Гелен виглядав стриманіше, поєднуючи елементи 80-х та 90-х із новішими речами.

Контраст виходить далеко за межі декору. Мати Мінні, Барбара (Тара Маллен, мати Маллен Купферер у реальному житті), — мати-одиначка та ветеринар, чиє співчуття до тварин, що потрапили в біду, наповнило будинок врятованими вихованцями. Її щедрість залишає мало місця для домашнього блиску. Просторий будинок Гелен зі свіжоприготованими вечерями пропонує Мінні привабливу альтернативу.

Щоб прикрасити спальні дівчат, Лі нарізала старі випуски журналів Seventeen та J-14, знайдені на eBay, створюючи колажі на стінах, які підлітки робили з того, що було під рукою. Були й інші обов’язкові предмети інтер’єру: О'Салліван згадує, як Лі оголосила: «Ми знайшли лавову лампу».

Дія фільму в 2002 році також формує його ставлення до теми горя. «Чесно кажучи, я не знаю, як писати про сучасних підлітків, — зізнається О'Салліван. — Спосіб, у який ми переживаємо горе, культурно дуже змінився через соціальні мережі». Історія базується на її власному досвіді втрати друга в автокатастрофі наприкінці 11-го класу у 2001 році, хоча стосунки Мінні з Гелен є вигаданими.

У світі фільму, де майже немає постійного доступу до мережі, новини приходять не миттєво, а поступово. Публічне, іноді змагальне вираження горя вимагає конкретних дій, а не просто публікації каруселі фотографій. Мобільні телефони присутні, але вони далеко не всюдисущі: з'являється Sidekick, а у Келлі — громіздка Nokia. («Незнищенні телефони», — називає їх Лі. «Можна годинами грати в Snake», — додає О'Салліван).

Для сьогоднішніх глядачів-підлітків навіть найбуденніші деталі фільму можуть стати сюрпризом. Побачивши «Mouse», юний сусід запитав О'Салліван: «Стривай, твоя мама могла зняти іншу слухавку в будинку і почути твою розмову?». Вона запевнила його, що це дійсно було можливо — «і, — каже вона, хитаючи головою, — це було джерелом багатьох стресів».

Оригінал: www.vogue.com

Про Що? — новини науки, технологій і світу