Астрофізики гадають над новим всесвітом Вебба

· Наука

Астрофізики гадають над новим всесвітом Вебба

Астрофізики виявили нові загадкові об'єкти у всесвіті Вебба, що ставлять під сумнів наші знання про чорні діри.

Вступ

Коли Шарлотта Мейсон розмірковує про космічні загадки, їй подобається малювати. “Я досить візуальна особа,” сказала вона. “Я зазвичай багато малюю, намагаючись зрозуміти, що відбувається.”

Мейсон, астрофізик у Центрі Космічного Світанку в Копенгагені, останнім часом заповнює сторінки етюдами “маленьких червоних крапок” — заплутаних об'єктів, знайдених сотнями на зображеннях, отриманих від Космічного телескопа Джеймса Вебба (JWST). Маленькі червоні крапки ніколи не спостерігались до того, як телескоп почав працювати в 2022 році. Але тепер ми знаємо, що вони почали з’являтися в значних кількостях приблизно через 650 мільйонів років після Великого вибуху.

Ці крапки — лише одна з захоплюючих загадок, які виникли з спостережень JWST за раннім всесвітом. Інші включають чорні діри, які здаються неймовірно великими для їхньої вікової категорії, а також давні галактики, які суперечать тому, що ми вважали відомим про перші мільярд років після Великого вибуху. Спочатку вчені були вражені: всесвіт, виявлений JWST, просто не співпадав з нашим розумінням астрофізики. Тепер нова хвиля теорій пропонує заманливі рішення — але які з них відображають реальність, залишається відкритим питанням.

Нещодавні ідеї припускають, що маленькі червоні крапки можуть бути чорними дірами, укритими в густому газі, які, можливо, представляють собою зовсім новий тип об’єкта, званого чорна діра-зірка, в якому щільна оболонка газу випромінює світло, як зоряна атмосфера.

“Це була б моя чорна діра,” сказала Мейсон, малюючи маленьке коло і заповнюючи його. “Я можу помістити на ньому диск, бо ми думаємо, що звідти виходить частина випромінення.” Вона провела лінію через центр кола. “Тоді наївна картина — це просто ця щільна газова хмара навколо чорної діри.” Вона намалювала більше коло навколо об'єкта.

Але Мейсон вважає, що за цими космічними загадками може бути більше. Вона і колеги нещодавно проаналізували спектр світла, випромінюваного однією маленькою червоною крапкою. Якщо зображення щільної хмари правильне, то частина світла мала б бути змінена при проходженні через газ — але вони не спостерігали цього.

“Тепер що мені робити? Почати заново. Але якщо я зроблю свій газ грудкуватим,” сказала Мейсон, малюючи нову діаграму з дірками в хмарах навколо чорної діри, “я повинна зуміти отримати [сигнал], що виглядає ближче.”

По всьому світу дослідники, як Мейсон, з нетерпінням з'єднують зображення JWST стародавнього космосу, щоб створити яснішу картину початків нашого всесвіту. І як фотони, які подорожують мільярди світлових років, щоб досягти нас, нові фрагменти постійно встановлюють на свої місця.


Безмежні ями Всесвіту

Історія чорних дір стала більш складною завдяки JWST, який постійно знаходить давні чорні діри, які занадто велики для пояснення встановленими теоріями — набагато занадто великими.

Незабаром після Великого вибуху всесвіт був здебільшого однорідним і гладким. Потім, всього через кілька сотень мільйонів років, “ми вже бачимо чорні діри масою в мільярд сонць,” сказала Дженні Грін, астрофізик у Принстонському університеті. “Щоб отримати їх такими великими так швидко, вам потрібно буде зробити певні акробатичні вправи.”

Вчені розглядають два ключових фактори, які впливають на розмір чорної діри: якою масивною була “насіння” чорної діри, коли вона виникла, і наскільки швидко ці насіння зростали після цього. Але важко пояснити, як чорні діри сформувалися або зросли настільки швидко, щоб досягти маси в мільярд сонць у ранні космічні часи.

У сучасному всесвіті чорні діри формуються, коли ядро масивної зірки вичерпує паливо і колапсує. Оскільки перші зірки були досить масивними, вони могли залишити чорні діри-насіння масою до близько 100 сонячних мас, сказала Грін.

“Ми знаємо, що це відбувається, але насправді, насправді важко довести їх до мільярда так швидко,” сказала вона. “Вам дійсно потрібно буде їх “годувати”.”

Вчені історично вважали, що існує жорсткий ліміт на те, як швидко можуть рости чорні діри. Коли матеріал падає до чорної діри, він розігрівається, обертаючись навколо, як вода, що тече вниз по стоку. Випромінювання, яке виробляє цей “диск акреції”, тисне назад проти нових матеріалів, що наближаються, запобігаючи чорній дірі поглинати більше. Цей ліміт споживання, званий лімітом Еддінгтона, має унеможливити зростання чорних дір на десятки мільйонів разів більшими за відведений час.

Але недавні комп'ютерні симуляції припускають, що в чорних дірах може бути свого роду “задній вхід.” Якщо диск акреції спухне таким чином, це може перевершити тиск випромінювання. Таке “супер-Еддінгтонське” акреція призведе до надзвичайно швидкого потоку газу.

Навіть так, астрономи не знають, чи вистачило б газу навколо, щоб утворити найбільші чорні діри. Деякі дослідники вважають, що давні, густі зіркові скупчення могли створити багато чорних дір-насіння, які швидко зливалися.

Або, можливо, надмасивні чорні діри ніколи не починалися як зірки. У цьому випадку колосальні хмари газу могли б безпосередньо зануритися в чорну діру. Цей механізм “прямого колапсу” може утворити насіння масою близько 10 000 сонць.

“Проблема з картинкою прямого колапсу в тому, що вона вимагає справді ‘умов Золотовласки’,” сказала Грін. Щоб прямий колапс спрацював, гігантська хмара повинна стиснутися в чорну діру одночасно, не розпадуючись спершу на менші хмари, які б утворили зірки. Це вимагає специфічної хімії газу, і хмара повинна обертатися повільно.

“Коли люди намагаються зробити це на комп'ютері, вони можуть створити ці чорні діри прямого колапсу, але не можуть створити їх достатню кількість, щоб пояснити всі чорні діри, які ми спостерігаємо,” сказала Грін.

Є деякі докази, що підтримують кожну з цих теорій. У 2024 році JWST спостерігав чорну діру приблизно з 1.5 мільярда років після Великого вибуху, яка поглинала матеріал приблизно у 40 разів перевищуючи ліміт Еддінгтона. Якщо чорні діри раніше в космічному часі також поглинали матеріал таким чином, можливо, найбільші з них почалися як порівняно дрібні насіння.

Однак нещодавно дослідники довго вивчали одну маленьку червону крапку приблизно з 750 мільйонів років після Великого вибуху, яка гравітаційно лінзується скупченням галактик на передньому плані. Вони дійшли висновку, що об'єкт є “голою” надмасивною чорною дірою, оцінка маси якої становить 50 мільйонів разів маса сонця, без жодних помітних зірок навколо неї. Якщо ця оцінка маси правильна, то це означає, що чорна діра могла сформуватися як велике насіння, можливо, через прямий колапс, до появи будь-якої галактики.

“Є очевидні відмінності в тому, як чорні діри зростають, які ми ще не до кінця розуміємо,” сказала Грін. “Тож для мене, найзахоплююча річ, яку зараз потрібно зробити — спробувати зрозуміти фізично, чим це відрізняється?”


Побудова галактики

Як ранні чорні діри, які здаються занадто великими, багато ранніх галактик, помічених JWST, здаються занадто яскравими. Щоб зрозуміти, чому, дослідники переоцінюють свої ідеї про те, як формуються галактики.

Приблизно через 200 мільйонів років після Великого вибуху, немовля всесвіт був малим, щільним і гарячим в порівнянні з сьогоденням. Коли він розширився і охолов, темна матерія злилася в великі скупчення, які вчені називають гало. Гравітація цих безсвітних гало притягувала газ водню та гелію в просторові нитки, які скупчувалися в ядрах навколишніх темних сфер. Щойно достатньо газу накопичувалося, екстремальний тиск викликав пожежі ядерного синтезу та запалав перші зірки, які зібралися разом, щоб створити перші галактики.

Астрономи зазвичай описують строки цих подій у термінах червоного перетворення або того, наскільки сильно світло від ранніх об'єктів було розтягнуте космічним розширенням.

“Не надто багато відбувається до червоного зсуву 15 [270 мільйонів років після Великого вибуху], а потім багато газу починає надходити вздовж цих ниток,” сказала Рейчел Сомервілль, старший науковий співробітник, яка вивчає формування галактик у Інституті Флатірон у Нью-Йорку. Вона представляла нові комп'ютерні симуляції на зустрічі в квітні 2026 року в Гельсінгері, Данія. У конференц-залі з виглядом на протоку між Балтійським і Північним морями зібралося понад 100 дослідників з усього світу, щоб обговорити загадки юності всесвіту. Яскраві візуалізації темної матерії, газу та зоряного світла танцювали на екрані проектора.

“Приблизно до червоного зсуву 11 [420 мільйонів років], швидкість формування зірок починає дійсно наростати,” продовжила вона. “На червоному зсуві дев'ять [550 мільйонів років] ми створюємо гарну галактику.”

Галактика на екрані представляла раннє населення, але найдавніша галактика, яку JWST виявив до сьогодні, існувала лише 280 мільйонів років після Великого вибуху. Плутане відкриття яскравих, ранніх галактик спочатку змусило деяких вчених припустити, що наше розуміння фундаментальної космології, законів, які регулюють поведінку енергії та матерії у ранньому всесвіті, може бути помилковим. Але після кількох років вивчення цих примітивних об'єктів теоретики тепер мають кілька моделей для пояснення їх яскравості та достатку.

“Ми, фактично, пройшли від того, щоб мати занадто багато ранніх галактик, до того, щоб мати занадто багато теорій для їх пояснення,” сказала Сомервілль присутнім.

Можливо, перші галактики трансформували газ у зірки ефективніше, ніж вважали раніше. Або вони пережили періодичні сплески формування зірок, викликані турбулентними умовами. Або, можливо, ранні області формування зірок переважно створювали масивні, надто яскраві зірки. Багато астрофізиків вважають, що якась комбінація цих факторів, а можливо, й інших, сприяла розвитку галактик.

Щоб перевірити ці нові ідеї, дослідники вивчають немовля всесвіту через симуляції. “Відтоді як запустили Веба, справді був вражаючий прогрес, особливо в останній рік чи близько того, у числових симуляціях,” сказала Сомервілль учасникам, додавши, що ці нові симуляції “можливо, більше підходять і більше інформативні для інтерпретації спостережень у всесвіті з високим червоним зсувом.”

Коли ці моделі покращуються, JWST документує все більше галактик. Порівнюючи те, що він бачить у ранньому всесвіті, з симуляціями, які намагаються пояснити чому, дослідники поступово наближаються до розкриття справжньої природи космічного світа.

“Ми можемо спробувати зв’язати найкращу аналогію спостережуваної галактики з симульованою,” сказав Хаким Атк, астрофізик з Паризького інституту астрофізики при університеті Сорбонна. “Коли у вас є це найкраще співпадіння, ви можете подивитися на історію формування зірок, адже в симуляціях у вас є доступ до всієї історії галактики.”

Цікава підказка нещодавно з'явилася з приладу JWST для середньоінфрачервоного спектра (MIRI), суперохолодженого пристрою, який може розділити світло від далеких об'єктів. MIRI виявив, що ранні галактики не мають таких самих характеристик, як вважали вчені.

“Основний сюрприз — це різноманіття характеристик галактик, які ми спостерігаємо на ранніх етапах,” сказав Атк. “Ви очікуєте, що вони виглядатимуть однаково.”

Це різноманіття може свідчити про формування зірок, яке відбувалося сплесками, коли галактики проходили через періоди злиття зірок, що вибухали і викидали газові хмари, зупиняючи створення зірок, тільки для того, щоб газ знову скупчувався і викликав нову хвилю зоряного народження.

“Деякі з них, здається, очистили всю міжзоряну середу, що там є, газ і пил. Це наче ви дивитеся лише на голі зірки,” сказав Атк. “Інша галактика — протилежність. Вона має багато газу.”

Додаткова підказка приходить з групи галактик з надмірною кількістю азоту. Присутність цього елемента свідчить про те, що в ранньому всесвіті могло бути багато особливо масивних зірок. У симуляціях ці масивні зірки генерують надлишок азоту, перш ніж вибухнути в наднових і розсіяти елемент по їхніх хост-галактиках.

Коли-небудь дослідники можуть розкрити повну картину формування галактик. До тих пір вони продовжуватимуть розглядати сліди в нових спостереженнях та симуляціях.


Загадка існування

Коли світла астральних тіл увімкнулися, всесвіт перетворився. Випромінювання від ранніх галактик і чорних дір іонізувало море нейтрального водню, вирізаючи величезні бульбашки посеред космічного туману. Дослідники називають цей період повторною іонізацією, оскільки це було друге, коли всесвіт був іонізований. Це ознаменовує кінець космічної темряви, коли туманна безодня була позбавлена зірок.

Перші зірки, які, за припущеннями, були сотні або тисячі разів масивнішими за сонце, шалено витрачали своє водне і гелієве паливо та вибухали в потужних наднових, сіючи всесвіт новими елементами, такими як вуглець, азот, кисень, фосфор та залізо — матеріалом для планет та життя.

У багатьох відношеннях ті перші зірки є матерями всесвіту. “Ми дивимося назад на те, що нас створило,” сказала Ліз Крістенсен, астрофізик Центру Космічного Світанку.

Цілком імовірно, що недавня конференція для обговорення космічних витоків відбулася в Гельсінгері, неподалік від замку, який надихнув на написання “Гамлета.” У п'єсі датський принц Гамлет сумно говорить:

ці сміливі надмірності, цей величниий дах, чепурний, з золотим вогнем — чому, мені здається, що це— лише брудна і проклята спільнота парів. Який шедевр є людина, як благородний у розумі, як безмежний у здібностях . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . однак, для мене, що таке ця квінтесенція пилу?

Хоча це сумна роздума про існування — всесвіт як “брудна і проклята спільнота парів,” людство як “квінтесенція пилу” — ми тепер розуміємо, що опис Гамлета є більш науково точним, ніж Шекспір міг би знати. Ми насправді складаємося з елементів, створених у зірках та викинутими в безодню як газ і пил.

На відміну від Гамлета, який страждає в Ельсінорі, однак, вчені, які вивчають витоки всесвіту, захоплені цими космічними початками.

Оригінал: www.quantamagazine.org

Про Що? — новини науки, технологій і світу