Революції та нормальна наука: як розвивається наукове знання

· Майбутнє

Революції та нормальна наука: як розвивається наукове знання

Томас Кун довів, що наука розвивається не шляхом простого накопичення знань, а через рідкісні наукові революції, які кардинально змінюють наше уявлення про світ.

Томас Кун, фізик та філософ науки, вніс вагомий внесок у розуміння того, як розвивається людське знання. Томас Кун вважав, що наука розвивається не лише шляхом простого накопичення знань, а й через рідкісні наукові революції. Його підхід кардинально відрізняється від традиційного уявлення про науку як про лінійний процес накопичення фактів, де кожне наступне покоління просто додає нові цеглини до спільної будівлі знань. Натомість Кун стверджував, що розвиток науки відбувається через рідкісні «революції» — моменти, коли одна парадигма замінюється іншою, докорінно несумісною з попередньою.

Що таке парадигма та наукова революція

За Куном, парадигма — це базова модель, яка визначає, як саме ми розуміємо певні аспекти всесвіту. Наприклад, історичний перехід від геоцентризму Птолемея до геліоцентризму Коперника був саме зміною парадигми. Подібні «перемикання» автор порівнює з оптичними ілюзіями, такими як знаменита картинка, де можна побачити або качку, або кролика. Проте наукові революції відрізняються від ілюстрацій тим, що вони асиметричні: після переходу до новітньої теорії, як-от від фізики Ньютона до викривленого простору-часу Ейнштейна, повернутися до попереднього бачення вже неможливо.

Нормальна наука: робота над нерозв’язаними проблемами

Більшість часу науковці займаються так званою «нормальною наукою». Її мета — не повалення авторитетів, а вдосконалення панівної моделі. Науковці працюють у межах існуючої парадигми, намагаючись заповнити прогалини та розв’язати непіддатливі питання, які ще не пояснені. Цікаво, що, згідно з теорією Куна, навіть нова парадигма спочатку не здатна дати відповіді на всі запитання. Вона стає успішною лише тому, що виявляється зручнішою за конкурентів і дає дослідникам можливість цілеспрямовано працювати над конкретними проблемами.

Сам Кун почав ставити під сумнів кумулятивну модель розвитку науки після того, як глибше занурився в античну спадщину. Зокрема, фізика Арістотеля спочатку видавалася йому набором помилок, але пізніше він збагнув: це була внутрішньо логічна система, яка просто базувалася на інших визначеннях руху — якісних, а не лише кількісних чи математичних.

На думку Куна, «допарадигмальний» стан будь-якої дисципліни характеризується хаосом: науковці витрачають енергію на суперечки про фундаментальні основи, не маючи критеріїв для вибору важливих фактів. Цілеспрямований науковий прогрес стає легшим, коли з’являється спільна парадигма. Як зазначав Кун, навіть такі видатні постаті, як Бенджамін Франклін, зробили прорив в електриці саме тому, що Франклінова теорія надала наступному поколінню дослідників спільну парадигму для досліджень; у межах цих пошуків вони, зокрема, працювали з лейденською банкою.

За матеріалами Kunsht

Про Що? — новини науки, технологій і світу