Шість факторів, що підтримують психічне здоров'я темношкірої молоді
· Human OS
Дослідники з Берклі залучають темношкірих підлітків до розробки стратегій профілактики суїцидів, надаючи їм можливість самим створювати інструменти для психологічної підтримки.
Одного літнього дня в Каліфорнійському університеті в Берклі четверо підлітків зібралися біля дошки, наввипередки записуючи свої рішення важливої проблеми громадського здоров’я. Вони отримували задоволення від процесу, навіть попри серйозність завдання: допомогти дослідникам розробити програми зі зменшення стрімкого зростання кількості самогубств серед темношкірих підлітків.
У Сполучених Штатах кількість випадків самогубств серед темношкірих дітей та підлітків невпинно зростає протягом десятиліть. Для вікової групи від 10 до 17 років рівень самогубств зріс на 144% у період з 2007 по 2020 рік. Ба більше, темношкірі хлопці вчиняють самогубство більш ніж удвічі частіше, ніж дівчата, хоча рівень самогубств серед темношкірих дівчат зріс на 182% у період між 2001 і 2017 роками.
Поки підлітки обмінювалися ідеями, Джасмін Брукс Стівенс, доцентка психології в Берклі, спостерігала за ними поруч. Цей момент став кульмінацією дослідження, яке вона проводила спільно з організацією Homeless Children’s Network з метою покращення стану ментального здоров’я темношкірої молоді. Брукс Стівенс вірила, що самі підлітки мають цінні ідеї, тому протягом восьми тижнів працювала з цією групою, яка була частиною молодіжної правозахисної організації мережі — Jabali Youth Advocacy. Візит до кампусу став фінальним етапом цієї співпраці.
«Одним із найзахопливіших моментів було бачити, як вони підхоплюються і кажуть: "Чекайте, ми можемо створити програму, завдяки якій ми почуватимемося краще? У нас є на це сила?"» — згадує Брукс Стівенс. — «Бачити, як вони відкривають у собі це почуття суб’єктності — це було для мене безцінно». За її словами, додатковим бонусом стало те, що для багатьох із цих підлітків це був один із небагатьох візитів до університетського кампусу. У майбутньому Брукс Стівенс планує адаптувати результати свого дослідження для клініцистів та політиків, які працюють над запобіганням самогубствам серед темношкірої молоді.
Цей поточний проєкт — лише один із прикладів того, як Брукс Стівенс намагається подолати зростання рівня самогубств, залучаючи молодь до партисипативних досліджень, що є незвичним і багатообіцяючим підходом у цій сфері. «Цього літа я мала неймовірну можливість працювати пліч-о-пліч із молодими людьми, розробляючи програму, яка допоможе іншим підліткам захотіти жити, — каже вона. — Замість того щоб чекати, поки дитина опиниться в кризовій ситуації, я прагну зрозуміти, що допомагає молоді процвітати — що дарує їм надію, відчуття можливостей і допомагає усвідомити ту геніальність, яку вони мають всередині».
Шлях до надії перед обличчям расизму
Попри зростаючу кризу серед темношкірої молоді, рівень самогубств серед підлітків у США загалом знижується. Брукс Стівенс вважає цю статистику показовою: «Для мене це свідчить про те, що підходи, на які ми покладалися, неадекватно враховували умови, що зумовлюють ризик самогубства в темношкірих спільнотах».
Легко говорити про структурний расизм як про абстрактне поняття або про особисті зіткнення з расистами як про тривожні, але обмежені в часі події. Проте, згідно зі звітом Школи громадського здоров’я Блумберга при Університеті Джонса Гопкінса за 2023 рік, боротьба з расизмом серйозно впливає на темношкіру молодь і підвищує ризик самогубства. Брукс Стівенс уже опублікувала дослідження, що документують, як расова дискримінація та пандемія COVID-19, яка непропорційно сильніше вдарила по темношкірих американцях, спільно посилили ризик самогубств серед темношкірих молодих людей.
На роботу Брукс Стівенс впливають як її власні дослідження, так і особистий досвід того, як раса може формувати уявлення молодої людини про себе. «Я досить рано усвідомила, що темношкірі діти часто змушені орієнтуватися на очікування щодо того, ким вони мають бути, ще до того, як вони встигають з’ясувати, ким вони є насправді, — говорить вона. — Це залишилося зі мною — важливість створення простору, де темношкіра молодь може самовизначитися, розпізнати свої сильні сторони та уявити, ким вони хочуть стати». Водночас вона бачила, як стигма навколо ментального здоров’я ускладнює пошук підтримки для темношкірих дітей та їхніх сімей, навіть коли расизм та інші хронічні стресори продовжували впливати на їхній добробут.
Під час навчання на бакалавраті в Університеті Північної Кароліни в Чапел-Гілл, коли вона відвідувала курс з афроамериканської психології у Енріке Неблетта, відомого дослідника раси та здоров’я, який став її наставником, Брукс Стівенс побачила зв’язок між цими явищами — і знайшла своє покликання. «Я зрозуміла, що існує ціла галузь, присвячена дослідженню того, як расизм впливає на ментальне здоров’я і як темношкірі діти починають розуміти себе та свою расову ідентичність», — каже вона.
Згодом, під час навчання в аспірантурі Університету Х’юстона, Брукс Стівенс працювала з Рідою Вокер, експерткою у сфері досліджень самогубств та ментального здоров’я афроамериканців. Брукс Стівенс помітила, що в дослідженнях із запобігання самогубствам дуже мало уваги приділяється формуванню випереджальної стійкості — підходу, що фокусується на добробуті та щасті дитини ще до виникнення кризи ментального здоров’я.
«Ми вивчаємо, чому люди вирішують піти з життя, не розуміючи, що змушує людей жити», — каже вона. Для Брукс Стівенс це усвідомлення відкрило інший спосіб мислення про запобігання самогубствам, де знайшлося місце для сильних сторін, які часто ігнорувалися традиційними моделями, таких як расова ідентичність, духовність, родинні зв’язки, почуття приналежності або надія.
Фокус на сильних сторонах для запобігання самогубствам
Брукс Стівенс знає, що не може самотужки усунути расові травми, з якими стикаються темношкірі молоді люди. Вона також не може подолати інші чинники, що призводять до вищого рівня самогубств у її спільноті, такі як системна несправедливість чи бідність. Натомість вона фокусується на тому, де може зробити реальний внесок через свої дослідження.
«Хоча я, можливо, не в змозі викорінити расизм, я можу допомогти створити програми, які змінять те, як темношкіра молодь сприймає себе та своє майбутнє — програми, які допоможуть їм відчути впевненість у своїй ідентичності та змогу уявити життя, яке варто прожити», — зазначає вона.
Як перший крок, цього року вона разом із колегами розробила структуру «Black Youth Thriving Framework for Suicide Prevention» (Основи процвітання темношкірої молоді для запобігання самогубствам). Вона базується на огляді літератури, в якому було визначено шість захисних факторів, здатних зменшити суїцидальні наміри серед темношкірої молоді, зокрема підтримка сім’ї, зв’язки з громадою та самоприйняття. «Зараз ми працюємо над визначенням стратегій, які допоможуть розвивати ці сильні сторони в житті молодих людей», — каже Брукс Стівенс.
Вже у дослідженні 2023 року вона разом із колегами довела, що темношкірі молоді люди з більш вираженим почуттям самоприйняття менш вразливі до депресії та суїцидальних думок. Аналогічно вона визначила майндфулнес (усвідомленість) та медитацію як потенційні інструменти для темношкірих американців віком 20+ років, що допомагають пом’якшити імпульсивність, яка часто асоціюється з ризиком самогубства.
Цей підхід є радикальним відходом від усталеної практики. За словами Брукс Стівенс, зараз ресурси для запобігання самогубствам здебільшого зосереджені навколо кризових моментів. Втручання часто надається тоді, коли дитина вже демонструє ознаки депресії або потрапляє до лікарні після спроби самогубства. Брукс Стівенс хоче розробити науково обґрунтовані способи запобігти тому, щоб дитина взагалі опинилася в такій критичній точці.
І все частіше вона залучає самих темношкірих підлітків, щоб вони допомогли визначити, як мають виглядати ці підходи. Брукс Стівенс підкреслює, що четверо підлітків, з якими вона працювала цього літа, були не просто учасниками дослідження; вони були співавторами в розробці концепції запобігання самогубствам.
«Для мене це дуже надихаюче, адже я залучаю голоси, які зазвичай залишаються поза увагою, до наших досліджень, і ми розробляємо рішення, — каже вона. — І ці рішення — це те, що змушує дітей хотіти жити та любити себе. Це все. Це про любов до себе, любов до власного життя. Це те, у відкритті чого я їм допомагаю».
Оригінал: greatergood.berkeley.edu