Око на мішені: колишній детектив, який полює на шахраїв-екстрасенсів
· Human OS
Колишній офіцер поліції Нью-Йорка Боб Найгард присвятив життя викриттю шахраїв, які видають себе за екстрасенсів та виманюють гроші у вразливих людей.
У 2008 році Боб Найгаард сидів на барному стільці в закладі Neighborhood Sports Bar and Grill у Бока-Ратон, Флорида, незадовго до 17:00. Це була середа — вечір, коли діють вигідні акції на напої та є шанс знайти компанію до закриття бару. Найгаард, високий і кремезний чоловік із підкупною, трохи дурнуватою посмішкою, мав найтемніший нью-йоркський акцент у радіусі багатьох миль. Він щойно вийшов на пенсію після 21 року служби в поліції Нью-Йорка (NYPD). У 46 років, отримавши право на пенсію, він звільнився і переїхав до Флориди, щоб відпочити.
Проте він зовсім не відпочивав. Йому було нудно.
Найгаард був енергійним поліцейським, який не ладнав із колегами через свою впертість у розслідуваннях. Мабуть, він мав би передбачити, що життя, яке складається лише з попивання коктейлів «Май Тай» та сидіння на пляжі, йому не підійде. Невдовзі після приїзду до Флориди він отримав ліцензію приватного детектива і почав братися за справи про зниклі гроші чи невірних чоловіків. Але ні те, ні інше не приносило задоволення.
Він замовив ром із колою. Найгаард подружився з барменом, який познайомив його з двома жінками, що сиділи в кінці барної стійки — медсестрою та лікаркою. Вони разом повечеряли, обмінюючись історіями про роботу в медицині та поліції. Найгаард дав обом жінкам свою візитку. Через десять хвилин задзвонив телефон. Це була лікарка. Чи могли б вони зустрітися неподалік, на розі вулиці біля заправки Chevron? Найгаард подумав, що вона хоче продовження вечора.
Коли вона під’їхала і опустила вікно, її обличчя було наполовину приховане тінню. «Я нікому раніше не могла про це сказати, — промовила вона з водійського сидіння. — Я лікарка, але потрапила на гачок ворожки». Вона віддала понад 12 000 доларів жінці, з якою познайомилася через свого перукаря. Ворожка переконала її, що на неї наклали прокляття: цим нібито пояснювалися проблеми з документами на еміграцію та зруйноване особисте життя. За певну суму прокляття можна було зняти. Тепер лікарка зрозуміла, що її ошукали. Найгаард уже мав досвід арештів шахраїв. Чи міг він їй допомогти?
З цієї миті Найгаард більше ніколи не нудьгував. Він став приватним детективом, який спеціалізується на допомозі жертвам ворожок. Він не закривав справи через мирові угоди — він домагався арештів, щоб повернути клієнтам якомога більше грошей. Завдяки «сарафанному радіусу» до нього почали звертатися потерпілі з усієї країни. З часу своєї першої справи Найгаард допоміг повернути понад 5 мільйонів доларів.
Я вперше почула про Найгаарда близько року тому з новинної статті про арешт ворожки у Філадельфії, який він організував. Він здався мені чимось середнім між вигаданим детективом Шерлоком Холмсом і реальним Гаррі Гудіні, який присвятив останні роки життя викриттю медіумів. Коли я вперше написала йому на електронну пошту, Найгаард не відповів. Але через кілька днів після мого другого листа мені зателефонували з невідомого номера. Це був Найгаард: «Мені подобається, коли люди не здаються», — сказав він. Він почав швидко розповідати про свої останні справи. Що змушує колишнього копа, який ловив наркоторговців і грабіжників, зосередитися лише на цьому маргінальному секторі суспільства — ворожках? І чому він такий ефективний у цьому? Ми домовилися зустрітися в місті.
Холодного дня на початку лютого, повернувши за ріг у нижньому Манхеттені, я побачила постать у бежевому тренчі та капелюсі-федорі, що стояла під гранітною аркою історичного банку Life and Trust. У моїй уяві від люків на тротуарі почала підніматися пара, а безлюдна вулиця перетворилася на місце для таємної опівнічної зустрічі. Насправді був ясний сонячний ранок, і Найгаард ввічливо чекав на мене надворі, але кожна хвилина з ним змушує вас почуватися героєм фільму про старий Нью-Йорк. Зараз у колишньому приміщенні банку розташована кав'ярня. Ми зайшли у просторий вестибюль і замовили напої там, де колись сиділи банківські касири.
Я очікувала зустріти суворого представника правоохоронних органів із темним минулим. Можливо, він або хтось із його близьких постраждав від рук ворожки, і в нього були з ними свої рахунки. Або, можливо, він раціоналіст — людина, настільки віддана науковому світогляду, що не могла стерпіти, коли хтось вдає, що здатний порушувати закони природи.
Але коли ми вмостилися з гарячими напоями, я дізналася, що Найгаард до зрілого віку взагалі не думав про ворожок. У нього було щасливе, приземлене дитинство, розповів він. Він народився в Квінзі в 1961 році, а в чотири роки переїхав до Нью-Гайд-Парку на Лонг-Айленді. Його матері було 20 років, коли він народився, батькові — лише на кілька років більше. Сім'я, включаючи молодшого брата, щовечора вечеряла разом.
«Вміння поводитися з єнотом також допомагає тобі поводитися з людиною»
Вони були працьовитою і гордою родиною. Вони вдягали свій найкращий одяг, щоб піти до Howard Johnson’s на Джеріко-Тернпайк їсти рибу з картоплею фрі. Найгаарда вчили завжди бути «в порядку». Він застеляв ліжко вранці. Його волосся завжди було розчесане. «Ти звертаєш увагу на деталі, на дрібниці, — казав він. — Ти охайний, добре одягнений, ввічливий, пунктуальний». Хоча його квартира була за рогом від кафе, де ми сиділи, він прийшов майже на 20 хвилин раніше, щоб не запізнитися. (Найгаард тепер ділить свій час між Флоридою та Нью-Йорком, переважно орієнтуючись на розклад матчів «Нью-Йорк Рейнджерс»; він має сезонний абонемент).
Його почуття справедливості також, здається, проявилося рано. Якщо Найгаард приходив додому і розповідав, що всі діти на шкільному подвір’ї когось ображають — «збивають з ніг, називають «очкариком»» — батько відрізав: «Ти ж не просто сидів і дивився, чи не так?»
Літо Найгаард проводив на північному сході Пенсильванії, де його дід купив старий фермерський будинок без водопроводу та електрики; там користувалися гасовими лампами та колодязем. Це місце нагадувало дідові Норвегію. Коли Найгаард привозив своїх друзів, братів Томмі та Річі Гамбіно, вони ніколи раніше не бачили корови. Одного разу вони пожартували над іншим міським хлопчиком, сказавши йому, що шоколадне молоко витікає з вимені коричневих корів.
У сільській місцевості Найгаард виховував у собі співчуття до інших живих істот. Коли йому було близько шести, у нього була пневматична рушниця для стрільби по банках. Одного дня він побачив пташку, націлився і підстрелив її. Найгаард роздивився її зблизька, вивчаючи кулю в животі. Пташка була ще жива, але страждала. Він убив її, щоб припинити муки, а потім відчув нудоту. «Я більше ніколи не вбивав», — сказав він мені. Водночас він отримав уявлення про тваринну сторону людей. Коли він побачив єнота, замкненого в сараї, пізніше він впізнав подібні реакції у злочинців, які, будучи загнаними в кут на станції метро, мали при собі ордер. «Вміння поводитися з єнотом також допомагає тобі поводитися з людиною», — зауважив він.
Саме батько хотів, щоб Найгаард став поліцейським. У 17 років він склав іспит до поліції. Робота забезпечувала пенсію та медичне страхування, казав батько. До того ж, він міг би допомагати людям. Але Найгаард вступив до коледжу в Техасі, в Південний методистський університет, на спеціальність «бізнес», думаючи, що приєднається до сімейного бізнесу з підлогових покриттів. А потім, у 23 роки, отримав запрошення до поліцейської академії.
Він запитав, чи не було прізвище ворожки Маркс. Приголомшена лікарка запитала, звідки він дізнався. «Я ясновидець», — пожартував він.
Робота в поліції відповідала його філософії справедливості: якщо хтось порушує закон, настають наслідки, і його завдання — забезпечити їх. Він став одержимий арештами, настільки, що це дратувало інших копів. Коли він був офіцером на Лонг-Айленді, існували негласні правила щодо того, наскільки проактивним чи амбітним слід бути, каже він. Інші звинувачували його в тому, що він створює забагато паперової роботи. Керівники карали його, ставлячи на офісну роботу. Але він все одно примудрявся проводити арешти, не залишаючи відділку: згадував перехожих із невиконаними ордерами і навіть одного разу знайшов наркотики в сумочці відвідувачки. Він вивчив кримінальний кодекс напам'ять, щоб завжди обґрунтовувати свої дії, включно із законом штату Нью-Йорк про те, що ворожіння є злочином.
Одним із небагатьох наставників Найгаарда був покійний Джон Гроу, детектив із поліції Балтімора. Гроу став співзасновником Національної асоціації слідчих із питань шахрайства (National Association of Bunco Investigators) — некомерційної організації, що допомагала поліцейським обмінюватися інформацією про шахраїв по всій країні. Гроу передавав Найгаарду імена та фотографії шахраїв, які діяли в сусідніх містах. Але «до того моменту, як та жінка в барі [у Флориді]… ці знання, накопичені за всі роки, не були задіяні», — сказав він.
Коли лікарка попросила Найгаарда про допомогу, він запитав, чи не було прізвище ворожки Маркс. Приголомшена лікарка запитала, звідки він дізнався. «Я ясновидець», — пожартував він. Насправді цією ворожкою була Джина Марі Маркс, серійна злочинниця, чиє прізвище Найгаард запам’ятав із розмов із Гроу.
У Найгаарда була одна умова для того, щоб взятися за справу лікарки: вона мала довести справу до арешту, незалежно від того, скільки грошей ворожка запропонує їй як компенсацію. Потім він знайшов ще чотирьох жертв Маркс і зібрав докази від усіх них. Зрештою Маркс була заарештована, а лікарка повернула свої гроші.
Маркс була першою заарештованою ним ворожкою, і саме в той момент розрізнені частини його життя зійшлися докупи. «Усі ці роки, все це роздратування… сварки з начальством… необхідність знати закон — я ніколи не розумів, для чого це мене гартувало», — сказав він. — «Це гартувало мене для цієї боротьби».
На початку березня ми з Найгаардом вечеряли за кутовим столиком у P.J. Clarke’s у Мідтауні, Манхеттен. Він розповідав мені про іншу справу: у червні 2010 року до молодої жінки — назвемо її Вівіан — підійшла жінка, яка назвалася Сарою. Сара сказала, що відчуває енергетику Вівіан і що в її житті коїться щось лихе. І справді, Вівіан нещодавно була відрахована з офіцерської школи армії США через травму і переживала розлучення.
Сара і Вівіан обмінялися номерами, і пізніше Сара сказала їй, що їй потрібно 90 доларів на кристали, щоб з’ясувати, звідки походить негатив. До кінця місяця Сара сказала, що з’ясувала: хтось наклав на Вівіан прокляття, ймовірно, мачуха. Вівіан мала зняти 2 700 доларів, покласти гроші разом із пелюстками троянд і листям дерев під матрац і поспати на цьому.
Пізніше Сара зв’язалася з Вівіан, щоб підтвердити, що це була саме мачуха. Щоб зняти прокляття, потрібно було пожертвувати ці 2 700 доларів. Вівіан мала принести гроші, банку і пару білої білизни до квартири Сари. Сара наповнила банку водою, загорнула яйце в білизну і натерла ним тіло Вівіан. У драматичному фіналі ритуалу яйце тріснуло, і з нього випала мертва дитина кукурудзяного вужа. Вода забарвилася в глибокий кривавий колір.
«Трюки ворожок мало змінилися, — сказав Найгаард. — З помідорів з'являються голки. Яйце тріскається, а з нього витікає кров або випадають мертві тварини».
У наступні місяці Сара просила Вівіан надсилати ще грошей. У жовтні 2013 року Сара сказала, що «церкві» потрібно 10 800 доларів, і Вівіан пішла в банк і взяла кредит на 12 000 доларів. Вівіан виконувала вказівки, надсилаючи Сарі годинник Cartier та подарункові картки Saks Fifth Avenue, хоча спроба орендувати Mercedes була невдалою. На той час, коли Вівіан звернулася до Найгаарда, вона втратила понад 30 000 доларів.
Найгаард передав справу Вівіан до поліції Нью-Йорка, але йому відмовили. Проте Найгаард знав, що Сара просила Вівіан надіслати годинник на її адресу у Флориді. Якщо будь-яка частина злочину відбувається за межами штату, весь злочин може розглядатися в цій юрисдикції. Найгаард полетів туди, щоб поговорити з детективом, який погодився допомогти. Зібрані докази призвели до арешту Сари, і гроші Вівіан були повернуті.
Трюки ворожок мало змінилися, сказав мені Найгаард. З помідорів з'являються голки. Щось зловісне з'являється з грейпфрута. Яйце тріскається, і з нього витікає кров або випадають мертві тварини. «Багато з новачків уникають таких речей, але коли вони справді хочуть витиснути все до останнього, вони вдаються до старих перевірених методів», — сказав Найгаард.
Поки Найгаард їв свій бургер, я розповіла йому свою історію: кілька тижнів тому я ходила до Сари, яка тепер називається Еммою, на ворожіння. Найгаард пожвавився: «О, правда?»
Я нервово йшла по 12-й вулиці в Іст-Вілледж, поки не дійшла до вітрини із зеленою вивіскою. Я дивувалася, чи спробує Емма налякати мене прокляттям або іншою тактикою, щоб отримати більше грошей. Я попросила повне ворожіння на життя за 150 доларів. Не хотіла брехати, щоб бути «кращою жертвою», тому підняла найболючішу тему, яку мала: чи варто нам із чоловіком намагатися завести дитину. Емма уважно дивилася на мене, поки я незграбно сиділа у великому, схожому на трон оксамитовому кріслі.
Вона поставила кілька навідних запитань про мою сім’ю («є один член сім’ї, з яким ти не така близька, є якийсь біль») і мого чоловіка («ви не проводите достатньо часу разом останніми днями»). Її перша думка була загальновідомою, а друга — неправдивою. Я намагалася підтримувати розмову, але ми природно вичерпали тему через 25 хвилин. Емма запитала, чи не хочу я очистити свою ауру, бо бачить дві темні плями; це коштувало б додаткові 250 доларів. У мене було лише 300 доларів у бюджеті. Я відмовилася. Виглядаючи трохи нудно, Емма закінчила сеанс.
Взаємодія видалася мені непереконливою, і, виходячи, я відчула, як моя симпатія до клієнтів Найгаарда похитнулася. Досвід не нагадував фільм у стилі нуар; я не потрапила у брудний світ шахраїв, експертів із обману. Приміщення було обшарпаним, і мені було соромно там перебувати. Мені було соромно навіть за Емму, яка була босоніж, можливо, у нічній сорочці, і не доклала жодних зусиль до читання. За завісою явно ховалися діти, намагаючись поводитися тихо, поки мама працює.
Як журналіст, що пише про науку, я висвітлювала чимало шахрайств у сфері здоров’я. Протягом своєї кар’єри я годинами пояснювала в статтях, чому певні оздоровчі продукти не працюють і є марною тратою грошей. Шахрайство з ворожками — не виняток. Останні опитування свідчать, що четверо з 10 дорослих американців вірять у екстрасенсів, і станом на 2022 рік ця індустрія приносить близько 2 мільярдів доларів на рік. Після кількох років викриттів я змирилася з тим, що шахрайства нагадують гідру: відрубаєш одну голову, на її місці виростають дві інші.
Йдучи тротуаром, я відчула роздратування до людей, які можуть повестися на те, що я щойно пережила. Якщо людей можна так обдурити, який сенс їм допомагати?
Навпроти P.J. Clarke’s, у Нью-Йоркській публічній бібліотеці театрального мистецтва, у мене були квитки на виставу «Гудіні говорить із живими», засновану на листах між Гаррі Гудіні та сером Артуром Конан Дойлем. Ми з Найгаардом перейшли дорогу до заповненої зали, знайшовши два вільні місця в кінці. Світло згасло, і на сцену вийшли два актори: один грав Дойля, інший — Гудіні.
Дойль створив Шерлока Холмса, великого логіка, який розгадував злочини, складаючи підказки геніальними способами. Але Дойль був прихильником спіритуалізму — віри в те, що медіуми можуть спілкуватися з померлими, тоді як Гудіні (який колись сам виконував трюки, засновані на цій ідеї) прийшов до переконання, що ця професія — отрута. У 1926 році Гудіні свідчив перед Конгресом США за закон, який криміналізував би ворожіння. Виборні посадовці не вважали своєю відповідальністю допомагати ошуканим. (Чи знайоме мені це?) Ральф Гілберт, представник Кентуккі, заявив, що Гудіні «ставить справу надто серйозно».
Вистава драматизувала спроби Дойля переконати Гудіні в тому, що деякі медіуми заслуговують на довіру. Гудіні відповідав гнівними промовами проти спіритуалізму, розкриваючи техніку роботи медіумів. Він був різким і видавався самовпевненим всезнайкою. Дружба Дойля та Гудіні закінчилася, вони більше ніколи не розмовляли.
Наприкінці вистави Найгаард був натхненним. Я очікувала, що він підтримає Гудіні, особливо після моєї зустрічі з Еммою. Найгаард здавався очевидним втіленням ідей мага. Інші теж так вважають — Найгаарда нещодавно запросили до Комітету з паранормальних розслідувань Товариства американських магів, і він регулярно виступає перед товариствами скептиків.
«Коли з'являється правильний шахрай і використовує на вас правильні методи… це може бути потужнішим за зброю»
Але Найгаард відчував суперечність. «Мої розслідування насправді не про надприродні здібності», — сказав він. Його не хвилює, чи можуть люди бачити майбутнє. «Я ніколи не переслідував ворожку зі словами… що їх слід заарештувати за те, що вони називають себе екстрасенсами», — пояснив він. Він ловить людей за брехню про те, що вони нібито роблять із грошима своїх клієнтів: купують машини й годинники замість того, щоб проводити ритуали.
Ми вийшли з театру і пішли крізь холодний вітер у бік гілки метро 1. «Я зараз вас здивую», — сказав він. Найгаард розповів мені, що в нього були випадки, які змусили його замислитися про надприродне. Іноді, керуючи поліцейською машиною, він відчував, що Всесвіт тримає кермо. Одного разу, шукаючи вкрадений портфель, Найгаард почув голос, який велів йому подивитися вгору. Він проходив повз гастроном і зупинився, щоб перевірити, чи немає портфеля на даху; він був там. В іншому випадку він був у китайському ресторані Wo Hop у Чайна-тауні о 2-й годині ночі, коли побачив написане на доларовій купюрі, приклеєній до стіни, прізвисько людини, пов’язаної зі злочином, який він розслідував. «Я просив про допомогу, і я отримував відповіді, і я знаю, що ці відповіді прийшли з Всесвіту», — сказав він.
Найгаард мав глибоке співчуття до Дойля, який втратив сина на війні й хотів знову з ним поговорити. Горе Дойля підживлювало його сліпоту щодо трюків медіумів, і коли Гудіні показав йому, що це лише ілюзія, це стало нагадуванням про те, що син ніколи не повернеться. Для Найгаарда це був ідеальний приклад того, як «усі знання можуть вилетіти у вікно, коли з’являється правильний шахрай і використовує на вас правильні методи… ось наскільки це страшно, наскільки слова можуть бути оманливими. Це може бути потужнішим за зброю».
Я раптово відчула сором за свої почуття після виходу від Емми. Моя увага була спрямована не туди, зрозуміла я. Будучи такою критичною до того, як хтось може піддатися на поганий трюк, я забула, якою владою володіє ошуканець.
Навіть Гудіні залишався вразливим до роздумів «а що якби». Він сказав своїй дружині Бесс, що якщо буде можливо надіслати повідомлення з того світу, він це зробить. Десять років поспіль вона проводила спіритичний сеанс на Хелловін (день, коли він помер) і чекала. На останньому сеансі Бесс оголосила:
«Я не вірю, що Гудіні може повернутися до мене чи до когось іншого… Я не вірю, що існують привиди чи духи. Вівтар Гудіні горів 10 років… Я зараз благоговійно гашу світло. Усе скінчено. На добраніч, Гаррі».
Останні хвилини вистави супроводжувалися записом тремтячого голосу Бесс. У мене всередині все стиснулося від напруги.
У травні ми з Найгаардом сиділи на вулиці біля кафе Fanelli у Сохо, ділячи порцію картоплі фрі під променями денного сонця.
Я запитала про його майбутнє. Він працює переважно сам і має більше справ, ніж може впоратися. Він не думає, що міг би навчити когось робити те, що робить він. Інші можуть мати такі ж слідчі навички, але ніхто інший не віддавався б жертвам ворожок так повністю. Він літає в інші штати, щоб зустрітися з клієнтами або вистежити ворожок, попри будь-які обставини. Він тисне на поліцейських і прокурорів, не боячись іти з ними на конфлікт. Його наполегливість мала наслідки: у 2019 році Національна асоціація слідчих із питань шахрайства виключила його зі своїх лав після того, як він розкритикував підхід поліції до шахрайства з ворожками.
Його відданість вимагала жертв. «Я завжди хотів сім’ю, але думаю, що моя робота має свою ціну», — сказав він. Коли він був копом, якось він був на зміні з офіцером, який не хотів проводити арешт, бо запізнився б на прийом до стоматолога своїх дітей. Найгаард відповів: «Ну, мабуть, твої діти сьогодні не підуть до стоматолога».
«Не можна мати такий підхід і побудувати нормальні стосунки», — сказав він мені.
«Я сидів зовсім один у Флориді, розмірковуючи, чи обрав я правильний шлях у житті»
Чи бачила я фільм «Сутичка» (1995) з Робертом Де Ніро в ролі злодія та Аль Пачіно в ролі копа, запитав він. Двоє чоловіків замкнені в грі в «кішки-мишки». Ближче до кінця фільму вони сидять у закусочній, порівнюючи свої життя.
«Тож ти ніколи не хотів звичайного життя?» — запитує Пачіно. Він сам ледь бачить свою сім’ю, бо проводить «весь свій час, ганяючись за такими, як ти».
Де Ніро відповідає: «Один чоловік сказав мені якось: не прив’язуйся ні до чого, з чим ти не готовий розпрощатися за 30 секунд, якщо відчуєш, що десь за рогом стає гаряче».
Саме так почувався Найгаард: «Ти хочеш цього, але ти хочеш іншого ще більше».
Приблизно через місяць, у День батька, я згадала про Найгаарда. Я замислилася, чи не приховує порівняння свого життя з кіноперсонажами, які мають прості моральні орієнтири, глибшу і складнішу втрату. Наступного дня я отримала від нього повідомлення. Провівши День батька на самоті, він розмірковував про те саме: «Я сидів зовсім один у Флориді, розмірковуючи, чи обрав я правильний шлях у житті», — написав він. Чи варте було все це зусиль?
Потім він отримав повідомлення від колишньої клієнтки. «Не пам’ятаю, чи є у вас діти, але сьогодні я хотіла вшанувати вас, — написала вона. — Ви увійшли в моє життя в такий дивний час, і сила, яку ви мені дали, напрямок, і те, наскільки ви вірили в мене, справді змінили все і справили величезний вплив на моє життя». Її повідомлення здалося йому божественним сигналом, сказав він. «Я відчув, ніби через неї Бог сказав мені: «Не сумнівайся ні на мить у обраному шляху», — писав він, — «бо він правильний»».
Оригінал: psyche.co