Чому «пацієнти-інфлюенсери» потребують попереджень про ризики

· Human OS

Чому «пацієнти-інфлюенсери» потребують попереджень про ризики

Соцмережі стають місцем, де пацієнти з хронічними хворобами діляться досвідом, але цей суб'єктивний контент часто викривлює реальну картину лікування та створює небезпечні ілюзії для аудиторії.

Емілі Міллер було 20 років, вона навчалася в університеті у Великій Британії, коли невдовзі після перенесеної COVID-19 почала відчувати симптоми, схожі на серцевий напад. Згодом з’явилися інші бентежні відчуття: запаморочення, непритомність і неконтрольовані м’язові спазми. «Після закінчення занять я почувалася п’яною, дезорієнтованою, а у вухах дзвеніло, — писала Міллер у закріпленому дописі на своїй сторінці в Instagram @thatgirlwithlongcovid_. — Я не могла згадати, як поверталася додому з університету».

Міллер — «пацієнт-інфлюенсер», одна з дедалі більшої кількості людей, які діляться яскравими розповідями про свій досвід лікування в соціальних мережах. Вона вперше почала писати про життя з тривалим COVID, тому що її досвід був неймовірно ізольованим, тоді як її однолітки продовжували весело проводити час і ходити на пари, як зазвичай. Міллер сподівалася, що публікації в інтернеті допоможуть їй знайти інших молодих людей у такій самій ситуації. Сьогодні в неї невелика, але активна спільнота: близько 4000 підписників в Instagram і 3000 у TikTok. Міллер ділиться інтимними подробицями життя з тривалим COVID, як-от хронологічними фотозвітами про появу симптомів та відео, у яких обговорює повсякденні труднощі.

Пацієнти-інфлюенсери, як Міллер, часто будують глибоко особисті зв’язки зі своїми підписниками, багато з яких живуть із тим самим діагнозом. Під нещодавніми дописами Міллер, де вона розповідала про медичні втручання, які допомогли їй, а які ні, підписники залишили довгі коментарі з описом власного досвіду лікування та словами вдячності за її поради.

Попри те, що контент про хронічні захворювання є цінним для поширення обізнаності та створення спільнот навколо стигматизованих хвороб — можливо, ви й самі відчули підтримку та товариство людей, чий досвід вам близький, — у цього нового тренду є й тривожні аспекти. В основі лежить те, як соціальні мережі подають викривлену версію реальності, вибираючи контент від пацієнтів-інфлюенсерів у такий спосіб, що часто не відображає всього спектра досвіду людей із хронічними хворобами в реальному житті.

Пацієнти-інфлюенсери часто мають добрі наміри, але можуть опинитися перед вибором: підлаштовуватися під ці наративи чи втратити охоплення. «Ви робите це не заради підписників чи мільйонів переглядів, — каже Міллер, — але ви справді хочете, щоб [ваш контент] досягав потрібних людей».

Як і Міллер, Кейсі навчалася в коледжі, коли в неї вперше з’явилися симптоми, які вона не могла пояснити. Окрім запаморочення та сонливості, Кейсі почала часто падати. «Було зовсім незрозуміло, у чому саме полягає проблема», — згадує вона.

Сподіваючись позбутися невизначеності, Кейсі звернулася до Reddit — ще одного онлайн-майданчика, де пацієнти-інфлюенсери діляться історіями та порадами. Там вона впізнала свої симптоми в дописах про синдром постуральної ортостатичної тахікардії (СПОТ) — розлад вегетативної нервової системи, що спричиняє запаморочення та непритомність. Читання історій інших людей заспокоювало і давало Кейсі структуру, щоб зрозуміти, що з нею відбувається.

Діагностування хронічної хвороби може тривати роками, особливо у випадках, як СПОТ, які недостатньо вивчені. Тому зрозуміло, чому таких пацієнтів, як Кейсі, приваблює фокус соцмереж на діагностичних ярликах (дослідження 2025 року під керівництвом педіатрині Ліндсі Даон проаналізувало сотні дописів про хронічні хвороби в Instagram і виявило, що у 87% з них згадувався конкретний діагноз). Проте це прагнення визначеності діагнозу може призвести до проблем. Пацієнти-інфлюенсери з власним діагнозом часто перераховують ранні ознаки своєї хвороби, на які вони спочатку не звернули уваги, — наприклад, постійну втому, біль у суглобах і запаморочення. Але такі симптоми можуть бути пов’язані з багатьма різними станами, і підписники, які «хапаються» за діагноз інфлюенсера, часто роблять це передчасно.

Люди стають пильними до тілесних відчуттів, що відповідають їхнім очікуванням, і відфільтровують ті, що не відповідають.

Саме це сталося з Кейсі. Через два роки після того, як вона переконала себе, що має СПОТ, лікарі діагностували в неї інше захворювання — нарколепсію. Вона дізналася, що насправді падала тому, що нарколепсія може спричинити катаплексію — раптову тимчасову втрату контролю над м’язами. «Я однозначно опинилася на хибному шляху, який був не зовсім точним», — каже вона.

Пов’язане з цим занепокоєння полягає в тому, що пацієнти-інфлюенсери можуть навчити своїх підписників будувати власну ідентичність навколо діагнозу. «Я бачила людей, які зрештою відчували сильний розпач, бо відчували, що в них не залишилося нічого, крім хвороби», — говорить Сара Давін, психологиня з питань болю в Клівлендській клініці.

Пацієнти-інфлюенсери також можуть впливати на симптоми своїх підписників через процес, що називається соціальною передачею. Дослідники охорони здоров’я вважають, що це явище виникає тому, що коли люди формують очікування щодо того, що вони повинні відчувати, вони стають пильними до тілесних відчуттів, які відповідають цим очікуванням, і відфільтровують ті, що не відповідають.

Дослідження 2023 року яскраво демонструє цей процес. Учасники спостерігали за тим, як хтось інший проходить віртуальну реальність (VR), перш ніж спробувати це самим. Чого учасники не знали, так це того, що деякі люди, за якими вони спостерігали, були акторами, які імітували симптоми «кіберхвороби» — відчуття нудоти та дискомфорту, що іноді виникають при використанні VR.

Учасникам сказали, що дослідження стосується онлайн-навчання у VR, яке оцінюється через серію запитань на перевірку пам’яті, але справжньою метою дослідників було виміряти рівень кіберхвороби. Вони виявили, що ті, хто бачив «хворого» актора, згодом повідомляли про відчуття більшої кількості симптомів кіберхвороби порівняно з іншими учасниками, які бачили, як хтось використовує VR без жодних ознак нездужання. Це дослідження слугує доказом того, що спостереження за чужим досвідом здоров’я може формувати наш власний.

Соціальні мережі можуть бути особливо сприятливим середовищем для такої передачі симптомів через здатність швидко поширювати інформацію серед великих груп людей. «У реальному житті ви можете спостерігати лише за обмеженою кількістю людей», — пояснює Вінстон Тан, провідний автор дослідження про VR. На противагу цьому, він зазначає, що як тільки ви виходите в інтернет, ви легко отримуєте доступ до тисяч історій, і щойно починаєте з ними взаємодіяти, алгоритм частіше показуватиме їх вам, ще більше підвищуючи ваші очікування щодо виникнення цих станів у себе.

Усе це не означає, що досвід людей слід відкидати лише тому, що вони впізнають себе в контенті пацієнтів-інфлюенсерів — зрештою, початкова привабливість такого контенту полягає в тому, що він відображає те, що люди вже відчували. У таких випадках соціальна передача може бути не стільки причиною появи симптомів у абсолютно здорових людей, скільки посиленням уже наявних або додаванням нових.

Однією з найпомітніших хвороб, поширених через соціальні мережі, стали «тіки TikTok» у 2020-21 роках, коли неврологи почали фіксувати збільшення кількості підлітків із тіками — раптовими мимовільними рухами та звуками. Експерти вважають, що цей тренд був зумовлений поширенням відео від користувачів із синдромом Туретта та підсилений тривогою через пандемію COVID-19 (вважається, що тривога посилює соціальну передачу симптомів).

Повторний вплив цього надмірно медикалізованого контенту може спонукати користувачів до формування хибних переконань.

На жаль, алгоритми соціальних мереж мають тенденцію віддавати перевагу саме тим публікаціям про здоров’я, які викликають страх і стрес. Бренна Вінфілд (яка публікується в Instagram під ніком @healthywealthydivinesociety) консультує пацієнтів-інфлюенсерів та інших творців контенту про те, як нарощувати аудиторію. Вона пояснює, що залучення найбільше, коли контент є «драматичним» або «надмірним». Вона розповідає про один особливо успішний допис від клієнтки, якій лікарі неодноразово казали, що їй просто потрібно схуднути — доки, зрештою, клієнтка не дізналася, що її симптоми були спричинені 30-фунтовою (близько 13,6 кг) міомою в матці. «Люди були шоковані, — каже Вінфілд. — Особисті історії, які з’єднуються з аудиторією, працюють найкраще».

Дослідження Даон підтверджує цю думку. Вона виявила, що дописи з фотографіями інвазивного медичного обладнання зазвичай отримували більше охоплень, ніж інші пости з того самого акаунта.

Вона попереджає, що повторний вплив цього надмірно медикалізованого контенту може спонукати користувачів до формування хибних переконань щодо рівня лікування, якого потребує їхній стан. Зрештою, дослідження показали, що знання про особистий досвід інших людей відіграє ключову роль у прийнятті рішень щодо охорони здоров’я. Даон каже, що помічала, як пацієнти просили про інвазивні методи лікування, наприклад, зондове харчування, лише тому, що бачили це в мережі.

Хоча це явище може здаватися невинним у світі, де лікарі все ще повинні призначати лікування, перш ніж пацієнти зможуть отримати до нього доступ, дослідження показують, що запити пацієнтів мають значний вплив на призначення лікарів. (В одному дослідженні пацієнти із симптомами ішіасу, які просили про сильнодіючий наркотик, мали значно більше шансів отримати його, ніж ті, хто не просив — що є тривожним, зазначають автори, оскільки наркотичні знеболювальні зазвичай не рекомендуються для лікування ішіасу.)

Звісно, більшість пацієнтів-інфлюенсерів хочуть допомогти своїм підписникам, а не зашкодити їм — і коли контент створюється з такою метою, він може стати джерелом розради та навчання. Тепер, коли в неї є підтверджений діагноз, Кейсі знаходить особисті історії з Reddit набагато кориснішими, ніж раніше. «Ви гуглите симптоми нарколепсії, і там завжди лише дуже загальна діагностична інформація», — каже вона. Читання про досвід інших онлайн допомогло їй з’ясувати речі, про які її лікар міг не знати, наприклад, те, що її катаплексія може бути спровокована сміхом.

Елла, молода жінка, яка страждає від хронічного болю, каже, що знаходить соціальні мережі корисними для управління симптомами, навіть не маючи конкретного діагнозу. «Вам не обов’язково мати діагноз, щоб допомогти собі», — каже вона. Вона також знайшла способи захистити себе від ризиків шкідливого чи оманливого контенту, ставши більш кмітливою в мережі. Час від часу вона натрапляє на контент про хвороби, який вважає проблематичним — пости, спрямовані скоріше на роздмухування емоцій, ніж на щось інше, — але помітила, що відсутність взаємодії з таким контентом навчила її алгоритм показувати його рідше. «Я взаємодію лише з дописами, які є або освітніми, або тими, де люди виявляють цікавість, або з якимось позитивним посилом, — пояснює Елла. — Я не хочу бачити, як люди сваряться через щось».

Інші способи отримати користь від пацієнтів-інфлюенсерів, захищаючи себе від ризиків, включають свідомий пошук позитивного досвіду (у дослідженні про кіберхворобу дослідники виявили, що учасники з меншою ймовірністю відчували симптоми, якщо спостерігали, як хтось проходить VR без них, ніж якщо вони не спостерігали ні за ким взагалі).

Вона хоче, щоб її контент зменшував тривогу глядачів, а це означає протидію бажанню алгоритму викликати емоційну стимуляцію.

Також важливо бути обережними з дописами, що фокусуються на медичному лікуванні, пам’ятаючи, що чиясь потреба в певному методі не означає, що він знадобиться всім із таким самим діагнозом. Досвід інших людей може бути цінним джерелом емоційної підтримки та порад щодо способу життя, але щодо біомедичного аспекту хронічних хвороб, надійніше звертатися до лікаря або використовувати перевірені онлайн-джерела.

Тим часом, навіть попри зростання влади алгоритмів над контентом у соціальних мережах, все ще існують творці, які відмовляються підлаштовуватися під їхні вимоги. «Для мене важливо бути автентичною, — каже Талія Коен, яка як «Dr Talia PhD» в Instagram надає підтримку людям із хронічними хворобами своїм понад 14 000 підписників. — Якщо я змінюся заради алгоритму, я не приваблю до своєї спільноти тих людей, яким справді можу допомогти».

Коен, яка сама живе з хронічним захворюванням, хоче, щоб її контент зменшував тривогу глядачів, а це означає протидію бажанню алгоритму викликати емоційну стимуляцію. «У мене дуже спокійний тон, — каже вона. — Я не хочу робити нічого, що сприяло б розладу нервової системи, оскільки більшість людей із хронічними станами здоров’я і так із цим борються».

Більшість її постів заспокійливі й містять або відео, де вона говорить, або рядок тексту на приглушеному фоні. Один із червневих постів містить низку нагадувань, які можуть знадобитися людям із хронічними хворобами, зокрема такі тези: «Дозволено відчувати біль, згадуючи про те, що раніше могло робити ваше тіло» та «Співчуття до себе під час загострень — це найкращі ліки».

Відмова відповідати вимогам алгоритму, звісно, має свої наслідки, і Коен бачила зниження охоплень, оскільки алгоритм продовжує змінювати пріоритети. Проте вона каже: «Мій контент знайде тих людей, яких має знайти. Навіть якщо я допоможу лише кільком — це того варте».

Оригінал: psyche.co

Про Що? — новини науки, технологій і світу