Бруд, який відмовився померти

· Наука

Бруд, який відмовився померти

Дослідження показує, що бруд може вивільняти вуглекислий газ навіть без життя.

Бруд, який відмовився померти

Вступ

Протягом 15 років Себастьєн Фонтен намагався вбити бруд. Біохімік, який очолює лабораторію у Французькому національному інституті сільського господарства, харчування та навколишнього середовища, хотів дізнатися, скільки вуглецю вивільняється з ґрунту — чисто бруд, абсолютно позбавлений життя. Його команда запакувала ґрунт у банки та обробила його стерилізуючою гамма-радіацією. Потім вони чекали, щоб вуглекислий газ, який вивільняє ґрунт — знак активного мікробного дихання — знизився.

Вони чекали, чекали і ще раз чекали: тижні, потім місяці. Під мікроскопом іонізований ґрунт не показував жодних ознак життя, проте він продовжував виділяти вуглекислий газ. Ґрунт не хотів зупиняти дихання.

Лабораторія Фонтена повторила експерименти та отримала ті ж результати. Нарешті, переконавшись, що не мають справу з артефактом експериментальної установки, вони вирішили знайти джерело дихання в мертвому ґрунті.

Тепер Фонтен та його колеги повідомили, що їхні зразки ґрунту продовжували споживати кисень і виділяти вуглекислий газ протягом шести років. У 2025 році в статті в Science Advances вони запропонували, що метаболічний процес, який підтримує більшість життя, також можливий поза живими клітинами. Їхні експерименти вказують на те, як це може працювати в ґрунті, без живих білків, які зазвичай це організують. Якщо вони праві, деякі біохімічні реакції, такі як ті, що вивільняють енергію вуглецевих молекул цукру, можуть не бути унікальними для живих істот. Такі реакції — відомі як метаболізм, коли їх виконують клітини — можуть навіть передувати життю на Землі, сказав Фонтен.

Експерименти показують, “що відбувається з біомолекулами, коли їх залишають на волі”, сказав Джозеф Морана, органічний хімік з Університету Оттави, який не брав участі в дослідженні. Вони виявляють, що хімія життя не є виключно привілеєм життя, додав він. “Це хімія геології.”

Живі мертві

Коли він зробив це випадкове відкриття, Фонтен намагався встановити базовий рівень вуглецю в безжиттєвому ґрунті. Використовуючи стерильний шприц, дослідники періодично відбирали зразки повітря з герметично закритої банки, що містила ґрунт, і вимірювали вміст вуглецю за допомогою мас-спектрометра. Після того, як радіація знищила мікроби ґрунту, швидкість вивільнення вуглецю швидко знизилася, але не зникла. Вона залишалася стабільною понад 100 днів.

Коли він поділився результатами з іншими дослідниками, вони порадили йому вважати це експериментальним артефактом — джерелом помилки, яке не варто вивчати — і йти далі. Але він не міг. Йому потрібно було зрозуміти, чи відбувається метаболічний процес, відомий лише в біологічних клітинах — точно організована послідовність хімічних реакцій, що вимагає кількох молекул і ферментів — у стерильному ґрунті. Щоб побачити, що відбувається, його команда додала щіпку ферментів, екстрагованих з дріжджових культур. Негайно виділення вуглецю з ґрунту зросли. Це, вони припустили, було через те, що ферменти активізували реакцію, яка вже відбувалася.

Переконати наукове співтовариство, однак, було важким випробуванням. Коли Фонтен подав рукопис до журналів для публікації, деякі рецензенти “були дуже позитивно налаштовані, а інші виявилися справді підозрюючими, особливо стосовно стерильності ґрунту,” згадує він. У 2013 році результати були опубліковані в журналі Biogeosciences. Проте, Фонтен не міг заспокоїтися. Пошкоджений жорсткими рецензіями, він вирішив остаточно довести, що його іонізовані зразки ґрунту залишилися без життя. Протягом наступного десятиліття його лабораторія з перервами продовжувала цю одержимість.

Вони розглянули можливість того, що ґрунт насправді не був мертвим, і спробували вбити його сильніше, використовуючи більше радіації, тиску та тепла. Проте, ґрунт продовжував виділяти вуглець місяцями.

Через електронний мікроскоп Бенуа Кераваль, тодішній аспірант лабораторії Фонтена, виявив клітини в іонізованому ґрунті. Але фарбування не виявило жодних молекул РНК або ДНК, що свідчить про те, що клітини точно були мертвими. Коли вони експериментально додали мікроби для симуляції забруднення, клітини швидко реколонізували мікрокосм ґрунту і виділили значно більше вуглекислого газу. Таким чином, те, що вони спостерігали в стерилізованому зразку, ймовірно, не було результатом недостатніх антисептичних заходів.

Брудні електрони

Протягом шести років Букет та Кераваль вивчали дві групи запечатаних, іонізованих зразків ґрунту — одну з нормального ґрунту та одну, що була доповнена глюкозою. Протягом 142 днів вони регулярно відбирали повітряні зразки та спостерігали, як щоденна швидкість вивільнення вуглекислого газу знижувалася, але не зникала, так само, як і раніше. Потім зразки провели в інкубаторі понад 1 000 днів, оскільки дослідники зосередилися на інших експериментах щодо того, як мікроби обробляють і зберігають вуглець у ґрунті.

Коли вони знову виміряли зразки на 1 606 та 2 442 днів, вивільнення зменшилося ще більше, але ґрунт все ще дихав. Зразки з доданою глюкозою показали вищі швидкості вивільнення, що посилило підозру Фонтена, що неорганічні каталізатори в ґрунті можуть спричиняти реакції, схожі на метаболічний розклад цукру.

Під час метаболізму цукор розкладається на менші молекули вуглецю, які живлять цикл Кребса — серію реакцій, у яких з молекул, багатих на вуглець, відщеплюються електрони з високою енергією. Електрони, звільнені циклом Кребса, потім проходять через іншу серію реакцій, які споживають кисень. Для деяких дослідників було важко припустити, що цей процес може відбуватися поза клітиною. Фонтен повинен був продемонструвати, що ґрунт може виконувати ту ж роль.

Він розробив паливний елемент, який міг виявити електрони, що переміщуються через ґрунт у формі струму. Його команда додала ґрунт, який був іонізований майже п'ять років тому, а потім замкнула коло. Струм пройшов через ґрунт, що було кілька разів вищим, ніж у контрольному налаштуванні з соляним розчином. За словами Фонтена, експеримент показав, що стерильний ґрунт підтримує потік електронів, що свідчить про процеси, схожі на метаболізм, залежний від кисню, циклу Кребса.

Раніше вважалося, що цикл Кребса не може відбуватися поза контрольованими умовами клітини, яка кишить ферментами, що забезпечують функціонування всього і підвищують шанси на зіткнення біомолекул. У переддруці 2025 року на biorxiv.org Фонтен та колеги повідомили про спостереження чотирьох з восьми проміжних молекул, відомих як частина циклу Кребса, у стерильних зразках ґрунту, віком 6 місяців. Багато з цих молекул утворилося після іонізації.

Згідно з авторами, їхні результати вказують на те, що грудки землі дійсно можуть каталізувати ці реакції без присутності життя.

Походження життя?

Для Джошуа Шимела, еколога ґрунту з Університету Каліфорнії в Санта-Барбарі, відкриття Фонтена не викликало особливого подиву. “Глюкоза природно, у процесі окислення, буде формувати деякі з цих проміжних молекул циклу Кребса,” сказав він. Багато ґрунтів багаті на оксиди заліза та алюмінію, які можуть каталізувати цю конверсію, додав він.

Ідея, що метали можуть каталізувати біохімічні реакції, є центральною для теорії про походження життя, яка з'явилася за останнє десятиліття. Метали, такі як залізо та цинк, лежать в основі багатьох найдавніших ферментів, знайдених у різних формах життя. Деякі дослідники, включаючи Морана, вірять, що вони могли каталізувати ці реакції ще до того, як виникло життя. Дослідження, включаючи його, свідчать про те, що хімічні реакції, які розкладають і конструюють похідні глюкози, які зазвичай пов'язані з життям, могли існувати до ферментів та генів, які забезпечують їх в живих клітинах.

“Є кілька дослідників, які, як і я, думають, що насправді ми повинні організувати свої думки про життя інакше — що насправді ми повинні поставити метаболізм на основу того, що робить життя, а потім гени — це спосіб контролювати це на більш високому рівні,” сказав Морана.

Метаболічні реакції безклітинних можуть бути більш поширеними, ніж вважалося раніше, і не потребують спеціальних умов для свого початку, сказав Маркус Ралсер, біохімік з Університетської лікарні Шаріте в Берліні, який виявив деякі з перших метаболічних реакцій без ферментів.

“Це трохи вписується в моє розуміння того, як метаболізм почався в еволюції,” сказав він про нову роботу. “Якщо це було б дуже складно зробити, то зараз планета не була б заповнена життям.” Проте ця ідея ускладнюється низькооксигенними умовами, в яких виникло життя.

Ще одним поясненням спостережуваних результатів могли б бути ферменти, звільнені з іонізованих клітин, які, можливо, все ще залишаються в ґрунті та продовжують виконувати свої біохімічні функції. Навіть будучи зламаними, ферменти мають стабільні остови, які можуть каталізувати реакції, сказала Судха Раджамані, астробіолог з Індійського інституту освіти та досліджень, Пуна, яка не брала участі в дослідженні.

Ралсер погоджується з нею. “Моя інтуїція підказує, що в ґрунті Фонтена [в іонізованому ґрунті] все ще є багато ферментів, навіть через шість років,” сказав він. Щоб дізнатися, чи можуть метали та мінерали в ґрунті спонтанно виконувати ці реакції, дослідники повинні були б виключити ферменти з суміші. Але це дуже важко: їм довелося б розігріти ґрунт настільки, щоб він пошкодив саму його структуру.

Проте активність таких ферментів зменшується “експоненційно” після того, як вони вивільняються з клітин, сказав Букет. Крім того, жоден фермент не відомий, щоб витримував шість років, додав Фонтен. Він не сумнівається, що ферменти, які виділяються живими та нещодавно мертвими клітинами, сприяють вивільненню вуглецю в реальних ґрунтах, але результати тривалих експериментів роблять це “дуже малоймовірним, що дихання, яке ми спостерігали, викликане ферментами,” сказав він.

Для Буке, цей багаторічний пошук підкреслив, що “навіть у контексті, який так близький і знайомий нам, як земляний ґрунт, ми не завжди можемо розрізнити чи визнати процеси, які вказують на присутність або відсутність живих організмів.” Тепер дослідник у Колеж де Франс та Національному музеї природознавства в Парижі, він шукає преебіотичне походження інших біохімічних каскадів.

“Мені особливо цікаво уявити виживання процесів, які можуть передувати саме життю,” сказав Букет, “прямо під нашими ногами.”

Оригінал: www.quantamagazine.org

Про Що? — новини науки, технологій і світу