Бункери та ковчеги: втеча від майбутнього, яке ми самі збудували
· Навколо Світу
Сучасний елітний сурвівалізм перетворює страх перед апокаліпсисом на прибутковий бізнес та архітектурний тренд серед технологічних лідерів.
Перевертаючи усталений наратив, ця історія починається з кінця. Наступного дня після краху світу. Поки майже все населення намагається вижити серед пожеж і сонячних штормів, крихітну частку людей зустрічає озброєна до зубів охорона біля входу до проєкту Survival Condo, колишньої ракетної шахти в Канзасі, кілька років тому перетвореної на елітні апартаменти.
Тож забудьте про відлюдника, який накопичує консерви у своєму підвалі, чи пророка апокаліпсису. Останніми роками ідеологія виживання (survivalism) поширилася на заможніші кола, пустивши коріння в Кремнієвій долині серед керівників технологічних компаній та менеджерів хедж-фондів. Те, що колись можна було вважати просто дивацтвом, стало також способом мислення про майбутнє, а для декого — і вигідною інвестицією.
Апокаліпсис — це ідея, з якою ми звикли жити: як із пророцтвом, літературним жанром і бізнес-можливістю. Це не статичне поняття, а конструкція, що еволюціонує разом із нашими тривогами, особливо процвітаючи в моменти політичної нестабільності чи стрімких технологічних змін. Можливо, це допомагає пояснити мільйони доларів, які сьогодні інвестуються в споруди, призначені для забезпечення виживання людини.
Але що з усього цього — параноя, а що — реальність? У праці The Rise of End Times Fascism Наомі Кляйн та Астра Тейлор виділяють три важливі чинники, що прискорюють пост-апокаліптичну привабливість кінця світу. Перший — це кліматична криза. Хоча багато хто це заперечує, представники світової еліти, що живуть у прибережних маєтках, надзвичайно вразливі до підвищення рівня моря і добре усвідомлюють небезпеку глобального потепління. Другий — це Covid-19: прихід глобальної епідемії підтвердив епідеміологічні прогнози про те, що пандемія справді може спустошити наш світ. Третій і останній чинник — це стрімкий розвиток і впровадження ШІ, що рухається шляхом, який ми вже не контролюємо.
На думку авторів, ніщо з цього не варто відкидати як параною. Зрештою, багато хто з нас також відчуває наближення колапсу, навіть якщо ми спостерігаємо за цим із безпеки своїх диванів, розважаючись версіями життя у пост-апокаліптичному бункері, як-от у серіалі Silo на Apple TV+. Можливо, ще й тому, що ми не можемо дозволити собі купити власний бункер. Але скільки з нас піддалися б ідеї втечі від глобального краху в приватне сховище?
У книзі Notes from an Apocalypse Марк О'Коннелл (2020) відвідує бункери в Південній Дакоті, притулки в Новій Зеландії та проєкт Mars, намагаючись зрозуміти, чому ця ідея розцвіла саме в Кремнієвій долині — місці, відомому своєю непохитною впевненістю у здатності змінити світ на краще. Автор припускає, що мільярдерів від цифрових технологій особливо захоплює прийдешній апокаліпсис і екстравагантні стратегії виживання. Можливо, тому, що їхні надмірні статки дарують їм одержимі мрії про безсмертя, або тому, що вони розуміють темні наслідки монстрів, яких самі ж і створили. Технології несуть із собою здатність уявляти кардинально інші майбутні, де утопія і дистопія співіснують.
Ці ескапістські ідеї, хоч на перший погляд і можуть здаватися безневинними, просякнуті припущеннями про те, які частини людства заслуговують на порятунок. Вони також демонструють разючу відсутність інтересу до термінового вирішення глибинних причин колапсу. Дуглас Рашкофф у 2022 році написав книгу Survival of the Richest після лекції перед мільярдерами, де вони запитували його, як утримати владу над охоронцями після «Події», коли гроші втратять свою цінність. Він описує ідею бункерів і ковчегів як наївну і глибоко антисоціальну відповідь тих, хто вважає за краще оптимізувати свої сховища, ніж робити внесок у запобігання апокаліпсису.
Не узагальнюючи, важливо зазначити, що значна частина цієї спільноти розуміє: єдиним реальним рішенням є подолання проблем. Тому більшість жертвує значні суми грошей на благодійність, одночасно інвестуючи у власний план втечі. Це архітектура, що набирає обертів на ринку елітної нерухомості.
Місце, згадане на початку статті, може здатися витягнутим із науково-фантастичного роману, але воно справжнє. Журналіст Еван Ознос описує свій візит до проєкту Survival Condo у статті Doomsday Prep for the Super-Rich. Як колишня підземна ракетна шахта, ця бетонна споруда вміщувала ядерну боєголовку між 1961 і 1965 роками, після чого була виведена з експлуатації. Побудований Інженерним корпусом армії США, щоб витримати ядерний удар, комплекс має 15 рівнів із достатньою кількістю їжі та палива, щоб автономно існувати п’ять років. Завдяки розведенню тилапії в резервуарах та вирощуванню овочів гідропонним методом під лампами, що живляться від відновлюваної енергії, об’єкт може працювати нескінченно довго, стверджує генеральний директор Ларрі Холл.
Ознос описує приватні блоки як «лижні апартаменти без вікон» із побутовою технікою з нержавіючої сталі та шкіряними диванами. За словами Холла, найскладніше в проєкті — підтримувати життя під землею, уникаючи депресії. Для цього стіни апартаментів обладнані LED-«вікнами», що демонструють відео в реальному часі прерій над шахтою. Ознос повідомляє, що власники можуть обирати ліси чи інші краєвиди. Один потенційний мешканець із Нью-Йорка забажав відео Центрального парку вдень і вночі, доповнене звуками таксі та гудками машин.
Інший приклад, що наче зійшов зі сторінок наукової фантастики, — Vivos xPoint у Південній Дакоті. Це частина глобальної мережі підземних сховищ із підрозділами у США та Європі. Об’єкт у Південній Дакоті було створено на базі колишніх підземних сховищ, побудованих армією США під час Другої світової війни для зберігання боєприпасів. Він має 575 приватних бункерів із залізобетону, кожен площею 205 м², здатних вмістити понад 5000 людей, і проголошує себе найбільшою спільнотою тих, хто готується до виживання на Землі.
Для тих, хто більш схильний до клаустрофобії, є варіант триматися подалі від великих центрів сили. У такому разі віддалені місця, як-от Нова Зеландія та Гаваї, опинилися в центрі уваги. Раніше новозеландці говорили про «тиранію відстані», але тепер вона стала їхнім найбільшим надбанням. Запити на дозвіл на імміграцію від американців значно зросли за останні роки, а співзасновник PayPal Пітер Тіль є найпалкішим прихильником цієї ідеї.
Є також ті, хто хоче зайти ще далі, вбачаючи у Чумацькому Шляху шлях до втечі, як-от мільярдер Ілон Маск та його ідея колонізації космосу як спасіння для людства. Розглядаючи Марс як «світський ковчег», необхідний для виживання людей, плекається ілюзія, що ми можемо знищити Землю і все одно бути в безпеці.
З архітектурної точки зору цікаво зауважити, що більшість споруд, які сьогодні будуються, виникли внаслідок адаптивного повторного використання військових об’єктів. Беатріс Коломіна у своїй книзі Domesticity at War (2007) зазначає: «Війна не закінчується, а еволюціонує, і разом із нею еволюціонує архітектура». Аналізуючи епоху Холодної війни в США, вона обговорює, як військові технології були інтегровані в побутове середовище як частина нового усвідомлення глобальної геополітики, що вимагало нормалізації (або одомашнення) соціальних умов, які інакше викликали б жах. Чи рухаємося ми до нормалізації життя в бункерах та інших спорудах, первісно спроєктованих для війни?
Ширше кажучи, ідея бункера виходить далеко за межі приватного сховища багатіїв; це видається глобальним проєктом. «Нація-бункер» закриває свої кордони від решти світу, водночас силоміць претендуючи на землі та ресурси, необхідні для того, щоб вистояти перед колапсом, що насувається.
Зіткнувшись із контекстом, що підкреслює індивідуалізм і класову перевагу, спроба зрозуміти, як ми як людство повинні реагувати на наближення глобального краху, може здатися утопічною, якби вона не була необхідною. Між прийняттям кінця світу як неминучості та зусиллями відстрочити його, Кренак радить останнє, черпаючи натхнення в корінних народів, які чинять опір кінцю своїх світів уже понад 500 років.
Бункери, ковчеги та космічні колонії — це відповіді, породжені тим самим типом мислення, що привів нас до цієї точки. Відстрочити кінець світу означає, натомість, боротися з причинами, що наближають нас до нього, змінюючи наше ставлення до Землі, переосмислюючи ідею необмеженого зростання та визнаючи, що наше виживання залежить від життя, яке ми поділяємо. Це не про пошук місця, щоб втекти від майбутнього, а про зміну майбутнього, яке ми будуємо.
Оригінал: www.archdaily.com