Чи може АСЕАН подолати кризу транскордонного смогу?
· Азія
Попри десятиліття угод та стратегічних дорожніх карт, АСЕАН не може впоратися з транскордонним смогом через небажання країн-учасниць порушувати принцип невтручання.
Транскордонний смог є постійною проблемою в Південно-Східній Азії принаймні з 1980-х років. Проте боротьба зі шкодою, якої він завдає сусіднім економікам, довкіллю та громадському здоров’ю, залишається викликом для регіональної дипломатії.
Хоча АСЕАН розробила різноманітні регіональні механізми для координації пом’якшення наслідків смогу, він залишається майже щорічним явищем у Південно-Східній Азії. А у 2026 році ситуація видається гіршою, ніж будь-коли.
Пожежі, що спричиняють смог, часто стають наслідком осушення та висушування торфовищ для створення плантацій олійних пальм та целюлози в Індонезії, а меншою мірою — у Малайзії. Деякі з цих компаній є іноземними спільними підприємствами, що робить смог по-справжньому регіональною проблемою в багатьох аспектах.
Згідно з рамковими угодами АСЕАН щодо боротьби зі смогом, держави-члени зобов’язуються здійснювати профілактичні, моніторингові та надзвичайні заходи. Угода АСЕАН про транскордонне забруднення смогом (AATHP) від 2002 року підкріплена такими механізмами, як Стандартні операційні процедури АСЕАН з моніторингу, оцінки та спільного реагування на надзвичайні ситуації, двома «Дорожніми картами АСЕАН без смогу» та різними програмами, орієнтованими на торфовища. Секретаріат АСЕАН підтримує держави-члени шляхом прогнозування, обміну інформацією та координації.
Хоча ці зусилля виглядають слушними на папері, десятиліття співпраці в межах АСЕАН не змогли остаточно вирішити проблему транскордонного смогу. Перша «Дорожня карта АСЕАН без смогу» декларувала мету — «АСЕАН, вільна від транскордонного смогу до 2020 року». Коли 2020 рік минув, АСЕАН запустила другу дорожню карту, цього разу націлену на «АСЕАН без смогу до 2030 року». Ці пропущені дедлайни викликають сумніви щодо спроможності АСЕАН управляти транскордонними питаннями.
Діяльність АСЕАН регулюється «Шляхом АСЕАН» (ASEAN Way), який надає перевагу неформальній дипломатії, прийняттю рішень на основі консенсусу та невтручанню у внутрішні справи. Не дивно, що механізми АСЕАН щодо смогу наслідують ці принципи.
Попри те, що Індонезія є джерелом більшої частини смогу в регіоні, вона ратифікувала угоду лише у 2014 році, затримавши колективний прогрес на понад десять років. Інші держави-члени не могли змусити Індонезію діяти швидше, оскільки це могло бути сприйнято як втручання у внутрішні справи країни.
AATHP, хоч і є юридично зобов’язуючою, не містила механізмів примусу чи каральних заходів за недотримання. Багатьом заходам, описаним у ній, бракувало оперативних деталей. Подальші механізми, такі як Стандартні операційні процедури та дорожні карти, намагалися запровадити важливі елементи угоди. Проте тривала відсутність системи стримувань, противаг і каральних заходів зробила рамкову програму АСЕАН щодо смогу надто залежною від того, як окремі країни її тлумачать та виконують.
Більш спекотні та сухі умови у 2026–27 роках, пов’язані з можливим «супер» Ель-Ніньйо, можуть посилити смог, підвищуючи ймовірність того, що пожежі вийдуть з-під контролю, а гасити їх буде важче через обмежені запаси води.
24 серпня сильний смог навколо кордону Малайзії та Індонезії спонукав Малайзію запропонувати проведення операцій зі штучного викликання дощу в Індонезії відповідно до Стандартних операційних процедур АСЕАН щодо смогу. 4 вересня рівень забруднення повітря сягнув «небезпечних» позначок, і в Серіані, що знаходиться на кордоні з індонезійським Калімантаном, було оголошено надзвичайний стан на три дні; школи та нежиттєво важливі підприємства були зачинені, а діяльність на свіжому повітрі — заборонена. А на початку жовтня королівським указом було раптово закрито тисячі шкіл під час періоду фінальних іспитів.
Після серпневого смогу заступник міністра природних ресурсів та екологічної стійкості Сайєд Ібрагім Сайєд Нох наголосив, що механізми AATHP повинні еволюціонувати, щоб відповідати викликам, що змінюються — проте утримався від підтримки посилення механізмів примусу. Реакція Малайзії, хоч і видається прямою, відображає очікувані патерни тихої, обережної дипломатії.
У минулому Індонезія зустрічала більш конфронтаційні коментарі різкими зауваженнями. У відповідь на заяви Малайзії та Сінгапуру під час смогу 2015 року тодішній віце-президент Індонезії заявив, що її сусіди невдячні за 11 місяців чистого повітря. А під час сезону смогу 2026 року представник Індонезійського агентства урядових комунікацій нагадав сусідам, що Індонезія постачає їм не лише смог, а й кисень. Індонезія часто звинувачує малайзійські плантаційні компанії, що працюють в Індонезії, у виникненні смогу.
28 серпня речник МЗС Індонезії оголосив, що Індонезія не отримувала жодних офіційних скарг від сусідів щодо смогу. Це обережне дипломатичне маневрування. Індонезія використовує відсутність скарг як ознаку того, що ситуація під контролем, але якщо скарга таки надходить, уряд посилається на невідповідність «Шляху АСЕАН». Такі дипломатичні суперечки гальмують прогрес у співпраці АСЕАН щодо смогу.
Проте країна, яка дозволяє транскордонному забрудненню шкодити своїм сусідам, сама «втручається» у справи цих країн і суперечить принципу невтручання. Переосмислення бездіяльності як втручання зміщує акцент з того, як примусові заходи можуть порушити суверенітет, на те, як відсутність таких заходів сама собою сприяє транскордонній шкоді.
Щоб подолати політичну чутливість, АСЕАН має переосмислити примусові заходи не як порушення суверенітету, а як взаємне зобов’язання, де держави-члени притягують одна одну до відповідальності за транскордонну шкоду так само, як вони очікують відповідальності від своїх сусідів.
Це складне завдання. Але АСЕАН уже робила подібне раніше. Після інтенсивного регіонального смогу 1997–98 років держави-члени погодилися на юридично зобов’язуючу AATHP, що стало надзвичайним відходом від традиції АСЕАН уникати юридичних формальностей. Можливо, цьогорічний сильний смог, потенційно посилений «супер» Ель-Ніньйо, стане подібним моментом істини.
Існують конкретні шляхи розвитку, включаючи створення більш специфічного механізму делегування та зміцнення вирішення спорів. Це могло б узгоджуватися з Протоколом до Статуту АСЕАН щодо механізмів врегулювання спорів для неекономічних питань, що демонструє прийняття принципу та надає готову правову базу для посилення відповідей на складні регіональні проблеми. Маючи лише чотири роки до 2030-го, Спільнота АСЕАН не може дозволити собі черговий пропущений дедлайн «свободи від смогу».
Гелена Варккі — доцент політичної екології на кафедрі міжнародних та стратегічних досліджень Університету Малайї.
Оригінал: eastasiaforum.org