Чи почалося життя у «Світі РНК»?
· Наука
Гіпотеза «Світу РНК» пояснює, як життя виникло без сучасних ДНК та білків, завдяки здатності РНК одночасно зберігати генетичну інформацію та прискорювати хімічні реакції.
Майже немає такого куточка на Землі, де життя не пустило б коріння. Живі організми формують хмари, клімат і навіть скелі. Але те, як життя вперше з’явилося на безплідній планеті близько 4 мільярдів років тому, залишається однією з найбільших загадок науки. Багато дослідників вважають, що самовідтворення — здатність надійно зберігати та копіювати генетичну інформацію — є головною характеристикою життя. Якщо це так, то найперші форми життя, ймовірно, потребували тих самих біомолекул, які сучасні організми використовують для зберігання та копіювання генетичних даних.
Молекула ДНК є зіркою цього процесу; вона кодує структуру білкових молекул, що забезпечують хімічні реакції в клітинах. Для перекладу генетичної інформації з ДНК у хімічну структуру білків клітини використовують РНК. Проблема в тому, що в сучасних клітинах білки беруть участь на кожному етапі цього процесу: вони подвоюють ДНК під час поділу клітин, транскрибують ДНК у РНК і допомагають використовувати РНК для створення нових білків. Це створює парадокс «курки та яйця»: корисні білки не можуть бути створені в клітинах без ДНК, але самі білки необхідні для того, щоб у першу чергу створити ДНК.
Відкриття, зроблене щодо РНК наприкінці 1980-х років, здавалося, розв’язало цю суперечку. Дослідники виявили, що окрім допомоги у перетворенні генетичної інформації на білки, деякі РНК можуть діяти як каталізатори, що запускають хімічні реакції. Їх назвали рибозимами — за аналогією з білковими каталізаторами, які називаються ферментами. Існування рибозимів припустило, що РНК може водночас нести інформацію про генетичну послідовність і виступати в ролі каталізатора, виконуючи функції як ДНК, так і білків. Це робить цілком імовірним, що на зорі свого існування життя — або складна хімія, що йому передувала — цілком базувалося на РНК. Згідно з цією концепцією, яку активно просував фізик, що став біологом, Волтер Гілберт, життя почалося як «світ РНК».
Уявіть, що десь на пребіотичній Землі окремі нуклеотидні молекули виникли та спонтанно, випадковим чином з’єдналися в ланцюги. Одного пам’ятного дня випадково один із таких нуклеотидних ланцюгів набув правильної послідовності, щоб діяти як рибозим, здатний допомагати формуватися іншим РНК. Такий пребіотичний рибозим міг би навіть діяти як автокаталізатор, здатний до самовідтворення. У 1996 році ця теорія отримала підтримку, коли дослідники створили рибозим, який справді міг з’єднувати окремі нуклеотиди, формуючи РНК. Це відкрило перспективу існування РНК, яка могла б розмножуватися.
Оскільки таке відтворення було б вразливим до випадкових шумів молекулярного світу, виникали б помилки. Деяка відтворена РНК мала б дещо іншу послідовність, ніж її «батько». Завдяки таким мутаціям стає можливим дарвінівський відбір: природний добір надавав би перевагу мутантним реплікаторам, які створюють копії швидше.
Ці примітивні системи, що еволюціонують, самі по собі не були б «живими». Однак легко уявити, як деякі молекули РНК могли еволюціонувати у форми, що каталізували метаболічні процеси або створювали інші складні біомолекули — і саме звідти відкривається шлях до перших по-справжньому живих протококлітин.
«Світ РНК», як назвали цю ідею, звучить теоретично переконливо. Але у гіпотези є проблеми. У 2019 році біолог РНК Джеральд Джойс із Інституту Солка та його колеги досліджували метод створення нових рибозимів у лабораторії. Вони почали зі створення синтетичних рибозимів, які могли б виробляти інші РНК. Потім вони трохи перетасували послідовності рибозимів, щоб дозволити їм еволюціонувати штучно. Хоча врешті-решт вони знайшли рибозим, здатний синтезувати РНК, з якої він «еволюціонував», Джойс і колеги виявили, що мутації, які вносилися в кожному раунді еволюції, зазвичай вбивали каталітичну активність. Дуже мало мутантів у кожному наступному поколінні зберігали здатність будувати інші молекули РНК. Загалом, експерименти припускають, що самопідтримувана еволюція РНК виявляється складним завданням.
Більше того, всі рибозими Джойса були великими, складаючись, можливо, з кількох сотень пов’язаних нуклеотидів. Однак поточні експерименти призвели лише до спонтанного збирання РНК, які є відносно крихітними — близько 10–15 нуклеотидів у довжину. Це величезний стрибок від випадкового збирання дрібних фрагментарних РНК до світу РНК, у якому можуть формуватися великі молекули, не кажучи вже про їхнє розмноження та еволюцію. Шанс того, що такі функціональні молекули зберуться випадково, а потім підтримуватимуть своє існування в якомусь первісному «бульйоні», здається мізерним.
Але віряни у «світ РНК» мають підстави для надії. Нещодавні роботи біолога Філіпа Холлігера з Лабораторії молекулярної біології MRC у Великій Британії та його колег показали, що РНК, які самовідтворюються, не обов’язково мають бути такими великими, як рибозими Джойса. У своїх експериментах зі штучної еволюції РНК команда Холлігера шукала каталітичну активність у малих РНК (від 20 до 40 нуклеотидів у довжину), дозволяючи невеликі зміни в довжині в кожному циклі мутації. Вони знайшли 45-нуклеотидну молекулу, яку назвали QT45 («досить крихітна»), що могла захопити інший ланцюг РНК і скопіювати його. «У принципі, вона може скопіювати будь-яку послідовність», — сказав Холлігер. І отримання 45-нуклеотидної молекули спонтанно «не здається нерозумною вимогою», додав він. Насправді, кажуть дослідники, каталітична активність може зберігатися, навіть якщо QT45 розділити на два фрагменти, оскільки частини мають залишатися здатними виконувати свою роботу.
Дослідники також виявили дві інші порівняно малі РНК з подібною активністю у початковому пулі з близько 10 трильйонів різних молекул. Враховуючи, що така кількість молекул включає лише стомільярдну частку всіх можливих послідовностей РНК такої довжини, це насправді досить непоганий показник успіху, сказав Холлігер. Це свідчить про те, що такий тип здатності до самокопіювання у малих РНК може бути досить поширеним, щоб такі молекули могли досить легко з’явитися серед випадкових РНК у якомусь первісному бульйоні.
Це «могли» потребує ще багатьох доказів. Невідомо, чи існувала на ранній Землі ніша для «світу РНК» — ні географічно, ні в часі. Холлігер і колеги показали, що раунди реплікації РНК, що ведуть до експоненціального зростання, можуть бути спричинені циклічними змінами кислотності в поєднанні з циклами заморожування та відтавання розчину — імовірний сценарій для крижаних полюсів молодої Землі. Але будь-яке потенційне середовище проживання повинно було бути сприятливим для життя достатньо довго, щоб іскра життя змогла спалахнути.
Мабуть, найважливіше те, що не зрозуміло, чи був би «світ РНК» по-справжньому живим. Життя — це не лише самовідтворювані носії генетичної інформації; для цього потрібно більше інгредієнтів, зокрема наявність якоїсь форми метаболізму для отримання енергії з навколишнього середовища та використання її для створення корисних молекул. Як би не почалося життя, воно, ймовірно, потребувало чогось більшого, ніж просто ланцюжок нуклеотидів.
Оригінал: www.quantamagazine.org