Чи приховує гробниця Тутанхамона таємницю цариці Нефертіті?

· Наука

Чи приховує гробниця Тутанхамона таємницю цариці Нефертіті?

Нові геофізичні дослідження гробниці Тутанхамона підігріли гіпотезу про наявність поруч прихованих приміщень, де може спочивати легендарна цариця Нефертіті.

Дедалі більша кількість наукових досліджень викликає новий інтерес до потенційних прихованих просторів за декорованими стінами поховальної камери Тутанхамона в Єгипті.

Деякі дослідники припускають, що в цих прихованих приміщеннях — якщо вони існують — може бути місце спочинку Нефертіті, мачухи та тещі Тутанхамона. Нефертіті стала всесвітньо відомою завдяки видатному розписному бюсту, знайденому в Тель-ель-Амарні (Єгипет) у 1912 році.

Гіпотезу про приховані кімнати вперше висунули понад десять років тому. Один із ключових прихильників цієї ідеї, археолог Ніколас Рівз, згадує докази, які, на його думку, можуть вказувати на те, що поховання Нефертіті знаходиться поруч. До них належать «приховані» ієрогліфи, які були зафарбовані на північній стіні гробниці Тутанхамона.

Команда дослідників опублікувала огляд археологічних і геофізичних досліджень поховальної камери Тутанхамона (відомої також як KV62), включаючи результати обстеження, проведеного у 2023–2024 роках.

Провідний дослідник Мамдух Ельдаматі розповів виданню Nature, що результати вказують на наявність прихованих споруд за межами KV62. Рішення про те, чи варто обережно просвердлити отвір у північній стіні та застосувати мініатюрні камери, може бути ухвалене в найближчі місяці. Однак інші експерти ставляться до цих висновків з обережністю.

Існує тонка межа між спекуляціями, перевіркою гіпотез і справжнім відкриттям. Деякі з найвизначніших наукових та археологічних проривів були здійснені дослідниками, готовими кинути виклик усталеним парадигмам і слідувати ідеям, заснованим на нечітких і малоймовірних історичних натяках.

Проте обмежені докази в поєднанні з завищеними очікуваннями можуть призвести до висновків, що випереджають самі дані. Можливість існування прихованих камер за гробницею Тутанхамона лежить саме на цьому перетині.

Тим не менш, різниця між свідченнями про незвідані простори та доказами поховання Нефертіті залишається суттєвою. Завдання полягає не в тому, щоб вирішити, що ми хочемо знайти, а в тому, щоб об’єктивно оцінити, що підтверджують, а що не підтверджують наявні дані.

Медіа охоче схиляються до найбільш ефектних висновків. Пошуки гробниці Клеопатри в Тапосіріс-Магна є застережливим прикладом.

Раніше пограбовані гробниці, артефакти та навіть повторне дослідження підземного гідравлічного тунелю часто подавалися як ознаки того, що відкриття гробниці Клеопатри є неминучим. Однак існування акведука, що відповідає елліністичній (грецькій) міській інфраструктурі, не є доказом королівського поховання.

Більш виважений підхід можна побачити в роботі грецького археолога Калліопи Папакости в Александрії. Під час відвідування її розкопок вона показала мені докази, які припускають, що гробниця Александра Македонського може бути неподалік. Найбільш переконливим об’єктом була мармурова статуя юного воїна, яка, за її словами — і я з цим згоден, — може зображати Александра.

Стиль відповідав школі Лісіппа, придворного скульптора Александра. На жаль, скульптура була викинута в римський шар заповнення, і, отже, вилучена зі свого первинного контексту.

Папакоста визнавала як перспективність, так і обмеженість цих доказів. Сподіваючись, що її робота зможе пролити світло на долю гробниці Александра, вона послідовно обмежувала свої відкриття межами того, що демонстрували дані.

Дебати навколо гробниці Тутанхамона порушують схожі питання. Місце поховання є надзвичайно малим для фараона, і Ніколас Рівз стверджує, що це лише зовнішня частина більшого королівського поховального комплексу амарнського періоду (приблизно 1350–1325 рр. до н. е.).

Аномальність гробниці є загальновизнаним фактом; вважається, що це була невелика приватна гробниця, яку поспіхом адаптували для царя через його смерть у юному віці.

Припущення про наявність дверних швів на декорованій північній стіні поховальної камери стимулювало теорію про розширений комплекс гробниці, але пошкодження стіни заради її перевірки було виключено. Тому успіх залежав від геофізики — способу зазирнути крізь стіну, не пошкодивши її.

Перші дослідження використовували георадар (GPR) відносно низької частоти, переважно в діапазоні 400–900 мегагерців (МГц). Такі частоти забезпечують глибше проникнення у вапняк порівняно з високочастотним радаром. Але це досягається ціною нижчої просторової роздільної здатності. Пізніші дослідження розширили цей діапазон і включили частоти до 3 гігагерців (ГГц).

Моя власна схильність полягала б у тому, щоб приділити особливу увагу високочастотним радарним антенам (частинам системи GPR, що передають і приймають електромагнітні імпульси), оскільки визначення того, чи містить північна стіна ознаки дверного шва, є важливим першим кроком до відповіді на інші ключові питання.

Високочастотні системи пропонують меншу глибину проникнення, але, як правило, краще підходять для виявлення тонких структурних неоднорідностей безпосередньо за поверхнею стіни.

Більш сучасні дослідження доповнили мікрогравітаційними вимірюваннями, зробленими над теоретичним комплексом. Вони вимірюють дрібні варіації гравітаційного поля Землі, спричинені різницею в щільності під землею. Високочастотний GPR тепер також додано до інструментарію команди.

Це була розумна еволюція дослідницької стратегії. Проблема полягала в тому, що для захисту настінних розписів антени GPR не можна було прикладати безпосередньо до декорованих поверхонь.

Утворений повітряний проміжок послаблював зв’язок між антеною та стіною, знижуючи якість сигналу та ускладнюючи інтерпретацію. Для GPR: чим далі антена від поверхні, тим важче розпізнати тонкі архітектурні деталі.

Мікрогравітаційні вимірювання не мають такого обмеження. Вони здатні виявляти аномалії у вапняку під датчиком. Складність обох типів досліджень полягає в тому, що вони не дали однозначних доказів існування великої відкритої камери безпосередньо за стіною.

Щоб пояснити це, прихильники гіпотези про приховану камеру припустили, що будь-які проходи могли бути навмисно засипані уламками, що приховує порожнечі, які дослідники сподівалися виявити. Це правдоподібно і заслуговує на подальшу перевірку, але залишається інтерпретацією, а не фактом.

Деякі дослідники стверджують, що наявні геофізичні дані не доводять наявності прихованих камер.

Це призвело до логічного наступного кроку в науковому процесі: прямого тестування. Поточна пропозиція просвердлити невеликий отвір і застосувати мініатюрні камери в одній із виявлених аномалій має потенціал перевести дискусію з площини припущень у площину спостережень.

Незалежно від результату, дослідження, проведені Ельдаматі та колегами, є найбільш комплексним науковим оцінюванням цього питання на сьогодні.

Наразі теорія про приховану камеру залишається саме тим, чим має бути хороша наукова гіпотеза: цікавою, такою, що піддається перевірці, та гідною вивчення. Але, принаймні поки що, це ще не відкриття.

Оригінал: www.scientificamerican.com

Про Що? — новини науки, технологій і світу