Те, що значить бути японцем
· Азія
Японія стикається з новими викликами національної ідентичності через зростання імміграції.
Коли національна ідентичність стає питанням
Оскільки рівень народжуваності падає, а країни звертаються до імміграції, щоб вирішити нестачу робочої сили, багато країн світу стикаються з кризами національної ідентичності. Японія є однією з таких країн. Більш ніж десять років тому Японія почала відкриватися для масової імміграції.
Оскільки Японія це зробила пізніше, ніж інші багаті країни, іммігрантів тут ще не так багато, як у Європі чи США, проте їх відсоток швидко зростає. І в результаті починають виникати дискусії про те, що справді означає бути японцем.
Я вважав, що буде корисно для моїх читачів — переважна більшість з яких живе в США або інших англомовних країнах, які зараз проходять через свої власні кризи національної ідентичності — отримати уявлення про те, як японці думають про ці питання.
Тож я попросив свою подругу Хіроко Єду про написання статті з цього приводу. Хіроко є підприємницею, культурною історикинею та письменницею, що базується в Японії. Вона є автором нової книги «Вісім мільйонів способів до щастя», яка є мемуарами, що досліджує сучасний секулярно-духовний ландшафт Японії. Вона також пише на Substack.
У цьому пості вона розмірковує про те, як спільна культура, а не дотримання конкретної релігійної доктрини, є те, що так затято єднує Японію. Цікаво, що відповідь «культура» — це те, до чого я також дійшов, розмірковуючи про те, що об'єднуватиме Америку в майбутньому.
Хоча я живу в Японії як японка, яка вийшла заміж за американця і навчалася в американських університетах на бакалавраті та магістратурі, я, напевно, більше звертаю увагу на події в США, ніж багато японців.
Однією з тем, що я знайшов найцікавішою, є невпинна боротьба за визначення того, що таке американець. Причина в тому, що ми, японці, також зіткнулися з цим питанням.
Як написав Ноа, Японія приймає більше іммігрантів, ніж будь-коли раніше. Коли мій чоловік і я переїхали до Токіо у 2003 році, міжнародні пари ще були рідкістю, і нам іноді кидали недоумілі погляди, коли ми йшли, тримаючись за руки.
Сьогодні це абсолютно незначно. Кількість туристів, які відвідують Японію, зростає з року в рік, і так само зростає кількість людей, які стають постійними резидентами. Я бачу багато міжнародних сімей у передмісті, де ми живемо, і не думаю, що ми незвичні, принаймні, стосовно міських центрів.
Оскільки японці знаходять нові способи співіснування та життя поряд з неяпонцями, вони також переглядають, що означає бути японцем. Як я писала у своєму власному інформаційному бюлетені, раніше питання зосереджувалося виключно на етнічності, але тепер багато хто приходить до думки, що спільні культурні цінності є більш важливими.
Ви японці лише через те, де ви народилися, чи ви японці через те, як ви берете участь у суспільстві? Зовні це нагадує аргументи, що відбуваються в Америці. Ви американець через якусь спадщину, чи ви американець, тому що приймаєте спільні цінності, як ті, що викладені в Конституції?
Але тут є й цікава різниця. Японія є (або була) країною з відносно малою імміграцією; саме тому питання, хто є японцем, традиційно базується на етнічності. З іншого боку, в Америці, куди іммігрантське населення змішується різними шляхами, лакмусовим папірцем часто є віра.
Це раз за разом виникає в американських дискусіях про те, що означає бути американцем. Візьміть цей недавній есей з «The New York Times» авторства Росс Даута:
«Не потрібно бути конкретним видом релігійного віруючого, щоб бути хорошим прихильником Декларації [незалежності]. Але якщо подивитися на перебіг американської історії, дуже важко відокремити просування рівності від релігійної віри, що наші права походять від Бога і що люди є рівними в його очах… це має більше сили в контексті, де більшість американців вірять у провиденного Бога.»
А потім є Дерек Томпсон, який у недавній розмові з релігієзнавцем Райаном Берджем зауважив:
«Є категорія американців, які підійшли до релігії, як до чужої країни, зібрали деякі сувеніри та принесли їх назад у світ секуляризму. Вони практикують йогу, але їм не цікаво розуміти її релігійне походження. Вони медитують, але навіть не зацікавлені в будь-якій буддійській версії нірвани.»
На що Бердж відповідає:
«Вони тільки хотіли ті частини релігії, які їм подобалися, та залишили інші… Ви не можете просто вибрати і вибрати… Багато людей наразі саме так поводяться з релігією. Вони йдуть по лінії шведського столу, беруть один шматок, кладуть на свою тарілку та називають це духовним життям. Це не є сталим.»
І Томпсон підсумовує:
«Якщо у вас немає цього центрального стержня мети, спільнота не протримається. Якщо ваша єдина мета «давайте зберемося разом», цього недостатньо. Вам потрібна ця вища мета — цей вертикальний стержень — для створення справді сильної горизонтальної спільноти.»
Ці аналітики стверджують, що ідеї самі по собі — цінності Декларації незалежності або Конституції — недостатні для того, щоб тримати американців разом, як у спільнотах, так і в країні. Епідемія самотності в Америці, її поляризація, втрата надії молодих громадян: значна частина цього може бути пов'язана з тим, що американці більше не ходять до церкви або синагоги, чи в храм.
Усе це змушує мене сказати: чи ви коли-небудь були в Японії?
Японці, як нація, не сповідують жодної однозначної віри. Насправді, є популярне прислів'я: «народжений синтоїстом, одружений християнином, похований буддистом». Ми вибираємо і підбираємо, приносячи те, що нам подобається з різних традицій — очищення синто, красиві аспекти християнських весіль, традиції буддійських похоронів — у наше секулярне життя. Ми настільки гнучкі в цьому, що часто відповідаємо «ні», коли люди запитують, чи ми релігійні. Подивіться на цей графік:
Я залишу осторонь питання, наскільки це точний результат. Я насправді написав цілу книгу про те, як, на мою думку, такі опитування можуть пропускати суть. (Поспойлер: це пов’язано з тим, як визначається «релігія».)
Але Бердж та інші стверджують, що американці «підготовлюють себе до провалу», стаючи менш релігійними, або, принаймні, не відвідуючи релігійні установи.
Америка є гнучким суспільством, яке є жорстким, коли йдеться про релігію; Японія є протилежністю — це жорстке суспільство з несподіваною гнучкістю в питаннях віри. Є стара фраза, яка підсумовує традиційну духовну космологію Японії: «яайорозу но ка́мі», що означає «вісім мільйонів божеств». Це не бухгалтерський облік; це вираження трепету перед безмежною природою піднесеного у всіх його формах. Це включає, поглинає, а не проводить межі. Іншими словами, це радикально інклюзивно.
Я розумію, що Америка є релігійною країною. Мене щотижня водили до недільної школи, коли я була студенткою по обміну в Індіані в 1990-х роках. Я щодня разом з іншими студентами декламувала Клятву вірності. Але у японських школах немає клятви вірності. Японський прапор навіть не був вивішений у жодному з моїх класів. Ніхто з моїх однокласників ніколи не відвідував нічого, що нагадувало б недільну школу.
Але ми були єдині в інших аспектах. Способах, які виглядали як віра для сторонніх, але для нас просто виглядали як повсякденне життя. Ми робили новорічні візити до святинь або храмів для хасумоде — першої молитви на рік. Багато з нас мали буддійські вівтарі в своїх домівках, де зберігали фотографії померлих членів родини. Багато з нас носили ома́морі — синтоїстські або буддійські амулети для навчання або безпеки під час подорожі на наших шкільних рюкзаках.
Але якби ви запитали більшість з нас, у що ми віримо, або до кого ми молимося, ми б відреагували з повною нерозумінням. Ніхто з нас не сприймав би амулети як заміну навчання або перевірки з обох боків перед переходом дороги. Це були просто милі способи побажати. Якби ви запитали нас, у що ми віримо, я чесно не думаю, що ми навіть зрозуміли б запитання. Ми просто діяли.
Отже, якщо інституційна віра є основою спільнот, які формують здорове суспільство, чому Японія так успішна без неї?
По-перше, дозвольте мені уточнити. Я не бачу Японію як якусь затоплену землю або навіть зразок для наслідування. Я просто бачу її як відмінну. Але той факт, що вона інша — і не страждає так, як багато коментаторів, здається, вважають, що Америка страждає, принаймні у питаннях віри як на ідентичності — може робити японський контраргумент актуальним. Також хочу зазначити, що я вірю, що віра може живити життя або громаду. Якщо ваша особиста віра приносить вам користь, я вас підтримую.
Але загалом, якщо Японія може підтримувати стабільне суспільство без віри, це, здається, свідчить про те, що вона не є необхідною для здорового суспільства.
Отже, що ж утримує Японію разом?
Протягом тривалого часу японці могли покладатися на чіткі межі для визначення себе, такі як мова (японська в основному не говорить за межами країни) і територія (вона є архіпелагом). Але все змінюється, і змінюється швидко. Тепер не особливо важко потрапити до Японії. Більше людей за межами Японії вчать і говорять японською, ніж будь-коли раніше. Більше людей хоче тут жити, ніж будь-коли раніше.
І Японія старіє та скорочується. За останні кілька років ми «втратили» три мільйони громадян, оскільки смерть перевершує народжуваність. Кількість іноземних відвідувачів і постійних резидентів є вищою, ніж будь-коли раніше. Всі ці фактори підштовхують питання, що означає бути японцем, яке обговорюється на онлайн-форумах, телевізійних шоу, в газетах і під час виборів по всій Японії.
Недавнє опитування Стенфорда про імміграцію показує, що раса не є основним фактором у опорі імміграції. Натомість це здатність говорити японською. На цьому графіку ви можете побачити, скільки більше респондентів вибрали б, щоб допустити гіпотетичного заявника на імміграцію на основі їх здатності говорити вільно.
Тепер це може здаватися очевидним. Звісно, ви хочете допускати людей, які можуть спілкуватися з вами. Але «вільно» тут має більше значення, ніж може бути очевидним з точки зору англійської мови.
Японська класифікується як «культура високого контексту», що означає, що для вільного спілкування потрібно багато культурних знань. (Інші культури високого контексту включають Китай, Корею та багато арабських країн.)
Тут присутня велика кількість непрямого спілкування, що означає, що контекст часто має значення, яке натякається, а не виражається безпосередньо. Тим часом американці, німці та скандинави (серед інших) подаються як «культури низького контексту», тобто розмови, як правило, є явними, і контекст зазвичай пояснюється.
Будь-хто, хто вивчав японську, знає, що я маю на увазі. У нашій повсякденній мові ми часто опускаємо займенники та навіть підмети. Від вас очікується, що ви «куукі во йому» — «читаєте повітря» і інтуїтивно розумієте сенс. Тож, коли японці кажуть, що хочуть, щоб іммігранти оволоділи японською, вони скоріше говорять про контекст — «повітря», іншими словами.
У недавньому опитуванні 62% японців повідомили, що хочуть, щоб іммігранти не лише дотримувались правил, але й «етикету та звичаїв». Дехто тлумачить це як драконівське або авторитарне, але я так не вважаю.
Якщо корелювати це з опитуванням Стенфорда, ви можете побачити, що, коли досягається вільне володіння японською, місцеві жителі вважають людей з різноманітними етнічними походженнями прийнятними (точка з крайнього правого боку на кожному графіку).
Звісно, не всі в Японії погоджуються з таким мисленням. Є ті, хто зацікавлений у збереженні визначення японця якомога більш строгим, хто використовує іноземців як козлів відпущення за недоліки суспільства, хто бажає зберегти кількість чужинців, які іммігрують сюди, якомога нижчою. Це крайня права партія, яка зазнала успіху на виборах 2025 року на антимігрантській платформі — ось один з прикладів.
Але я вірю, що вітри проти людей, які мислять таким чином. Демографія грає проти них. Технології, які дозволяють нам перетинати кордони фізично та ділитися своїми ідеями віртуально, грають проти них.
А найбільше, я вважаю, наші культурні традиції грають проти них. Коли наша космологія, якщо дійсно так можна висловитися, є настільки інклюзивною, важко зрозуміти, чому наше суспільство не повинно бути таким. Будь-хто, хто проголошує консервативні цінності в Японії, зрештою зіткнеться з цим парадоксом.
Як японка, не моя справа говорити, хто є американцем, а хто ні. Але я можу сказати, що особисто уявляю для ідентичності моєї країни в майбутньому. Я бачу це в маленьких моментах по всьому місту сьогодні. Неяпонські співробітники, які ввічливо вітають клієнтів японською мовою. Іноземці, які проявляють повагу в храмах і святинях.
Кавказець та його дочка, яких я бачила, коли вони їхали на велосипеді до дитячого садка, її маленький пастельний рюкзачок непропорційно зручний на його великих плечах. Іншими словами, це повсякденне життя. Для мене бути японцем — це не те, як ви виглядаєте; це те, як ви дієте. Іншими словами, це те, як ви читаєте повітря.
Хіроко Єду — токійський перекладач, фотограф і автор. Вона спеціалізується на ре-контекстуалізації японської культури у цікавий і захоплюючий спосіб для англомовних читачів. Читайте та підписуйтесь на її Substack тут.
Цю статтю вперше було опубліковано на Substack Ноа Сміта Noahpinion і публікується з добрим дозволом. Стати підписником Noahopinion тут.
Оригінал: asiatimes.com