Чому деякі люди ніколи не хворіють на рак? Відповідь може бути в їхній крові

· Майбутнє

Чому деякі люди ніколи не хворіють на рак? Відповідь може бути в їхній крові

Нове наукове дослідження ATLAS аналізує роль аутоантитіл у природному імунітеті проти раку, вивчаючи кров людей, які не хворіють навіть за наявності серйозних факторів ризику.

Антитіло (зелене), що прикріплюється до ВІЛ (червоний та жовтий) / NIAD, NIH

Жанна Кальман прожила понад 122 роки. Вона була найстарішою людиною в історії, курила майже століття, але ніколи не хворіла на рак.

Чому в одних людей рак росте, поширюється і стає смертельним, а в інших — ні? Навіть близнюки, які мають схожі гени та спосіб життя, можуть мати значно відмінні ризики захворіти на рак. Ймовірно, до цього причетно багато чинників, але нове сміливе дослідження під назвою ATLAS вивчає дещо неочікуване: автоантитіла.

Це білки імунної системи, що циркулюють у нашому організмі, але замість того, щоб атакувати патогени, вони помилково націлюються на здорові клітини та тканини. Вони відомі насамперед своєю роллю в аутоімунних захворюваннях, проте перші докази свідчать про те, що вони також тонко налаштовують реакцію імунної системи на рак. Деякі з них, здається, послаблюють імунний нагляд, дозволяючи пухлинам з'являтися і процвітати. Інші можуть посилювати протипухлинний імунітет, позначаючи ракові клітини для знищення.

Чи є вони союзниками, чи ворогами — поки що незрозуміло. Дослідники проєкту ATLAS планують з'ясувати це, аналізуючи зразки крові різних груп людей, зокрема довгожителів і тих, хто уникнув раку попри наявність високоризикових генних варіантів або вплив таких чинників, як куріння.

Проєкт має на меті з’ясувати, чому деякі люди мають природну стійкість до раку. Це може призвести до розробки тестів ранньої діагностики, нових терапевтичних мішеней та ефективнішого лікування. Як зазначає команда, ATLAS може «відкрити фундаментальні принципи» ролі антитіл в імунітеті проти раку.

Імунний хаос

З кінця XIX століття вчені підозрювали, що імунна система допомагає стримувати рак. Згодом ця ідея породила потужні методи лікування. Наприклад, у CAR T-клітинній терапії власні імунні Т-клітини пацієнта генетично вдосконалюються, щоб краще розпізнавати та знищувати пухлини, що дозволяє лікувати раніше невиліковні види раку крові. Схожа стратегія з використанням макрофагів — імунних клітин, які проникають у пухлини та буквально поглинають їх, — зараз проходить ранні клінічні випробування.

Антитілам приділяли значно менше уваги. Ці білки зазвичай борються з патогенами, як-от вірусами. Але іноді вони поводяться «непередбачувано», перетворюючись на автоантитіла, що атакують здорові білки, ДНК та інші молекули. Навіть здорові люди мають різноманітну колекцію автоантитіл, але більшість із них зв’язуються лише слабко і, здається, не викликають біологічних ефектів.

Протягом десятиліть ці білки використовувалися переважно для діагностики аутоімунних захворювань, таких як ревматоїдний артрит, оскільки вони часто з’являються за роки до прояву симптомів. Проте нещодавно вчені почали відкривати їхній ширший вплив на імунну систему. Автоантитіла, що атакують цитокіни — тип сигнальних молекул імунної системи, — були залучені приблизно у 20 відсотках смертей від Covid-19, переважно через те, що вони виводили з ладу противірусний захист.

З того часу вчені пов’язують їх із погіршенням результатів при багатьох інших небезпечних вірусних захворюваннях, що підвищує вразливість деяких людей, ніби вони мають імунодефіцит. Окрім інфекцій, вони також нейтралізують цитокіни, які захищають від запальних захворювань кишківника.

Цитокіни координують багато функцій імунної системи, включаючи запалення, алергії, аутоімунні процеси та рак. Хоча все ще мало прямих доказів того, що самі автоантитіла спричиняють або запобігають появі пухлин, вчені виявили, що багато з них можуть розпізнавати ракові білки, і зараз розробляють методи їх виявлення як ранньої ознаки раку.

Якщо автоантитіла можуть змінювати активність цитокінів під час вірусних інфекцій, чи можуть вони також визначати, хто схильний до раку, а хто до нього стійкий?

«Ці відкриття підтверджують, що автоантитіла можуть функціонувати як потужні природні імунні модифікатори, що підвищує ймовірність того, що подібні антитіла можуть змінювати протипухлинний імунітет», — пише команда ATLAS.

Картографування ландшафту

Оскільки антитіла зберігаються в організмі ще довго після того, як хвороба відступила, вони зберігають молекулярний запис імунної історії людини. Замість того, щоб фокусуватися на кількох окремих кандидатах, ATLAS діє масштабніше: дослідження складе карту всього репертуару антитіл організму, включаючи автоантитіла, у пошуках сигнатур, пов'язаних зі сприйнятливістю до раку або стійкістю до нього.

Команда спочатку скануватиме зразки крові на наявність автоантитіл. Вони також каталогізують звичайні антитіла, відзначаючи ті, що безпосередньо розпізнають і атакують ракові клітини. Усі ці дані будуть зібрані у комплексний атлас антитіл проти раку, надаючи дослідникам ресурс для вивчення того, як різні антитіла формують відповідь на рак.

Для початку команда вивчить «видатні групи людей», чиї імунні системи можуть містити незвичні підказки. Серед них — здорові довгожителі. Хоча ризик раку зазвичай різко зростає з віком через накопичення мутацій у ДНК, ці люди якимось чином уникли хвороби. Інші залишаються здоровими, попри куріння, зловживання алкоголем або носійство генних варіантів, пов’язаних із раком, як-от мутації BRCA для раку молочної залози. Команда також вивчатиме пари однояйцевих близнюків, де лише в одного з них розвинувся рак, що дозволить порівняти сигнатури антитіл у людей із майже ідентичними генетичними кресленнями.

Нарешті, команда планує спостерігати за людьми з онкологічними захворюваннями до, під час та після імунотерапії, щоб скласти картину того, як імунні реакції еволюціонують протягом курсу лікування.

Зрештою, вони очікують виявити три великі класи антитіл: ті, що допомагають раку; ті, що заважають йому; і ті, що здаються здебільшого нейтральними. Кожен із них може виявитися цінним.

Автоантитіла, що пригнічують протипухлинний імунітет, можуть стати мішенями для ліків. Вчені можуть створювати синтетичні антитіла-«приманки», щоб блокувати їх, — у певному сенсі, борючись з вогнем за допомогою вогню. Отримані результати також можуть надихнути на створення імунотерапії нового покоління.

З іншого боку, автоантитіла, які допомагають імунній системі розпізнавати рак, можуть самі стати терапією або доповнювати вже існуючі методи лікування, такі як інгібітори контрольних точок, які посилюють імунну відповідь організму на рак. Вони значно менш токсичні, ніж хіміотерапія, але лише 20 відсотків пацієнтів реагують на них — можливо, саме через відмінності в імунній системі.

Навіть на перший погляд нейтральні автоантитіла можуть стати корисними біомаркерами раку. Оскільки тести на антитіла вже є добре відпрацьованими, швидкими та недорогими, виявлення таких антитіл може допомогти в ранньому діагностуванні, моніторингу ефективності лікування або попередженні про високий ризик рецидиву.

Але кореляція — це не причинно-наслідковий зв'язок.

Деякі антитіла можуть лише фіксувати імунну історію людини, а не активно впливати на рак. Щоб розрізнити ці варіанти, команда планує перевірити багатообіцяючих кандидатів на культивованих людських клітинах і мишах, щоб побачити, чи змінюють вони ріст або поширення раку. Ці експерименти можуть виявити приховані раніше молекулярні комунікації між імунною системою та раком і поглибити наше розуміння цієї смертельної хвороби.

«Ми зможемо створити біомаркер, щоб передбачити, хто, швидше за все, уникне раку, а у кого він, швидше за все, розвинеться, — каже член команди ATLAS Сінь Лу з Оксфордського університету. — Потенційно ми могли б розробити терапевтичні, профілактичні засоби на основі антитіл. І це було б фантастично».

Оригінал: singularityhub.com

Про Що? — новини науки, технологій і світу