Чому одні люди чують висоту звуку краще за інших? Ключ — у внутрішньому шумі

· Наука

Чому одні люди чують висоту звуку краще за інших? Ключ — у внутрішньому шумі

Дослідники з’ясували, що здатність розрізняти висоту звуку залежить від «внутрішнього шуму» мозку: чим він нижчий, тим стабільніше працює наш слух.

Люди, які більшу частину життя прожили сліпими, часто мають надзвичайні здібності до слуху. У новому дослідженні, опублікованому в журналі Journal of Neuroscience, мої колеги та я з’ясували, що ця здатність виникає завдяки тому, як їхні слухові системи здатні більш послідовно та надійно обробляти звуки порівняно з людьми, які не є сліпими. Цікаво, що музиканти зі зрячим зором, здається, покращують свій слух за допомогою подібного механізму.

Слух — це складний процес. Він включає багато етапів: від того, як вуха вловлюють звуки, і до того, як мозок витягує з них змістовну інформацію.

Також задіяні різні механізми. Ви можете покращити слух, ставши вибірковішими або послідовнішими. Подумайте про написання літери «А». Ви можете тренуватися так, щоб ваша «А» ставала або більш відмінною від «Б», або щоразу виглядала однаковою. Останнє пов’язане з так званим внутрішнім шумом — це те, наскільки стабільно ваша слухова система реагує на один і той самий звук з плином часу. Чим менше у вас внутрішнього шуму, тим надійніше ви можете розрізняти схожі звуки.


Ми залучили дев'ятьох людей, які осліпли у віці до 2 років, та 18 зрячих учасників. Учасники обох груп мали різний рівень музичної підготовки, що дало нам можливість дослідити, як музичний досвід може впливати на слухові здібності.

Учасники виконали два прості завдання на слух. В одному з них вони мали виявити тон на фоні шуму, що дозволило нам оцінити, як завитка внутрішнього вуха обробляє різні частоти звуку. В іншому завданні вони визначали, який із двох тонів має вищу висоту — завдання, яке також залежить від того, як мозок інтерпретує звукову інформацію.

Ми виявили, що люди, які втратили зір у ранньому віці, були кращими за зрячих лише у завданні на розрізнення висоти тону. Це означає, що їхні покращені слухові здібності можуть вибірково виникати через зміни в тому, як мозок обробляє слухову інформацію, а не через те, як вуха вловлюють звуки.

Важливо, що ми використали математичну модель, щоб краще зрозуміти, що зумовлює відмінності у розрізненні висоти звуку. Модель показала, що покращена здатність розрізняти висоту звуків у людей, які осліпли в ранньому віці, досягається шляхом зниження внутрішнього шуму: більш послідовної та надійної обробки звуків, а не більшої вибірковості щодо різних частот.

Як не дивно, ми виявили, що музична підготовка, здається, так само зменшує внутрішній шум. Зрячі музиканти також реагували на звуки послідовніше, ніж люди, які не мали ранньої сліпоти та не отримували спеціальної музичної освіти.

Чому це важливо

Оскільки ваш мозок не знає, у якому сенсорному середовищі ви опинитеся після народження, він наділений особливою здатністю: налаштовувати свої реакції на ті частини світу, які для нього важливі.

Ця здатність допомагає людям бачити, чути та опановувати нові навички в міру зміни досвіду, наприклад, коли діти вчаться читати, а дорослі — розрізняти різні види птахів. Слова та птахи стають значущою частиною їхнього досвіду, тому мозок налаштовується на сприйняття цієї нової інформації.

Наше дослідження визначає внутрішній шум як важливий фактор, що сприяє пластичності мозку. Існує багато способів, якими людина може знизити рівень внутрішнього шуму, і один із них — це створення точнішого шаблону для сприйняття світу.

Цілком імовірно, що сенсорний досвід — чи то сліпота, чи то музична практика — може допомогти створити та відшліфувати перцептивний шаблон, необхідний для слуху.

Що ще залишається невідомим

Якщо сенсорний досвід і тренування можуть використовувати здатність мозку до адаптації, дослідники зможуть використовувати їх для покращення перцептивних здібностей. Наприклад, цілеспрямоване тренування з визначення місця розташування джерела звуку могло б допомогти людям, які починають втрачати зір, навчитися покладатися на інші органи чуття для орієнтації в просторі.

Однак дослідники досі не знають, скільки потрібно тренувань і які саме аспекти слухового досвіду є ключовими для досягнення значущих змін у роботі мозку.

Ще одне важливе питання полягає в тому, чи змінюється ця пластичність мозку залежно від того, коли людина втрачає зір або починає займатися музикою. Мозок може мати більшу пластичність на ранніх етапах розвитку, і те, як сенсорний досвід формує мозок, може відрізнятися у дорослому віці.

Що далі

Як далеко люди можуть розширити свою здатність до навчання? Чи може кожен стати «суперслухачем» завдяки тренуванням? Якщо пластичність мозку в дорослому віці обмежена, чи існують способи відчинити ці двері знову? І яку роль у цьому навчанні відіграє внутрішній шум?

Рухаючись далі, наша команда прагне з’ясувати, чи поширюється покращене розрізнення висоти звуку, яке ми спостерігали у людей, що осліпли в ранньому віці, та зрячих музикантів, на більш складне повсякденне сприйняття звуків.

Оригінал: www.scientificamerican.com

Про Що? — новини науки, технологій і світу