Чому скам’янілі мушлі змінюють напрямок своїх спіралей кожні кілька тисячоліть?

· Наука

Чому скам’янілі мушлі змінюють напрямок своїх спіралей кожні кілька тисячоліть?

Вчені дослідили загадку форамініфер — мікроорганізмів, які мільйони років синхронно змінюють напрямок закручування своїх мушель, відкриваючи нові дані про еволюційні стрибки.

Протягом тисяч, а іноді й мільйонів років морський планктон по всьому світу будував свої спіралеподібні мушлі в одному напрямку. Потім, раптово, напрямок закручування спіралей змінювався одночасно всюди, лише для того, щоб згодом змінитись назад.

Ці мікроорганізми належать до форамініфер (або форам). Вони зустрічаються в усіх океанах, від тропіків до високих широт, і є одними з найпоширеніших еукаріотичних організмів на Землі. Ці одноклітинні протисти виділяють тверду мушлю, пронизану багатьма дрібними отворами; більшість видів живуть на морському дні, тоді як деякі є планктонними, рухаючись за волею течій. Коли вони гинуть, їхні мушлі вкривають дно океанів по всьому світу, утворюючи природний архів історії Землі, що сягає близько 560 мільйонів років.

Вивчаючи видовий склад або вимірюючи ізотопи чи мікроелементи, вчені використовують накопичені мушлі форамініфер для реконструкції минулих кліматичних умов та стану океану. Протягом багатьох років вони помічали дивне явище. Серед багатьох планктонних форам, які мають закручені мушлі, схожі на равликові, деякі види чітко надають перевагу одному напрямку спіралі — лівому чи правому, — причому до 97% особин у виді мають однаковий напрямок закручування. Іноді новий напрямок закручування стає домінантним, здавалося б, скрізь в океанах одночасно, що й фіксує літопис скам'янілостей. З 1950-х років, коли було помічено цю цікаву особливість, вчені намагаються з'ясувати, що може змушувати квадрильйони мікроорганізмів синхронно змінювати напрямок мушлі.

Нещодавно мікропалеонтологи інтегрували та систематизували дані про напрямок закручування мушлі, або хіральність, кількох видів, спираючись на приклади форам, вік яких сягає 56 мільйонів років. Деякі дослідники припускали, що зміна напрямку мушлі пов’язана зі зміною температури чи іншими кліматичними чинниками. Однак нове дослідження висуває гіпотезу, що сам напрямок не є адаптивною відповіддю, а скоріше є випадковим маркером значної еволюційної події, яка починається в невеликій субпопуляції, а потім поширюється на величезні океанічні басейни.

«Це, ймовірно, один із перших випадків, коли люди, які зазвичай займаються біостратиграфією — фактично дослідженнями глибокого часу — на форамініферах, підходять до такого питання», — сказала Джулі Мейланд, дослідниця з Cerege, науково-дослідного інституту у Франції, яка не брала участі в дослідженні. Окрім даних про напрямок закручування для багатьох видів за мільйони років, дослідження включає результати сучасних генетичних та біологічних вивчень форам. «Було дуже приємно бачити, як ці світи поєднуються, оскільки дуже часто люди, які займаються більш сучасними дослідженнями, не обов’язково контактують з тими, хто вивчає глибокий час», — додала Мейланд.

Ця робота пропонує новий погляд на десятилітню таємницю та дає рідкісну можливість зазирнути в маловідомий процес, що дозволяє новим ознакам поширюватися на величезні популяції.


Химерна гіпотеза

Явище «перевертання» форамініфер було вперше описане на початку 1950-х років, коли успіхи в техніці буріння морського дна дозволили дослідникам аналізувати накопичені шари мушель. Швейцарський мікропалеонтолог Ганс Боллі першим зауважив, що серед форам із закрученими мушлями кілька видів мають певну перевагу в напрямку, і що іноді ця перевага змінювалася з часом.

Пояснення цього цікавого явища з’явилося у фундаментальному дослідженні 1959 року, для якого морський геолог Девід Еріксон, фахівець із кернів Ламонтської геологічної обсерваторії Колумбійського університету (нині Ламонт-Доерті), перебрав сотні закручених мушель виду Neogloboquadrina pachyderma, зібраних у Північній Атлантиці. Еріксон зауважив, що в холодному кліматі під час льодовикових періодів мушлі мали тенденцію закручуватися ліворуч, тоді як у теплі періоди — праворуч.

Він не був впевнений, чому напрямок закручування пов’язаний із кліматом, але припустив, що саме температура є визначальним фактором для цього виду. Однак, у міру того, як з усього світу надходило більше зразків кернів, а генетика розвивалася, гіпотеза про температуру не підтвердилася.

У 2006 році Кейт Дарлінг, нині почесний професор Університету Стерлінга, опублікувала результати генетичних досліджень, які показали, що варіанти N. pachyderma насправді є двома різними видами, кожен з яких має власний напрямок закручування. Потім, у 2013 році, еволюційний палеобіолог Юріка Уджіє, нині професор Університету Коті в Японії, виявила, що хіральність мушель у різних видів форам, зібраних у різних океанах, не відповідає температурі.

Кожне дослідження спростовувало гіпотезу Еріксона по-своєму. Крім того, багатьом дослідникам було важко уявити, яку перевагу напрямок закручування може дати одноклітинному організму, що не має очевидної латералізації. Через півстоліття після початкового спостереження Еріксона рушійна сила цих «перевертань» знову стала таємницею.

Втім, це ненадовго залишилося без уваги. Бріджит Вейд, мікропалеонтолог з Університетського коледжу Лондона, десятиліттями вивчала донні відкладення, коли її команда помітила цікавий патерн. Кілька видів форам, здавалося, змінювали напрямок мушлі приблизно в один і той самий час на різних широтах в Атлантичному, Індійському та Тихому океанах. В одного з видів зміни виглядали майже миттєвими як у тропіках, так і у вищих широтах. Це свідчення того, що явище поширювалося далеко за межі одного океанічного басейну, вказувало на глобальний процес, у якому замішане щось більше, ніж просто температура.

Щоб задовольнити свою цікавість, команда Вейд синтезувала дані за п’ять десятиліть досліджень і проаналізувала зміни в патернах закручування кількох видів планктонних форамініфер за останні 56 мільйонів років. Для кожного виду вони знайшли докази «перевертання» в багатьох океанічних басейнах і кліматичних поясах. Вид Paragloborotalia siakensis змінив напрямок із змішаного на лівобічний 15 мільйонів років тому. Globorotalia scitula «перевертався» двічі: зі змішаного на лівобічний 15 мільйонів років тому, а потім на правобічний 10 мільйонів років тому. «Здається справді дивним, що вид може існувати мільйони років, закручуючись в один бік, а потім раптово змінити напрямок без видимих причин», — писали автори.

Pulleniatina obliquiloculata був особливо корисним прикладом, сказала Вейд: він має надзвичайно детальний літопис скам'янілостей, живе донині і зустрічається по всьому світу в тропічних океанах. Протягом останніх 860 000 років його мушля закручувалася майже виключно праворуч. Але до того він пройшов через послідовність швидких змін напрямку мушлі, які відбувалися глобально кожні кілька тисяч років.

Ці зрушення були занадто раптовими та масштабними, щоб їх можна було пояснити поступовою еволюцією. «Це стало справжньою несподіванкою, тому що якби це була локальна подія, було б легше думати про локальне середовище, що змінюється», — зазначила Вейд. Той факт, що це відбувалося всюди, вказував на інший процес.


Прихований сенс

Що могло б пояснити всесвітнє поширення зміни хіральності? Вейд знала, що попри видиму однорідність, океани приховують багато різних середовищ існування, що відрізняються температурою, течіями, ультрафіолетовим випромінюванням, хімічним складом і киснем. Так само, здавалося б, глобальна популяція виду форам може приховувати криптичні (приховані) види. Генетичні дослідження виявили, що те, що вважалося одним видом на основі форми мушлі (включаючи напрямок закручування), насправді було чимось більшим, ніж один вид.

Що, як припустила її команда, один із цих криптичних видів розвинув певну широку адаптивну перевагу? Цей криптичний вид може поширитися по всій земній кулі, переносимий океанічними течіями та завдяки власному успіху, у вигляді гігантської хвилі розселення — і паралельно зробити домінантним певний напрямок закручування мушлі, тим самим закарбувавши цю подію в палеонтологічному літописі.

«Перевертання, на мою думку, означає, що вони утворили новий вид», — сказала Дарлінг, яка не брала участі в дослідженні Вейд.

Незалежно від того, чи є форамініфери, що «перевернулися», новим видом чи генетичним варіантом, вони повинні мати значну перевагу над іншими форамініферами, щоб поширитися по всьому світу. «Це трохи схоже на те, як варіанти Covid-19 ставали дуже поширеними в одному місці, — сказала Вейд, — а потім отримували невелику перевагу у виживанні над іншим генетичним варіантом» і швидко ставали домінуючим штамом практично в кожній країні світу.

Однак Уджіє застерігає від припущення про будь-який простий зв'язок між генетичною ідентичністю виду та хіральністю його мушлі. «Напрямок закручування, здається, має генетичну основу, — каже вона, — але це не обов'язково означає, що правозакручені та лівозакручені особини представляють окремі генетичні популяції».

Досі незрозуміло, чому ціла популяція взагалі має закручуватися однаково; це трапляється лише у підмножини видів планктонних форам із закрученими мушлями. У інших видів мушлі закручуються в обох напрямках приблизно 50 на 50. То чому деякі мають сильний хіральний ухил? Єдине, в чому вчені, схоже, згодні, — це те, що вони поки не знають відповіді.

Мейланд, яка вивчає розмноження живих культур форам, помітила, що співвідношення напрямків закручування в її культурах не обов'язково збігається з тим, що можна було б очікувати в природі, спираючись на дослідження скам'янілостей. Вона вважає, що рушійні сили напрямку закручування можуть бути досить складними. «Я думаю, що там може бути щось пов'язане з генами, рекомбінацією, еволюційними процесами, середовищем, а також із везінням і самим життям», — каже вона.

Хоча майже синхронність глобальних змін у форамініфер може здаватися загадковою, Дарлінг та Уджіє зазначили, що те, що виглядає миттєвим у літописі скам'янілостей, може відбуватися протягом 1000 років або більше в реальному часі. За цей період води океану циркулюють навколо всієї земної кулі. Водні маси також змінюються і рухаються, що може прискорити поширення нового варіанту.

Цілком можливо, що ознаки чи види інших морських організмів також можуть поширюватися світом таким чином. Але це було б важко помітити без чіткого викопного маркера, такого як хіральність мушлі форамініфер. Тому ці зміни закручування є рідкісним вікном у те, як еволюційні процеси можуть розгортатися у глобальному масштабі.

Оригінал: www.quantamagazine.org

Про Що? — новини науки, технологій і світу