Чому старіння може бути програмою, а не зносом

· Наука

Чому старіння може бути програмою, а не зносом

Біолог Джунюе Цао стверджує, що старіння — це не хаотичний знос організму, а запрограмований поетапний процес, що запускається набагато раніше, ніж ми звикли думати.

Чому старіння — це, можливо, програма, а не знос

Вступ

Певною мірою ми впізнаємо старіння, як тільки бачимо його: від посивіння волосся та появи зморшок до зниження рухових, сенсорних і когнітивних здібностей. Проте фундаментальна біологія старіння залишається предметом невизначеності та дискусій. Багато дослідницьких напрямків узгоджуються з теорією, що старіння є прямим результатом розпаду — неминучої деградації молекул (зокрема білків або ДНК), органел, клітин чи цілих органів через зовнішній вплив або невідворотний знос. Коли механізми відновлення організму не встигають за цими змінами — подібно до фабрики з обладнанням, що псується, і надто малою кількістю механіків — це проявляється як відомі ознаки старіння, а зрештою і смерть.

Ця ідея виглядає цілком логічною, але, на думку клітинного біолога Джуньюе Цао, вона є неточною. Він стверджує, що старіння — це далеко не випадковий, а лінійний процес зношування, це поетапна, запрограмована та впорядкована подія. «Руйнування системи запрограмоване на дуже ранній стадії», — каже Цао, який очолює Лабораторію геноміки поодиноких клітин і популяційної динаміки в Рокфеллерівському університеті. Використовуючи технологію, що забезпечує системний погляд на процес старіння у мишей, Цао окреслив окремі етапи старіння, схожі на етапи ембріонального розвитку, які визначаються змінами в молекулярних сигналах і специфічних клітинних популяціях. У людей цей процес, ймовірно, починається до 30 років.

Інтерес Цао до старіння виник ще в старших класах школи в Хебеї, Китай, коли він гостро усвідомив, що його бабусі, дідусі та батьки не житимуть вічно. Поки багато підлітків, усвідомлюючи власну смертність, схильні звертатися до поезії або саморуйнівної поведінки, Цао звернувся до науки. Пошук способу сповільнити старіння став його життєвою метою, і саме тому він обрав біологію як спеціальність у Пекінському університеті.

Спочатку Цао припускав, що причиною старіння є руйнування конкретних білків і білкових мереж, що відповідало панівній моделі. Але після закінчення коледжу, працюючи в лабораторії над ідентифікацією цих білків, він зрозумів, що вражаюча їх кількість пов’язана зі старінням, і що їхній вплив залежить від типу клітин, у яких вони працюють. Це була картина, набагато складніша й організованіша, ніж він собі уявляв.

Цао вирішив, що йому потрібні дані — багато даних — про тисячі молекулярних змін у сотнях типів клітин. Будучи аспірантом, він розробив високопродуктивну технологію, здатну кількісно оцінювати цю динаміку під час ембріонального розвитку. Коли у 2020 році він відкрив власну лабораторію в Рокфеллерівському університеті, він застосував цю технологію для вивчення старіння.

В одній із серій експериментів Цао та його команда опрацювали 21 мільйон клітин, відібраних із 14 тканин або органів приблизно 50 самців і самок мишей на п’яти життєвих етапах, і створили набір даних про експресію генів для кожної клітини. «Це надзвичайно масштабні дані», — сказав Цао. «Ви знаєте, з якого органу та з якого віку походять клітини, а також володієте вичерпною молекулярною інформацією». Кожен етап був позначений драматичним скороченням або розширенням специфічних типів клітин.

Дві його знакові статті, опубліковані у 2025 та 2026 роках у журналі Science, вказують на радикальний перерозподіл клітин, що складають тіло ссавців у процесі старіння, і описують деякі епігеномні інструкції, які керують цим процесом. «При старінні відбуваються молекулярні та, можливо, інші зміни, — каже Цао, — але всі вони зводяться до перебудови клітинного суспільства».

Quanta поспілкувалася з Цао про докази теорії запрограмованого старіння, про те, що відбувається на кожному етапі, і чому старіючі ссавці схожі на дерева, що скидають листя. Інтерв’ю було скорочено та відредаговано для ясності.


Ви почали вивчати старіння ще студентом. Як розвивався ваш підхід до цієї теми?

Ще в коледжі я думав, що проблема старіння, яку потрібно вирішити, — це відсутність ліків. Я вважав, що ми розробимо якийсь магічний препарат або хімічну речовину, яку можна буде використовувати для збільшення тривалості життя тварин. Тому я приєднався до лабораторії, що займалася обчислювальним дизайном ліків, намагаючись створити пептиди, які б впливали на молекули, пов’язані зі старінням. Але головна проблема полягала в тому, що ми не знали, на які саме молекули впливати.

Після закінчення навчання я переїхав до США і працював у Лабораторії Джексона [некомерційна біомедична дослідницька організація в штаті Мен] асистентом дослідника, вивчаючи молекулярні шляхи, пов’язані зі старінням у мишей. Я думав, що, досліджуючи ці шляхи, ми зможемо визначити мішень для ліків і на цій основі розробити препарати для подовження життя.

Але через кілька років я зрозумів, що старіння неможливо пояснити одним шляхом чи мішенню. Воно охоплює багато різних шляхів, і ці шляхи мають зовсім різні ефекти на різні типи клітин в організмі. Я хотів зрозуміти, як старіння прогресує на молекулярному рівні в сотнях і тисячах типів клітин у різних органах.

Як ви це зробили?

Головна складність полягає в тому, що старіння передбачає зміни на багатьох рівнях — молекул, органел, клітин, органів і всього організму. Щоб виміряти зміни на всіх цих рівнях, нам потрібна була технологія, яка була б одночасно високопродуктивною (це означає, що можна сканувати не одну клітину чи тип клітин, а мільйони клітин в усьому організмі) і високороздільною, щоб бачити дуже детальні зміни на клітинному та молекулярному рівнях.

Я вступив до аспірантури, де розробив інструменти, здатні сканувати весь організм ссавців, від мозку до нирок і легень, деталізуючи десятки тисяч змін у експресії генів усередині окремих клітин сотень різних типів. Коли я потрапив до Рокфеллерівського університету, ми використали цю технологію, щоб зрозуміти динаміку всієї системи в процесі старіння.

Чи можете ви описати ці експерименти та те, що ви з них дізналися?

В одній серії досліджень ми вилучили понад 20 мільйонів клітин з різних органів мишей різного віку: 3, 6, 12, 16 і 23 місяці — це приблизно еквівалентно 20, 30, 50, 60 і 75 рокам у людей. Ми проаналізували експресію 20 000 генів на клітину і використали цю інформацію для визначення типів клітин. Потім ми відстежили динаміку їхніх популяцій.

Ми виявили, що не кожен тип клітин змінюється під час старіння. Ми ідентифікували 536 основних типів клітин і 1 828 підтипів. Лише близько чверті цих підтипів демонструють суттєві зміни під час старіння. Інші залишаються стабільними протягом усього життя.

Дивно виявити, що зміни при старінні не є універсальними для всіх клітин, і що існують специфічні клітинні популяції, які є більш вразливими.

Коли відбуваються ці зміни в популяціях?

Ми з’ясували, що старіння можна розділити на чіткі часові вікна. У кожному вікні специфічні групи клітин демонструють скоординовану динаміку. Наприклад, на початковій фазі ми бачимо, що деякі типи клітин швидко виснажуються. За цим слідує інша фаза, під час якої інші клітини значно розростаються.

Які типи клітин уражаються на кожному етапі?

На першому етапі, від 3 до 6 місяців у миші (приблизно від 20 до 30 років у людини), відбувається втрата певних жирових і м’язових клітин, а також двох незрілих типів клітин у мозку, які мають здатність регенерувати різні типи тканини мозку.

Від 6 до 12 місяців у миші (еквівалент людини у віці 30–40 років) ми спостерігаємо драматичне виснаження клітин, необхідних для підтримки тканин організму. До них належать теноцити (основний компонент сухожиль); клітини, що огортають кровоносні судини й стабілізують систему кровообігу; клітини гладкої мускулатури товстої кишки; і епітеліальні клітини нирок, які фільтрують токсини з крові. Також спостерігається занепад деяких імунних клітин, що захищають специфічні тканини, такі як кишечник.

Приблизно у 12 місяців у мишей (приблизно 40–50 років у людей) відбувається перехід від виснаження клітин до їх розширення. Перша хвиля розширення домінується імунними клітинами, але також включає окремі клітини в легенях, нирках та інших органах, властивості яких змінилися внаслідок стресу або запалення. Приблизно у 16 місяців у мишей (кінець 50-х років і старше у людей) розширюються спеціалізовані імунні клітини, пов’язані зі старінням. Коли ці егоїстичні, неконтрольовані клітини з’являються, вони з часом розмножуються і руйнують систему. Тим часом вони можуть сприяти підвищенню ризику запальних захворювань із віком, таких як хвороби серця, артрит, рак і хронічні респіраторні захворювання.

Чи є докази того, що ці етапи відбуваються і у людей?

Так, дослідники спостерігали явище, яке називають «різким старінням» у людей середнього віку, що узгоджується з динамікою клітинних популяцій, яку ми спостерігали. Коли дослідники аналізують білкові підписи в крові людини, вони бачать значні зміни між серединою 40-х і кінцем 50-х років. Люди також схильні повідомляти про різке зниження функцій у середньому віці, що також є періодом підвищеної сприйнятливості до вікових захворювань, таких як рак і деякі нейродегенеративні захворювання.

Що ваші результати говорять нам про природу старіння?

Раніше люди розглядали старіння як лінійне накопичення пошкоджень молекул, таких як білки та ДНК. Але ми з’ясували, що старіння — це не лінійний процес. Це більше схоже на процес розвитку, у якому існують чіткі етапи, що включають скоординовані зміни в конкретних типах клітин у різних органах. Наше твердження полягає в тому, що старіння — це не стільки молекулярне пошкодження, скільки перебудова всього клітинного суспільства.

Що керує цією клітинною перебудовою під час старіння, якщо взагалі щось керує?

Наша технологія дозволяє нам досліджувати геномну програму, яка визначає функцію кожної клітини — які ділянки геному активні, а які мовчать. Якби це було випадкове молекулярне пошкодження, ми б бачили випадкові зміни по всьому геному. Але ми постійно бачимо одні й ті самі ділянки, які відкриті (активні) або закриті (мовчать) на кожному етапі. Ми ідентифікували 280 000 геномних ділянок, які відтворювано відкриваються або закриваються під час старіння в специфічних типах клітин.

Отже, в організмі є програма для старіння?

Так, різкі зміни при старінні ссавців разом із скоординованою клітинною динамікою на кожному етапі свідчать про те, що існують висхідні сигнали, які контролюють старіння. Це як дерево восени: його листя опадає не лінійно, а лише за два тижні під час переходу між літом і осінню. Зміни в тривалості світлового дня запускають вивільнення сигналу, і потім система змінюється. У старінні ссавців такі різкі зміни показують, що існує якийсь сигнал, який керує цією системою.

Який тип сигналізації?

Ми виявили як внутрішні молекулярні програми — білки, що контролюють експресію генів, — так і зовнішні молекули, що виділяються, які називаються цитокінами, що керують клітинними змінами.

Що ваша робота говорить нам про те, як сповільнити чи зупинити старіння?

Ми ідентифікували кілька рідкісних вразливих типів клітин, які можуть стати мішенями для антивікових втручань, і ми знайшли молекулярний код, який керує процесом старіння, тож ми можемо розробити підходи до перепрограмування цього коду.

Важливо, що ми показали, що здатність до регенерації та стійкість системи знижуються ще до середнього віку. Тож якщо ми хочемо «врятувати» організм від старіння, ми повинні починати рано.

Оригінал: www.quantamagazine.org

Про Що? — новини науки, технологій і світу