Детальна хроніка того, що станеться, якщо супервулкан Єллоустоун прокинеться зараз
· Майбутнє
Виверження супервулкану Єллоустоун стало б глобальною катастрофою, яку сучасні наукові системи моніторингу зафіксували б за місяці до початку фази активності.
Приблизно 631 000 років тому — за геологічну мить — на території теперішнього північно-західного Вайомінгу (США) сталася катастрофа. Під час серії колосальних вивержень вулканів життя в радіусі сотень кілометрів було знищене. Попіл розлетівся на більшу частину Північної Америки, а наслідки відчувалися в усьому світі. Це було супервиверження потужної вулканічної системи, розташованої там, де зараз знаходиться Єллоустонський національний парк.
Попри масштаби, жодна людина не стала свідком того катаклізму. Наскільки нам відомо, давні люди ще не досягли цього континенту. Можливо, десь за океанами вони з подивом спостерігали за тьмянішим небом і надзвичайно яскравими заходами сонця. Вулканічні частинки, що циркулювали в атмосфері, охолоджували клімат і, ймовірно, впливали на погодні умови та життя наших предків. Чи помічали вони ці зміни — і чи пов’язували їх із якоюсь віддаленою подією — дізнатися неможливо.
Сьогодні людство точно помітило б це. Ми вже знаємо, що супервиверження такого масштабу стало б загрозою для цивілізації в тому вигляді, в якому ми її знаємо. Тож що саме ми відчули б, якби Єллоустон вивергнувся? Ми є експертами з питань катастроф та вулканів, і далі представлений мисленнєвий експеримент про те, що могло б статися за найгіршого сценарію. Ми побудували нашу гіпотезу на основі досліджень та аналізу того, як країни долали катастрофи в останні роки.
Т-2 місяці
Незабаром після 6-ї ранку аналітик сейсмографічних станцій Університету Юти помічає серію різких стрибків, що переривають зазвичай спокійні хвилясті лінії на моніторах землетрусів Єллоустона. Вимірювання показують землетруси, зафіксовані під Єллоустоном упродовж ночі. Вчений підіймає брову і робить глибокий вдих — ці спостереження не вписуються у звичну поведінку Єллоустона.
Люди часто уявляють Єллоустон як «сплячий супервулкан». Можливо, він і спить, але його геологічні процеси — ніколи. За його активністю та будь-якими змінами стежить ціла низка інструментів. Густа мережа сейсмометрів фіксує землетруси в регіоні. Цілодобово надходять дані з GPS-станцій, деформометрів (інструментів, що вимірюють зміни форми земної кори) та датчиків, встановлених у зонах активних гейзерів. Супутникові спостереження, аналіз газів та польові дослідження додають ще більше інформації.
Вчені розглядають кількість землетрусів разом із їхнім розташуванням, глибиною та силою. Особливої уваги заслуговують «рої» землетрусів, особливо коли вони, здається, мігрують крізь земну кору (тверду, зовнішню кам’яну оболонку Землі) або поступово стають менш глибокими. Такі патерни можуть вказувати на те, що магма або гідротермальні рідини під тиском (гаряча, багата на мінерали вода) рухаються вгору.
Наш вчений з полегшенням виявляє, що більшість незвичних поштовхів мізерні — надто слабкі, щоб їх відчути. Але разом вони утворюють незвично сконцентрований рій. Аналітик звіряє сигнали з сусідніми сейсмометрами і, швидше з цікавості, ніж із занепокоєння, зв’язується з колегами з кількох партнерських організацій, що входять до складу Єллоустонської вулканічної обсерваторії (YVO), щоб діяти за планом реагування.
Вони роблять висновок, що за ніч інструменти зафіксували щільне скупчення землетрусів під величезною кальдерою Єллоустона, яка має приблизно 55–70 кілометрів у поперечнику. Єллоустон переживає тисячі землетрусів щороку, і рої — це не рідкість. Але цей, здається, мігрує трохи вгору. Проте сам собою рій землетрусів не означає, що Єллоустон готується до виверження, як і деформація ґрунту, зміна температури чи викиди газів. Вчених більше турбує, коли кілька таких змін відбуваються одночасно.
Команда вчених вирішує почекати й подивитися, що станеться далі.
Т-1 місяць
Через чотири тижні рій продовжує мігрувати вгору. Нові події також з’являються вздовж вузької зони під кальдерою, зазначає аналітик, який уже втратив апетит до їжі та обережність і пише звіти, які мають на меті попередити про небезпеку. GPS-станції над роєм почали віддалятися одна від одної. Вимірювання напруження зросли, і супутниковий радар розкриває причину: існує велика зона прискореного підняття ґрунту.
Загалом ці спостереження узгоджуються з тим, як магма прокладає собі шлях у земну кору, — це вже спостерігалося в таких місцях, як Гаваї, перед виверженнями. Втішає співробітників YVO те, що Єллоустон уже демонстрував подібні тривожні поєднання сигналів раніше без подальших вивержень. Між 2013 та 2014 роками частини кальдери почали підійматися зі швидкістю понад 15 сантиметрів на рік, а сейсмічна активність зросла.
Це призвело до землетрусу магнітудою 4,8 — найпотужнішого, зафіксованого в Єллоустоні з 1975 року. Незабаром після цього підняття змінилося осіданням (ґрунт почав рухатися вниз), і вчені дійшли висновку, що цей епізод був пов’язаний із переміщенням гідротермальних рідин, а не магми.
Пам’ятаючи про необхідність інформувати громадськість, не викликаючи зайвої паніки, YVO діє обережно. Черговий вчений бере на себе відповідальність за оцінку вхідних даних. Розгортаються додаткові тимчасові сейсмометри та GPS-пристрої, щоб забезпечити точніші дані, а газ і вода аналізуються частіше.
YVO починає тіснішу координацію зі Службою національних парків та органами управління надзвичайними ситуаціями, переглядаючи плани перекриття доріг, оповіщення населення та евакуації. Можливо, зловісно, але задля обережності рівень вулканічної небезпеки Єллоустона підвищують із «нормального» до «консультативного», що вказує на активність вище фонового рівня.
Ці події настільки тривожні, що вчені починають будувати припущення про наслідки великого виверження. ЗМІ виявляють інтерес, але вулканологи вже знають, як шкідливо, коли вулканічна невизначеність перетворюється на повномасштабну суперечку, що розігрується на публіці.
Вчені приватно обговорюють розбіжності в інтерпретаціях, домовляючись про регулярні оновлення для громадськості через брифінги та повідомлення в соцмережах. Оскільки активність вулкана продовжує зростати, керівників високого рівня попереджають, що ситуація може перетворитися на масштабну катастрофу. Ймовірність того, що це станеться протягом трьох місяців, зростає з 6–9% до 21–27%.
Через невизначеність політики не роблять конкретних заяв. Проте Федеральне агентство з управління надзвичайними ситуаціями США починає розробляти плани масштабної евакуації. Вони висловлюють впевненість публічно, хоча приватно, можливо, побоюються, що за найгіршого сценарію врятувати всіх буде неможливо.
Протягом наступних двох тижнів активність значно посилюється. Землетруси стають частішими та дрібнішими. Довгоперіодична сейсмічність (значно м’якші землетруси, зазвичай спричинені рухом рідин, а не зміщенням розломів) та тривалі вулканічні поштовхи свідчать про те, що магма та рідини під тиском розширюють тріщини в ґрунті.
Підняття прискорюється, і GPS-станції зміщуються на сантиметри за лічені дні. Активність гейзерів стає дедалі хаотичнішою. Навіть гейзер «Старий вірний» стає менш вірним: його зазвичай регулярні виверження стає важче передбачити. Тим часом вимірювання газів та хімічний склад води в джерелах свідчать про збільшення викидів вуглекислого газу та сірчистих газів у гідротермальну систему Єллоустона. В сукупності з дрібними землетрусами та швидким підняттям виникає побоювання, що магма рухається вгору.
Т-2 тижні: «Вибухне!»
Ці нові спостереження призводять до пресконференції, на якій оголошують про 85–92% ймовірність катаклізму протягом трьох тижнів. У цей момент YVO підвищує рівень попередження для Єллоустона до «тривоги», а Геологічна служба США (USGS) підвищує авіаційний колірний код до оранжевого, спрямовуючи літаки в обхід регіону.
Оголошується зона евакуації, що простягається на 100 кілометрів за межі Єллоустонського національного парку, що зачіпає приблизно 200 000 жителів, а також тисячі відвідувачів у регіоні. Тема тепер домінує як у традиційних, так і в соціальних мережах. Увага, ймовірно, породжує як скептиків, так і конспірологів. Перші стверджують, що нічого не станеться. Другі поширюють дезінформацію про те, що YVO платять іноземні тіньові мільярдери, щоб зруйнувати США, аби інші країни могли контролювати світову економіку.
Тепер, коли супервиверження здається неминучим із високим ступенем впевненості, світові лідери переходять до дій. Вони повинні зробити вибір: допомагати один одному як глобальна спільнота чи повторити глобальне закриття кордонів у стилі COVID-19.
Якщо вони обирають співпрацю, то починають евакуацію, переміщуючи людей так далеко, як це необхідно, включно з перетином міжнародних кордонів. Це передбачає забезпечення їх адекватним житлом, водою, їжею, електрикою та підтримкою через школи, роботу, транспорт і безпеку. Досягти цього видається малоймовірним, оскільки більшості населення світу завжди цього бракувало. Тим не менш, США мають гроші, навички та товари для евакуації та переселення величезної кількості людей, якщо лідери співпрацюватимуть і використають усе доступне.
Більш імовірно, що багато країн можуть неохоче приймати «вулканічних біженців», вигадуючи виправдання — можливо, законні, — що в них немає грошей, ресурсів чи місця, щоб швидко і безпечно оселити таку кількість людей. Їхні можливості ще більше вичерпуються тими, хто евакуюється самостійно, маючи більше ніж один паспорт, а також статки чи соціальні зв’язки, щоб розпочати життя з чистого аркуша.
Благодійні організації втручаються, щоб допомогти деяким людям вилетіти чартерними літаками, а також здійснити довгі, болісні подорожі переповненими поїздами та автобусами. Найбідніші верстви населення можуть не мати іншого вибору, окрім як залишитися. Дехто може приєднатися до меншості, яка не вірить, що виверження станеться, хто вважає, що їхні добре укомплектовані підземні бункери захистять їх (надмірно оптимістичне переконання), або хто воліє померти вдома, ніж жити на чужині у зруйнованому світі.
Т=0
В одну мить сейсмічні інструменти перевантажуються інтенсивним спалахом дрібних землетрусів. Хмари пари, що розширюються, здіймаються з нових тріщин. YVO та USGS не мають іншого вибору, окрім як підвищити рівень попередження та авіаційний колірний код до червоного: небезпечне виверження неминуче.
Виверження починається не з того, що вся кальдера вибухає одночасно. Натомість підіймальна магма проникає в мілку гідротермальну систему Єллоустона, швидко випаровуючи величезні обсяги води. При атмосферному тиску вода при перетворенні на пару може розширюватися приблизно в 1700 разів. Це швидке розширення, замкнене під поверхнею, провокує бурхливі так звані фреатомагматичні вибухи, які викидають перегріту пару, багнюку та розбиті брили скель на кілометри в небо.
Людських жертв поки що немає завдяки широким зонам відчуження на суші та в повітрі. Дикій природі, худобі та рослинності пощастило менше. У радіусі приблизно 4–6 кілометрів від місць початкового виверження ландшафт понівечений камінням, попелом та багнюкою. За межами зони відчуження люди спостерігають, як у небо підіймається вражаючий стовп заввишки два кілометри — але він швидко збільшується, і будь-яке відчуття полегшення виявляється недовгим.
Через кілька годин багата на газ магма температурою 650–800°C — значно вище температури плавлення свинцю та цинку — проривається крізь пошкоджену поверхню. Коли стримуючий тиск падає, розчинені гази відокремлюються від розплаву і бурхливо розширюються. Магма фрагментується на пемзу (пористу породу) та попіл, одночасно відриваючи величезні уламки навколишньої породи від стінок жерла вулкана.
Розширення газів та інтенсивне тепло штовхають цей матеріал вгору, створюючи величезну вивержну колону, що сягає 30–50 кілометрів у висоту — далеко над комерційними пасажирськими літаками, які зазвичай літають на висоті до 13 кілометрів. Цього ясного ранку її верхні шари видно з Денвера, що за 800 кілометрів звідси.
Оскільки виверження триває, а обсяг викинутого матеріалу зростає, вчені розуміють, що це можуть бути початкові етапи супервиверження VEI 8 (магнітудою 8 або більше) — найвищої формальної позначки на шкалі, що використовується для вимірювання розміру вибухових вулканічних вивержень. Востаннє людство було свідком виверження такого масштабу 74 000 років тому — під час виверження вулкана Тоба в Індонезії.
Величезна «парасолькова» хмара, що формується, не поводиться як звичайна попеляста хмара, що просто дрейфує за вітром. Її імпульс спочатку спрямовує попіл у всіх напрямках — поширюючись на сотні кілометрів, перш ніж висотні вітри підхоплюють його і переносять дрібний попіл на тисячі кілометрів за вітром протягом одного дня.
Після кількох годин безперервного виверження частини колони руйнуються, утворюючи пекучі пірокластичні потоки (надзвичайно гарячі суміші газів, попелу та уламків порід, що рухаються з великою швидкістю). Вони проносяться на десятки кілометрів, розщеплюючи дерева, підпалюючи ліси та ховаючи рештки під гарячим попелом і пемзою.
Усі, хто опинився в цій зоні, гинуть від вибухів, спеки або задихаються від попелу. Може бути до 1000 негайних людських смертей, включно з тими, хто відмовився евакуюватися. Шукати тіла занадто небезпечно. Та навіть якби це було можливо, багато тіл уже не існує.
За межами основної зони пірокластичних потоків кількість жертв зростає через автомобільні аварії, оскільки водії втрачають видимість або втрачають керування через попіл, через серцеві та дихальні розлади, а також самогубства. Пожежі, що поширюються за межі безпосередньої зони горіння, додають, можливо, сотні смертей від опіків, вдихання диму та дорожніх пригод.
Оскільки магма продовжує виходити, секції ґрунту, що не мають підтримки, просідають, відкриваючи нові тріщини та жерла, що живлять подальші вивержні колони та пірокластичні потоки. За сотні кілометрів — у Денвері та вздовж канадського кордону — сильний попелопад затьмарює небо, перекриває дороги та порушує роботу енергопостачання, водопостачання та зв’язку. Цей попіл спустошує сільськогосподарські угіддя принаймні у восьми штатах.
Додаткові негайні смерті можуть статися через втрату електроенергії, що призводить до збоїв у дорожньому русі та роботі світлофорів; обмеження медичних послуг, зокрема хірургічних операцій; а також ураження струмом, пожежі та отруєння чадним газом при спробах налаштувати та експлуатувати домашні генератори. Мародерство та зростання злочинності під час катастроф трапляються рідко, але це може статися за найгіршого сценарію, збільшуючи кількість жертв.
Протягом наступних днів виверження триває імпульсами, оскільки частини кальдери руйнуються і відкриваються нові жерла. Послідовні руйнування колони генерують пірокластичні потоки, а відкладення, що утворюються, досягають кількох сотень метрів у товщину, як це було під час останнього супервиверження.
Близька інфраструктура зруйнована і похована під відкладеннями. Аеропорти закриваються через те, що попіл перешкоджає польотам, і руйнуються інші транспортні мережі. Громади в усіх штатах, що межують із Вайомінгом, стикаються з темрявою, труднощами з диханням і обваленням дахів під вагою накопиченого попелу. Коли виверження нарешті починає слабшати, діоксид сірки у високих шарах атмосфери утворює сульфатні аерозолі, що відбивають сонячне світло і поширюються північною півкулею, впливаючи на світовий клімат протягом кількох років.
Т+3 дні
Через три дні після початку виверження значна частина Північної Америки живе в тіні Єллоустона. Кожен наступний потужний імпульс виверження відправляє ще одну колону на десятки кілометрів вгору, звідки вона поширюється в нову «парасолькову» хмару.
У Вайомінзі та сусідніх штатах умови катастрофічні. Біллінгс (штат Монтана), найближче велике місто, зникає під шаром попелу, який згодом перевищить метр (одна з опублікованих моделей супервиверження Єллоустона прогнозує, що місто отримає до 1,8 метра попелу). Солт-Лейк-Сіті (Юта) та Бойсе (Айдахо) отримують десятки сантиметрів. Для південної Канади, більшої частини США та північної Мексики день стає сутінками, а дихання на відкритому повітрі без масок стає все важчим. Люди на інших континентах із трепетом спостерігають за яскравими червоно-помаранчевими сходами та заходами сонця.
У США починають виходити з ладу енергомережі. Попередження про те, що вологий попіл проводить електрику, призводячи до коротких замикань на лініях електропередач та підстанціях, не були взяті до уваги. Попіл засмічує техніку та повітрозабірники генераторів. Його вага пошкоджує кабелі та слабші конструкції.
Оскільки електрика зникає, припиняють роботу водяні насоси, каналізаційні системи, опалення, паливні станції, мобільний зв’язок та інтернет. Люди налякані, полиці супермаркетів порожніють по всій країні, оскільки регіональні та національні ланцюги постачання починають руйнуватися.
Т+2 тижні
Протягом наступних тижнів криза перетворюється на боротьбу за виживання. Повторні попелопади блокують дороги, перевантажують дренажні системи та пошкоджують дахи. Під час дощу сухий попіл перетворюється на густу кашу, що ускладнює роботу з очищення. Аеропорти залишаються закритими або їхня робота сильно порушена по всій Північній Америці, тоді як залізниці, вантажні депо та ферми ледь функціонують. Худоба та врожай гинуть там, де пасовища та джерела води поховані або забруднені попелом.
Великі райони поблизу Єллоустона залишаються евакуйованими, а по всій території США житло, паливо, їжа та чиста вода стають дедалі дефіцитнішими. Деякі країни переправляють гуманітарну допомогу літаками, але також стурбовані створенням власних запасів. Втрати в сільському господарстві, транспорті та страхуванні — разом із закриттям багатьох інших підприємств та послуг — можуть змусити Канаду, Мексику та більшість країн Карибського басейну та Центральної Америки оголосити надзвичайний стан. Частково це пов’язано з прямими наслідками для цих країн, а частково — з порушеннями роботи в США та напливом людей, що тікають звідти.
Т+4 місяці
Через кілька місяців виверження слабшають до періодичних вибухів, але загроза відновлення активності залишається. Для мільйонів людей катастрофа далека від завершення. Сухі, вітряні дні знову підіймають попіл у повітря, а дощ і сніг перетворюють його на важкий осад, що блокує стоки та пошкоджує інфраструктуру. Подразнення очей та горла поширене повсюдно. Люди з астмою та іншими респіраторними захворюваннями стикаються з серйозними ризиками для здоров’я через скорочення медичних послуг та їхнє перевантаження.
Водоочисні споруди та електростанції потерпають від забруднення попелом, поломок обладнання, нестачі запчастин та надмірного попиту, що порушує життєво важливі медичні та промислові процеси. Врожаї в найбільш постраждалих регіонах поховані. Втрата американського та канадського експорту зерна, кукурудзи та сої штовхає світові ціни на продукти вгору.
Авіасполучення поступово відновлюється в менш постраждалих районах, але аеропорти по всій Північній Америці постійно закриваються, коли вітер переносить попіл. Ненадійність повітряного простору та транспортних мереж — у поєднанні з втратами в сільському господарстві, порушенням бізнесу та витратами на реконструкцію — провокує банківську та страхову кризи, що призводить до глобальної рецесії.
Тим часом атмосферні ефекти стають глобальними. Більша частина вулканічного попелу випала, але діоксид сірки, викинутий у стратосферу, утворює сульфатні аерозолі, які відбивають значну частину сонячної енергії. Вчені називають це «вулканічним епізодом охолодження», уникаючи терміна «новий льодовиковий період». Моделювання свідчить, що навряд чи це охолодить глобальну середню температуру більше ніж на 1,5°C, хоча в окремих регіонах та сезонах зміни можуть бути значно більшими. Зокрема, центральна частина Північної Америки залишається значно холоднішою, ніж до виверження.
Т+10 років
У роки після виверження світ переходить до довгострокового відновлення та відбудови. Люди в усьому світі адаптуються до більш аграрного способу життя, вчаться заповнювати землі коренеплодами, зерновими та бобовими. Маючи значно менше вільного часу та зменшений дохід, рекреаційні об’єкти перетворюються на зони виробництва продуктів харчування, зокрема на невеликі теплиці та вертикальні ферми для вирощування фруктів, овочів, горіхів та бобових.
Поголів’я худоби зменшується через брак землі та кормів, звільняючи більше місця для сільськогосподарських культур. Люди, які все ще вживають м’ясо, зазвичай полюють на велику дичину або ловлять дрібних птахів та ссавців. Фермерство комах домінує у відновленні птахоферм чи ферм зі ссавцями. Люди, що живуть поблизу узбережжя, річок та озер, активізують рибальство, швидко виснажуючи запаси, поки в деяких місцях не запроваджують контроль, разом із посиленням вирощування морських водоростей. Там, де правила не узгоджені або не виконуються, панують голод і міграція.
Доступність прісної води варіюється. Клімат світу змінився, забезпечивши рясні опади в одних місцях і посуху в інших. Технології великомасштабного очищення води залишаються відомими та використовуються, але лінії постачання хімікатів та запчастин ненадійні. Багато людей розробляють місцеві підходи та справляються, тоді як інші страждають від забрудненої води та хвороб, включаючи холеру, лихоманку денге та малярію, як це було з мільярдами людей до виверження.
До виверження близько 4,4 мільярда людей зі світового населення в 8,3 мільярда не мали повноцінного, безпечного доступу до прісної води. Через десять років після виверження, ймовірно, 4,8 мільярда людей позбавлені такого доступу, тоді як населення світу могло скоротитися до 7,9 мільярда через стрибки смертності серед літніх людей та немовлят.
Для тих, хто вижив після виверження, хвороби та смертність продовжують зростати. Виверження цілком може надати вагомі довгострокові докази канцерогенного рівня кремнезему в попелі. З’являється невелике, але статистично значуще зростання діагнозів силікозу (незворотна хвороба легень) та раку легень внаслідок впливу попелу, з подібними результатами щодо серцево-судинних захворювань у людей, які вдихали частинки попелу.
Показники, ймовірно, вищі за виміряні, тому що системи охорони здоров’я на континенті були зруйновані виверженням і ледь відновлюються через десять років. Найгірше те, що брак медичних систем означає, що багато тих, кому поставили діагноз, не можуть отримати належне лікування. Виліковні діагнози стають летальними.
Усередині зони виверження минають два десятиліття сірого ландшафту. Він здається майже мертвим, а попіл під час кожного шторму перетворюється на бурхливі селеві потоки — лахари. Але рослинність, починаючи з лук і поступово переходячи до лісів, прокрадається назад у смуги, знищені вибухом, а за нею йдуть люди. Ці нові піонери повертають ландшафту родючість, допомагаючи годувати голодне населення.
Попіл, що розсіявся, врешті-решт осідає з атмосфери, дозволяючи сонячним променям знову повною мірою освітлювати поверхню — відновлюючи сільське господарство та екосистеми. Це також відновлює побоювання щодо зміни клімату, спричиненої людиною, попри спричинене вулканом скорочення викидів парникових газів. Вчені наполегливо працюють, щоб визначити, чи був світовий клімат спрямований на нову траєкторію — яка може бути кращою або гіршою для людей — чи тепло, накопичене в атмосфері та океанах внаслідок спалювання викопного палива людством, знову змусить планету стрімко нагріватися.
Крім того, вчені хочуть підрахувати смерті, травми та втрати якості життя. Аналіз надмірної смертності може свідчити про 0,7–1,3 мільярда передчасних смертей через виверження та його наслідки. Можливо, вдвічі більше людей зазнали тимчасових або постійних наслідків для здоров’я, але вижили, хоча дехто скаже, що 100% людства було безпосередньо зачеплено.
Хороша новина, принаймні для нашого виду, полягає в тому, що ця нестримна сила вулканізму змінила планету, але не поклала край людству — і навіть не наблизилася до цього.
Т+1 мільйон років
Істота спускається на Землю з витонченого космічного корабля, все ще гуманоїдна, але дуже далека від свого предка — виду Homo sapiens sapiens. Tjjze (займенник, що використовується) засвоїв усю мізерну інформацію, доступну про давню «Землю», і з цікавістю прагне дізнатися більше.
Найвизначнішим матеріалом є поява першої технологічної цивілізації трохи більше мільйона років тому. Після цього вид залишив планету, коли вона змінилася 140 000–160 000 років тому — ставши вищими, стрункішими, з довшими кінцівками, більшими руками, головами та мізками — уже влаштувавшись у галактиці. У залишках знань повторюються міфи про епізоди неконтрольованих змін планетарної температури, спекотних і холодних, а також про серію вулканічних вибухів, що змінили планету.
Tjjze зауважує, що рослинність пишна, а H₂O в достатку, забезпечуючи їжею та водою химерних тварин та екосистеми. Швидке сканування виявляє багато чого під поверхнею. Насправді, під верхніми шарами чітко про
Оригінал: nautil.us