Дитинчата шимпанзе навчилися «пукати» ротом від своїх старших родичів

· Наука

Дитинчата шимпанзе навчилися «пукати» ротом від своїх старших родичів

Дослідження в PNAS підтвердило, що шимпанзе опановують певні звукові сигнали, такі як «пукання» ротом, спостерігаючи за старшими родичами, що вказує на наявність елементів конвенційного навчання.

Міжнародна група дослідників з’ясувала, що молоді шимпанзе опановують специфічні звуки, наслідуючи поведінку дорослих родичів. Раніше в наукових колах панувала думка, що здатність приматів видавати звуки, наприклад «пукання» ротом, є вродженою. Проте спостереження засвідчили, що тварини адаптують використання таких сигналів залежно від контексту, прийнятого в їхній групі. Дослідження в PNAS показало, що шимпанзе можуть опановувати певні звукові сигнали. Результати цієї роботи опубліковані у виданні Proceedings of the National Academy of Sciences.

Наслідування як основа спілкування

Вчені вивчали західних шимпанзе, спостерігаючи за вісьмома групами: чотирма дикими угрупованнями з Кот-д’Івуару та чотирма групами з притулку у Сьєрра-Леоне. Дослідники зосередилися на чотирьох типах сигналів: поцілунках, клацанні зубами, плямканні губами та «пуканні» ротом.

Аналіз показав, що в групах, де була принаймні одна доросла особина віком від 12 років, молодняк демонстрував вищий рівень уніфікації. Наприклад, у диких групах із «рольовою моделлю» ці звуки майже в 97% випадків застосовували лише під час взаємного догляду за шерстю. Натомість у групах без рольової моделі примати використовували сигнали в різноманітних ситуаціях, найчастіше під час агресії чи відпочинку.

Спільні риси з мовленням людини

Виявлена модель поведінки приматів демонструє ознаки так званої конвенційності — властивості, притаманної людській мові. Це означає, що зв’язок між звуком і контекстом не є вродженим, а може формуватися через культурне навчання в групі.

Автори дослідження припускають, що звуки, які шимпанзе видають губами, спершу виникли природно під час чищення шерсті, але з часом закріпилися як форма комунікації завдяки передачі навичок від покоління до покоління. Оскільки ознаки конвенційності притаманні обом видам, науковці припускають, що цей механізм спілкування міг дістатися нам у спадок від спільного еволюційного предка.

Фахівці також наголошують, що через загибель дорослих особин під загрозою опиняється культурна передача знань усередині груп приматів. Тому дослідники підкреслюють важливість програм із захисту шимпанзе та місць їхнього проживання для збереження складної соціальної комунікації цього виду.

За матеріалами nauka.ua

Про Що? — новини науки, технологій і світу