Екологиня Дейзі Дент розкриває приховані мережі, що відновлюють дощові ліси

· Майбутнє

Екологиня Дейзі Дент розкриває приховані мережі, що відновлюють дощові ліси

Екологиня Дейзі Дент доводить, що замість штучних монокультурних насаджень ліси краще відновлюються самостійно завдяки взаємодії тварин та рослин.

Еколог розкриває приховані мережі, що відроджують тропічні ліси

Масштабні програми з висадки дерев часто призводять до створення нездорових монокультурних плантацій. Дейзі Дент прагне допомогти лісам відновитися самостійно.

У дослідницькій станції в центральній Панамі можна пройтися крізь століття лісового часу, спостерігаючи, як чагарникові ділянки молодих дерев поступаються місцем величним кронам зрілого лісу. Еколог Дейзі Дент, старша наукова співробітниця ETH Zurich, курує ці ділянки в межах Пам'ятника природи Барро-Колорадо, деякі з яких датуються ще XIX століттям. Жодне з дерев, які вона вивчає, не було посаджене людськими руками. Вона наносить на карту, вимірює та відстежує кожен стовбур, що з’являється, розкриваючи, як хвилі життя дерев піднімаються з голої землі.

Тропічні ліси, подібні до цього, є найбільшим наземним поглиначем вуглецю на нашій планеті, на них припадає близько 40% вуглецю, що зберігається на суходолі. Як частина міжнародної мережі дослідників, Дент розшифровує мережі взаємодій між тваринами та рослинами, які дозволяють деяким лісам відновлюватися після руйнувань. Мета — знайти недорогу та ефективну альтернативу типовим схемам вуглецевого кредитування, за якими величезні площі засаджуються одним видом дерев. Протягом понад десятиліття її дослідження накопичували докази того, що такі масштабні «монокультурні» програми можуть бути дорогими помилками, а стійкіші ліси здатні природно відроджуватися всього за кілька десятиліть, створюючи екосистеми, що поглинають величезну кількість вуглекислого газу.

Мало де це можна продемонструвати краще, ніж у Барро-Колорадо — заповіднику, що охоплює лісисті півострови та острови, які утворилися, коли будівництво Панамського каналу затопило цю територію у 1914 році. Під керівництвом Смітсонівського інституту тропічних досліджень покоління екологів накопичили понад сто років спостережень.

Це означає, що Дент може простежити, чому деякі ділянки відновлюються після вирубки для сільського господарства та лісівництва, тоді як інші занепадають. Тварини, що харчуються фруктами — зокрема мавпи-павуки, кажани та папуги — відповідальні за посадку понад 70% дерев у тропічних лісах, і набір даних Дент дозволяє визначити, хто саме створив ту чи іншу ділянку, залишаючи насіння у своїх багатих на поживні речовини екскрементах. Багато з цих істот працювали разом, щоб висадити різноманітну 70-річну ділянку, крона якої за структурою та багатством наближається до стародавніх джунглів. Натомість ділянка такого ж віку, заселена вузькими стовбурами одного довгоживучого виду Gustavia superba, натякає на те, що тропічні гризуни агуті є чи не єдиними «архітекторами» цього більш однорідного лісу.

Зібрані нею дані допомагають створити посібник: коли варто дозволити екосистемам регенерувати самостійно, а коли — надати їм допомогу. Згідно з оцінкою, опублікованою у 2024 році в журналі Nature, близько 215 мільйонів гектарів лісу в усьому світі (площа, більша за Мексику) могли б відновитися природним шляхом. «Тропічні ліси тримаються на цій величезній мережі взаємодій», — каже Дент, маючи на увазі зв’язки між формами життя, як-от гриби, що допомагають деревам засвоювати поживні речовини, а також запилювачі та розповсюджувачі насіння. Підтримка цих стосунків є ключем до вирощування лісів, які утримують вуглець і підтримують місцеві громади та дику природу.

Заповнення прогалин

Понад десять років тому, коли у 2015 році укладалася знакова Паризька угода, відновлення лісів привернуло увагу світу як рішення кліматичної кризи. Світові лідери підтримали плани висадити трильйон дерев після того, як еколог Томас Кроутер підкреслив їхній потенціал для поглинання десятирічного обсягу глобальних викидів вуглецю. Але головне питання залишалося: як саме виростити два дерева на кожну зірку в Чумацькому Шляху?

Поки стартапи пропонували дрони для розпилення насіння та насіннєві бомби з добривами, Дент витратила два десятиліття на вивчення того, що відбувається, коли ми дозволяємо лісам відбудовуватися самим. Будучи аспіранткою на рубежі тисячоліть, вона досліджувала старовікові ліси на півночі Борнео, але відчувала безсилля, спостерігаючи, як цілі ландшафти вирубують під плантації олійної пальми. Замість того щоб впадати у відчай, вона звернулася до відновлення. Потім, як постдок у 2005 році, вона приєдналася до панамської ініціативи Prorena — спільного проекту Смітсонівського інституту тропічних досліджень та Єльської школи лісівництва та екологічних досліджень, метою якого було визначити, як найкраще створювати різноманітні місцеві ліси на вирубках.

На той час вторинні ліси — ті, що виростають природним шляхом після втрати первинного лісу, — були «досить нішевою сферою досліджень», каже Дент. Але оскільки сільське господарство та розвиток інфраструктури посилюють вирубку, відроджені ліси сьогодні становлять близько 70% усіх тропічних крон. Prorena спочатку дотримувалася стандартної методики висадки розплідникових дерев на пасовищах, але Дент почала сумніватися, чи справді необхідне втручання. У 2009 році вона опублікувала оптимістичну статтю, яка довела, що популяції тварин швидко відновлюються, коли ліси відростають природно.

У 2010 році вона почала працювати в Барро-Колорадо на ділянках, закладених американським екологом Джулі Денслоу. У 1994 році Денслоу виділила ділянки, що природно відновлювалися від 20 до 100 років, а Дент додала до них молодші, щоб продовжити послідовність.

Це місце надає не лише загальні дані про відростання лісу, а й глибоку демографічну інформацію в динаміці, каже Робін Чаздон, почесна професорка екології та еволюційної біології Університету Коннектикуту, яка співпрацювала з Денслоу. «Це дає краще розуміння фактичних процесів, що відбуваються на ділянці», — каже вона.

Наприклад, попередні дослідження показували, що швидкорослі «дерева-піонери», які першими заселяють пошкоджену землю, з часом витісняються більшими деревами, що накопичують вуглець. Дослідження Дент допомогли заповнити прогалини щодо механіки того, як це відбувається — або не відбувається — в окремих випадках. Наприклад, на ділянці, де домінує Gustavia, вперті трави, посаджені власниками худоби, задушили більшість інших дерев, перш ніж ті встигли вкорінитися. Ці дерева можуть залишатися на місці, перекриваючи світло протягом 150 років і блокуючи другу хвилю дерев з великими стовбурами.

Садити чи не садити

Дент виявилася добре підготовленою до величезного сплеску інтересу до лісовідновлення, який почався у 2015 році. Вона вже стала головним дослідником у 2ndFor — міжнародній дослідницькій мережі, що ставить за мету вивчення найкращих методів управління вторинними лісами. Використовуючи дані з ділянок Барро-Колорадо, команда у 2016 році опублікувала в Nature статтю, яка довела, що гектар природно відновленого вторинного лісу може поглинати в 11 разів більше вуглецю на рік, ніж старовіковий ліс, оскільки молоді дерева швидко поглинають його, змагаючись за сонячне світло.

Згодом, у дослідженні 2022 року, опублікованому Королівським товариством, Дент та її колеги показали, що такі місця, як Барро-Колорадо, є одними з найкращих прикладів того, чого можна досягти без посадки жодного насіння. Галявини часто оточені пишним середовищем, наповненим птахами, кажанами та іншими тваринами, які допомагають деревному покриву досягти рівня багатства та кількості старовікового лісу всього за кілька десятиліть. Використовуючи дані з Панами та Бразилії, Дент у 2024 році опублікувала додаткове дослідження, яке показало, що навіть ділянки з 35% покриття деревами можуть відновитися як ліс.

«Наявність цих довгострокових картографованих лісових ділянок надзвичайно цінна», — каже Ліза Коміта, професорка екології тропічних лісів Єльського університету, яка співпрацює з Дент у проектах з впровадження її висновків у практику. «Це створює чудову дослідницьку інфраструктуру, на основі якої можна будувати нові проєкти».

У Панамі Дент працює з некомерційними організаціями та схемами вуглецевого кредитування, щоб прискорити відновлення. Вони нанесли на карту коридори для з'єднання фрагментів лісу та розробили плани реінтродукції тварин у «тихі ліси», які втратили більшу частину фауни. Вони також працюють над підсадкою видів дерев, які можуть прискорити ріст — те, що Коміта називає «допоміжним природним відновленням». Залишити ділянки в спокої може здаватися простішим варіантом, але це не завжди можливо, каже Дент. Багато ділянок надто деградовані.

Галявини часто оточені пишним середовищем, наповненим птахами, кажанами та іншими тваринами, все це допомагає деревному покриву повернути рівень багатства старовікового лісу.

Вона та Коміта працюють з лондонським стартапом Ponterra, що займається вуглецевими кредитами, над розвитком рішень для регіону південної Панами, де залишки лісів тягнуться вздовж країв покинутих ранчо. Такі місця майже завжди потребують певного втручання, пояснює Коміта. Багато з них вимагають практичних дій, таких як підсадка цінних видів для збагачення екосистеми.

Сьогодні питання, які ставлять такі проєкти, як Ponterra, набагато ближчі до її власних досліджень, каже Дент. Наприклад, вони хочуть зрозуміти, чи допомагають відновленню ділянок поодинокі дерева, які фермери часто залишають, щоб утворювати тінь для худоби. Ці знання можуть допомогти Ponterra продавати високоякісні кредити та уникати прикрих помилок, через які нові плантації буквально згорають у вогні. Хоча кредити можна придбати за ціною від 5 доларів за метричну тонну, корпоративні гіганти, такі як Microsoft — один із клієнтів Ponterra — платять понад у 10 разів більше за високоякісне видалення вуглецю.

Є багато місць, де природне відновлення працює чудово. Наразі, за даними Бразильської обсерваторії відновлення та лісовідновлення, мільйони гектарів тропічних лісів у Бразилії регенерують самостійно. Проте Дент дивується, чому люди, відповідальні за великомасштабні проєкти, продовжують вважати, що найкраще рішення — це те, яке нав’язує волю людини ландшафту.

Ситуація може змінюватися. Оскільки посухи вражають Латинську Америку, політики та покупці вуглецевих кредитів можуть бути змушені визнати недоліки шаблонних плантацій. «Система має значно меншу стійкість до екстремальних подій, таких як посухи, повені, екстремальна спека або патогени», — каже Дент. Прийдешній «мега-Ель-Ніньо» може стати моментом істини, вважає вона: «Я думаю, що зростає усвідомлення того, що ми не можемо просто садити дерева. Ми повинні відновити систему».

Оригінал: www.technologyreview.com

Про Що? — новини науки, технологій і світу