Енергосистема України на межі: російські удари занурюють країну в темряву та холод

· Навколо Світу

Енергосистема України на межі: російські удари занурюють країну в темряву та холод

Україна опинилася на межі енергетичної кризи через інтенсивні російські удари, що залишають мільйони людей без світла, води та опалення на 20 годин на добу.

Дарина Кульчицька — мама, яка перебуває під постійним тиском. Самотня мати у квартирі на сьомому поверсі в Києві, вона намагається нагодувати двох енергійних дітей і простежити, щоб вони виконали домашнє завдання. Але на Дарину також тисне дедлайн, у якому вона навіть не може бути впевнена.

Все, що вона знає: скоро зникне світло, розетки перестануть працювати, зникне Wi-Fi, а з кранів зникне вода. Сьогодні ввечері електрика була довше, ніж обіцяли, але Дарина все одно поспішає приготувати вечерю та закінчити власну роботу з дому.

«Останні кілька днів світло було лише по чотири-п'ять годин, але не в той самий час. Дві години ми зі світлом, потім вісім — без».

Поки тривають мирні переговори, а представники США в четвер зустрічаються з російськими та українськими лідерами, українці стикаються з графіками планових відключень через посилення російських атак на енергомережу. Україна відповіла ударами по російських нафтопереробних заводах.

Чиновники стурбовані тим, що життя мільйонів українців швидко стане нестерпним, якщо електропостачання не вдасться підтримувати принаймні чотири години на добу. Дехто приватно попереджає, що ситуація вже близька до критичної: деякі родини в Києві живуть без світла до 20 годин на добу.

Відключення електроенергії почалися раніше, ніж минулої зими, і тривають довше, роблячи такі домівки, як у Дарини, темнішими та холоднішими. Вона закутується в кілька шарів одягу і важке пальто — температура падає як надворі, так і в приміщенні.

Незадовго до 19:30 лунає клацання — і все, темрява до світанку.

Ліфт не працює, вода перестане текти, оскільки електрика потрібна для її подачі до квартири. Тож Дарина дістає ліхтарики та світлодіодні свічки, і разом із сином Кирилом та донькою Оленою вони збираються на партію в «Уно» перед тим, як рано лягти спати.

Дванадцятирічний Кирило, який вільно розмовляє англійською завдяки двом рокам життя у США, відверто розповідає про труднощі.

«Немає світла, немає води, немає опалення, немає електрики. І немає веселощів. Усі веселощі зникли разом із електрикою, — каже він. — У нас багато настільних ігор. У нас ціла полиця, але ми грали в них уже сто тисяч разів».

Багато сімей сидять у тіні, поки блекаути охоплюють цілі райони, огортаючи будинки та вулиці темрявою.

«Ви дивишся на вулицю і часом нічого не бачиш. Навколо велике місто, але ти нічого не бачиш, бо немає світла», — каже Дарина.

Київ постраждав найбільше — його метро та тролейбуси іноді зупиняються. Загалом за останні тижні сотні тисяч українців залишалися без світла.

Ми побачили причину цього під час візиту на одну з найбільших електростанцій України, яка ледь стоїть після нещодавнього удару балістичною ракетою — найпотужнішої та найруйнівнішої атаки в межах російської кампанії проти української енергетики.

Величезний об'єкт, назву якого нас попросили не розголошувати з міркувань безпеки, перетворився на купу покрученого металу та розбитих труб, його турбіни поховані під завалами, а сам об'єкт повністю виведений з ладу.

Володимир Коваленко був на зміні в диспетчерській, коли о 3 годині ночі вдарили ракети.

«Це була дуже потужна атака. Ми ніколи нічого подібного не переживали. Раніше були удари — частина даху обвалилася, було досить похмуро. Але цього разу все було особливо серйозно».

Коваленко, який пішов стопами своїх батьків і працює на станції вже 25 років, каже, що шкода розриває серце, хоча він впевнений, що її можна відновити.

Але роботі заважають повітряні тривоги кожні 15–30 хвилин — за наш чотиригодинний візит вони лунали сім разів. Кожне попередження про дрони чи ракети змушує бригади кидати інструменти та ховатися в укриття. Хоча під час нашого візиту всі ворожі цілі були збиті або полетіли далі.

Якщо немає часу дістатися до головного укриття, робітники ховаються у фундаментах високих димових труб.

«Це дуже важко, — каже Вадим Бобир, який керує відновлювальними роботами. — Ти психологічно налаштовуєшся на певну роботу, а потім... лунає сирена повітряної тривоги, і ти мусиш якнайшвидше бігти».

39-річний чоловік, який пропрацював тут пів життя, виглядає маленьким на тлі понівечених руїн і приголомшений масштабом завдання з відбудови станції.

«Це емоційно важко, тому що ми вже все це відремонтували, запустили, а тепер це сталося знову. Боляче, але ми продовжуємо працювати й робити свою справу».

Під час розмови лунає черговий сигнал тривоги — наближається крилата ракета.

Робітники пробираються крізь лабіринт коридорів та труб, але дістатися до укриття часу немає — доводиться ховатися за однією з найтовстіших стін станції. Зрештою, ракету перехопили за 5 км від місця подій.

Енергетики перебувають під величезною загрозою. З серпня атаки на енергетичні об'єкти відбуваються майже щодня, щотижня забираючи кілька життів. І стає дедалі небезпечніше.

На краю майданчика, коли загроза минає, команда повертається до відновлення ліній електропередач. Але вони не зможуть подавати електрику зі зруйнованої станції щонайменше до кінця зими.

Президент Володимир Зеленський каже, що Україна досі має достатньо генеруючих потужностей для задоволення попиту — проблема полягає в тому, щоб доставити енергію до будинків і підприємств, коли пошкоджено так багато ліній електропередач і підстанцій. Росія використовує «дрони-очікувачі», які чіпляються за опори та кабелі й залишаються непоміченими, доки Росія не вирішить їх підірвати.

Максим Тимченко, генеральний директор ДТЕК, найбільшої приватної енергетичної компанії України, заявив, що Росія вже чинить на ослаблену мережу ще більший тиск, ніж минулого року, а перевантажена протиповітряна оборона не здатна захистити всю критичну інфраструктуру України.

«Відмінність полягає в масштабах атак і типах зброї, що використовується. Це головна відмінність — вони подвоїли потужність і масштаби».

Він сказав, що на відновлення пошкодженої електростанції піде щонайменше до наступного літа, оскільки робітники під постійними обстрілами мають лише одну-дві продуктивні години на день.

«Ми боремося за виживання не лише всієї країни, а й звичайних людей, особливо взимку», — каже Тимченко.

Коваленко поділяє це відчуття місії щодо підтримання світла. «Енергія — це фундамент усього: людських життів, держави. Ніщо не може функціонувати без неї. Я присвятив цьому все своє життя».

Багато хто вирішує виїхати зі столиці або з України взагалі, щоб уникнути місяців лютих холодів. Дарина, Кирило та Олена знають, що зима ледь почалася.

«Це найгірше відчуття, — каже Кирило. — Я приходжу зі школи втомлений. Лягаю в ліжко. Бах! Повітряна тривога. Бах! Немає світла. Бах! Купа домашнього завдання. Бах!»

Коли діти лягають спати, Дарина ділиться своїми думками про переїзд у безпечніше чи тепліше місце. Вона розривається між бажанням залишитися вдома — поруч із друзями та родичами — і тривогою про те, наскільки нестерпним може стати життя.

Вона розповідає, що цей стрес шкодить її ментальному здоров'ю, і вона боїться за Кирила та Олену, яка страждає від нічних жахів. І все ж Дарина залишається непохитною, попри темряву.

«Я не хочу жити без світла. Але насправді люди в Україні кажуть: "Окей, без світла, але без росіян". Так, нам страшно, дуже страшно. Але краще для нас бути без світла, ніж бути з росіянами».

Оригінал: www.bbc.co.uk

Про Що? — новини науки, технологій і світу