Форми та кольори навколосмертного досвіду
· Наука
Дослідження візуалізувало навколосмертний досвід через геометричні фігури та кольори, припускаючи, що тунелі та світло є результатом специфічних реакцій мозку на гіпоксію.
Передсмертні переживання зустрічаються частіше, ніж ми можемо собі уявити: згідно з деякими дослідженнями, від чотирьох до восьми відсотків населення планети мали такий досвід, як і до 23 відсотків тих, хто пережив зупинку серця. Ці подорожі на межі свідомості зазвичай супроводжуються кількома типовими перцептивними образами: примарні постаті, яскраве світло, тунелі, відчуття спокою та умиротворення. Проте запитання щодо природи таких станів і того, як виникають подібні феномени сприйняття, залишаються відкритими.
Нещодавно художниця та дослідниця нейрофеноменології Франс Лернер разом із колегами запропонувала 50 особам, які повідомили про передсмертні переживання (NDE), розділити свої спогади на фази, відтворити їх за допомогою геометричних фігур і описати кольори, які вони бачили. Учасники розповіли, що побували в просторах чотирьох типів: конуси, широкі арки, плавні вигини та простори, що нагадують внутрішню частину яйця. Дослідники зазначають, що конусоподібні форми дуже схожі на ті тунелі, що закінчуються яскравим світлом, які є характерною ознакою розповідей про NDE.
Учасники дослідження зазначили, що тунелі зазвичай були безбарвними, тоді як деякі арочні простори мали яскраві відтінки. Автори припускають, що конусоподібні форми нагадують те, що відбувається при звуженні периферійного зору — наприклад, під час непритомності через низький артеріальний тиск, за певних захворювань очей або коли мозок і очі страждають від кисневого голодування. У таких станах чутливість до кольору згасає по краях зору. Крім того, один із зорових шляхів мозку відповідає за рух і яскравість, але гірше справляється з кольором, що може пояснити відчуття стрімкого руху тунелем назустріч яскравому світлу. Лернер і її колеги опублікували результати роботи у журналі Frontiers in Psychology.
Вони наголошують, що ці результати мають низку застережень: NDE сталися в середньому близько 15 років тому, а деякі — майже 80 років тому. Учасники обирали фігури зі списку, що могло вплинути на їхній вибір, а дослідниця не була «сліпою» щодо гіпотези. Крім того, ніхто інший не класифікував ці малюнки, і не було контрольної групи. Проте автори зазначають, що це дослідницька модель, а не доказ існування універсальних мотивів.
Лернер вивчає просторову геометрію та візуальні патерни руху і кольору, характерні для передсмертних переживань, з 2012 року, коли почала навчання в аспірантурі з мистецтва та науки на базі неврологічного відділення Лієзького університету в Бельгії. Ми поговорили про те, чому такі стани важко досліджувати, як її робота як митця допомагає в наукових розвідках і чому ознаки передсмертного досвіду нагадують тест Роршаха.
Чому передсмертні переживання так важко досліджувати?
Перш за все, через їхній ретроспективний характер. Дуже важко вивчати їх у момент виникнення, тому потрібно шукати способи вимірювання того, що люди розповідають постфактум. Категоризація таких переживань також не дуже чітка, і зараз ми бачимо, що вони перетинаються з іншими типами станів, як-от психоделічний досвід або медитація, які не є небезпечними для життя.
Збір індивідуальних описів феноменології передсмертного досвіду — це чудовий спосіб уникнути поділу на скептиків і містиків. Люди мають релігійні, догматичні чи навіть теологічні погляди на ці переживання. Я ж намагаюся повернути це в русло науки, досліджуючи нейронні кореляти та те, що відбувається у зоровій системі.
У цьому дослідженні ви попросили учасників розділити свій досвід на фази, а потім відтворити його за допомогою геометричних малюнків. Що саме ви намагалися з’ясувати?
Оскільки ці переживання надзвичайно емоційні, люди, які їх відчули, часто переоцінюють або недооцінюють часові межі. Саме тому я просила учасників сегментувати досвід на частини, щоб обійти це викривлення сприйняття часу.
Упорядкування досвіду в хронологічні фрагменти допомагає зрозуміти, як він організований у просторі. Ці простори діють як контейнер. Кожна сцена має свій особливий компонент. Потім ви починаєте осягати хронологію, а також проводити чітку межу між передсмертними переживаннями (NDE) та виходом із тіла (OBE).
При виході з тіла це трохи нагадує віртуальну реальність: ваше тіло фізично знаходиться в одному місці, але коли ви вдягаєте гарнітуру, то відчуваєте, що ви деінде. Ви стаєте просто точкою огляду.
Геометрія — це фактично поле зору. Ці простори, які ви бачите, і феномен, про який ми зараз пишемо, — це візуальна метаморфопсія. Вона виникає, коли ваше поле зору інвертується або орієнтоване незвичним чином. Це може траплятися, наприклад, із пілотами винищувачів при нестачі кисню.
Чи збираєтеся ви продовжувати дослідження передсмертних переживань?
Ми почали розробляти 3D-програму, за допомогою якої користувачі та дослідники зможуть збирати дані про передсмертні переживання, стани виходу з тіла, а також медитативні та індуковані препаратами стани. Я хочу зробити вивчення цих явищ більш суворим, що означає цифровізацію процесів. Ми також хочемо провести паралелі з новою галуззю, що називається обчислювальною феноменологією, яка поєднує безпосередній людський досвід зі структурами цифрового коду та ШІ.
Ви художниця, і я переглядала ваш сайт та деякі інсталяції. Я помітила, що одна із серій має назву «Реанімація». Чи є зв'язок між цією роботою та вашими дослідженнями передсмертних станів?
Коли ви митець, ви маєте досвід творчості, а творчість — це момент, де час зникає. Це свого роду трансцендентний досвід. Тож у певному сенсі він дуже схожий на передсмертний досвід, на будь-який стан, де час викривлений: медитацію, психоделічні стани. Інсталяція, про яку ви згадуєте, досить стара, але в ній завжди присутній зв’язок між життям і смертю.
Ця робота була досить особистою, але я не проти про це говорити, бо це була перемога. Моя донька хворіла. Вона мала рак, коли була ще немовлям. І ми подолали це. Їй 23, вона жива і сповнена енергії. Але ця інсталяція була про материнство і про те, що воно не завжди таке красиве й ідеальне, як у наших історіях про нього.
Це також історія про виживання. Кішка-мати тримає кошеня за шкірку. Моя робота була про це. Крім того, мій батько був професором медицини, тому для мене завжди було очевидно, що в смерті багато життя, а в житті — багато смерті. Це континуум, а не різка межа. Але я чистий фізикаліст. Я вважаю, що коли настає смерть мозку, нічого не залишається.
У дослідженні ви згадали низку західних і не західних митців, які зображували змінені стани, включаючи передсмертні. Чи є роботи, які вас особливо вражають або могли б допомогти науковим дослідженням?
Мені здається дуже цікавим той факт, що у нас усіх майже однакові очі, але інтерпретація побаченого різниться. Це як із тестом Роршаха. Ви проектуєте власну культуру на те, що стоїть перед вами. Ви бачите те, що вам потрібно бачити в момент переходу з одного стану в інший.
Тибетська книга мертвих описує це дуже точно. Якщо вам потрібно побачити ангелів, які допоможуть вам, ви побачите ангелів. Наш мозок чудово вміє генерувати галюцинації, щоб допомогти нам. Але фізіологія зорової системи відіграє свою роль. Вона дає нам «глину», з якою ми працюємо. Потім одні люди інтерпретують те, що бачать, як річку. Для інших це тунель. Дивовижно, наскільки ми схильні до таких інтерпретацій.
Оригінал: nautil.us