Гігантські плодоїдні кажани на Мадагаскарі зменшуються в розмірах

· Наука

Гігантські плодоїдні кажани на Мадагаскарі зменшуються в розмірах

Мадагаскарські крилани — ключові запилювачі острова — стрімко втрачають у розмірах через інтенсивне комерційне полювання, яке зробило великих особин головними мішенями.

На Мадагаскарі пухнасте створіння з носом, як у цуценяти, відіграє ключову роль у запиленні. Цей кажан, відомий як мадагаскарський крилан (Pteropus rufus), поїдає фрукти, квіти та нектар, через що його мордочка щоразу вкривається пилком. Маючи розмах крил до півтора метра, ці кажани під час пошуків їжі долають відстань до 50 кілометрів, мимоволі розносячи пилок на величезні території.

Однак нове дослідження, опубліковане в Journal of Mammalogy, свідчить про те, що мадагаскарські крилани з часом фізично зменшуються. Біологи, які проводили польові дослідження на Мадагаскарі, помітили, що крилани, яких вони спостерігали в природі, здаються меншими за тих, що зберігаються в колекціях ссавців у Музеї природничої історії імені Філда в Чикаго.

«Я обмірковувала мільйон різних аспектів, щоб пояснити, чому кажани стають меншими. Я гадала, чи пов’язано це зі змінами температури чи середовища існування», — розповіла провідна авторка дослідження Емілі Корнеліус Рус, постдокторантка Музею Філда.

Її співавтор Стівен М. Гудман, однак, висунув іншу гіпотезу: комерційне полювання. На цих криланів полюють заради м'яса, і уряд Мадагаскару класифікує їх як мисливський вид. На початку 2000-х років їхня популяція налічувала близько 300 000 особин, але тривала комерційна експлуатація скоротила її приблизно на дві третини.

Щоб перевірити, чи корелює помітна зміна розмірів тіла з початком масштабного полювання, Рус і Гудман проаналізували колекції мадагаскарських криланів у дев'яти музеях США та Європи. Вони виміряли черепи та зуби (частини тіла, що зберігаються найчастіше) 121 зразка, зібраного за останні 150 років. Потім вони порівняли розміри особин до та після початку активного полювання.

Результати показали зменшення розмірів, яке почалося приблизно у 1980 році. «Якщо ти найбільший кажан у небі, ти можеш бути найлегшою ціллю. До того ж ти забезпечуєш мисливця найбільшою кількістю м'яса», — пояснила Рус.

Хоча на цю тенденцію можуть впливати й інші чинники — наприклад, вирубка лісів та зміна клімату, — полювання потребує особливої уваги, оскільки м'ясо криланів є вагомим джерелом білка в місцевому раціоні, з’являючись тепер у меню придорожніх ресторанчиків («hotely») і навіть у супермаркетах.

Звісно, це не віщує нічого доброго для самих криланів — як з огляду на їхні розміри, так і на загальне виживання виду. А оскільки менші кажани є менш ефективними «транспортувальниками» пилку, це також обмежує роль мадагаскарських криланів у процесі запилення.


![Lead Image](Field Museum)

Оригінал: nautil.us

Про Що? — новини науки, технологій і світу