Гіпотеза «бульбашки» як початок життя

· Наука

Гіпотеза «бульбашки» як початок життя

Вчені досліджують гіпотезу «ліпідного світу», згідно з якою перші форми життя зародилися всередині примітивних хімічних бульбашок, що стали контейнерами для складної еволюції.

У своїй основі кожна клітина — це лише хімічна «бульбашка», запечатана всередині мембрани. У сучасних клітинах ці хімічні процеси надзвичайно складні: вони координують близько мільярда реакцій на секунду. Так само і контейнер — ліпідна мембрана — створюється та підтримується складними біохімічними механізмами. Але навіть значно простіші перші клітини потребували такої «бульбашки».

Без фізичної межі, що збирає молекули в обмеженому просторі, будь-яка структура, що перетворилася на раннє життя, була б занадто розсіяною, щоб сформувати складні системи, необхідні для існування, пояснює Брюс Дамер, астробіолог з Каліфорнійського університету в Санта-Крузі. «Вам потрібен контейнер, перш ніж ви зможете отримати хімію».

Для деяких дослідників клітинна мембрана здається настільки важливою для функцій життя, що вони висувають її як головний чинник походження життя. У цій концепції, відомій як гіпотеза «спочатку ліпіди» (lipid-first), Земля перейшла від хаосу первісної хімії до чогось, що ми можемо назвати живим, саме завдяки появі цих контейнерів.

Але багато прихильників світу ліпідів ідуть ще далі. Вони стверджують, що бульбашки не лише утримували хімічні речовини, а й почали еволюціонувати.

Еволюція вимагає механізму, за допомогою якого батьківські організми передають ознаки нащадкам. Сучасне життя робить це за допомогою складних біохімічних сполук, таких як ДНК та РНК, які можуть кодувати та копіювати інформацію у своїх послідовностях. У 1990-х роках дослідники припустили іншу можливість: що, якби хімічна система, а не окрема молекула, могла нести спадкову інформацію і піддаватися еволюції?

Ця ідея починається з калюжі води на ранній Землі. Калюжа наповнена різноманітними малими органічними молекулами, деякі з яких виникли на місці, а деякі були занесені пилом і метеоритами. Багато з цих молекул мають «роздвоєння особистості». Один їхній кінець тяжіє до води, тобто є гідрофільним. Інший, навпаки, відштовхується від води, подібно до олії. Ці гідрофобні кінці згруповуються разом, щоб сховатися від води, тоді як гідрофільні кінці будуть спрямовані назовні. Така поведінка змушує молекули формувати крихітну сферу — бульбашку.

У первісній калюжі є й інші молекули — простіші вихідні інгредієнти, які за певних обставин можуть перетворюватися на власні копії. Ось як це працює: уявіть, що бульбашка містить дві особливі молекули: А і Б. Кожна з них прискорює хімічну реакцію, в якій використовуються інші інгредієнти з калюжі. У цьому випадку молекула А прискорює реакції, що створюють молекулу Б. Через деякий час бульбашка заповнюється Б-молекулами. Вони, своєю чергою, можуть прискорювати виробництво іншого типу молекул.

Іноді може виникнути ситуація, коли Б-молекули відповідають взаємністю і створюють більше А-молекул. А робить Б, Б робить А. Кожен тип підтримує інший у нескінченному циклі. Бульбашка, що містить ці молекули А і Б, зростатиме, але співвідношення молекул залишатиметься більш-менш стабільним.

З часом бульбашка розщепиться, і її молекули розподіляться між «дочірніми» бульбашками. Кожна з них може отримати частину А і Б, і симбіотичний цикл продовжиться, відтворюючи «композиційний рецепт» батьківської клітини точніше, ніж це могло б статися випадково. На відміну від ДНК, яка копіюється точно, літера за літерою, тут наступному поколінню передається певна пропорція молекул.

Але еволюції потрібно більше, ніж спадковість. Їй потрібна здатність до змін. У нашому хімічному супі така можливість з’являється завдяки «блукаючій» молекулі С, яка, подібно до мутації, спрямовує бульбашку в інший хімічний цикл. Бульбашки, що ростуть швидше, діляться частіше і витісняють повільніші; таким чином, швидкі нащадки займатимуть дедалі більшу частку в популяції. Повільні «рецепти» витискаються.

У 2000 році Дорон Лансет, генетик з Інституту Вейцмана, і Даніель Сегре, обчислювальний біолог з Бостонського університету, опублікували результати комп'ютерної моделі, яка досліджувала, чи можуть ці динаміки призвести до поведінки, подібної до живої. Вони виявили, що бульбашки здатні передавати свій склад донькам, які варіюються і конкурують, виконуючи умови для природного добору. Принаймні, у їхній комп’ютерній моделі ідея світу ліпідів пройшла перше випробування.

Які молекули могли побудувати ці бульбашки? В оригінальній симуляції молекули А, Б та інші були різними видами ліпідів. Команда зупинилася на ліпідах — молекулах, що складають сучасні клітинні мембрани, частково тому, що вони відображають необхідну моделі напівгідрофобну, напівгідрофільну природу. Коли ліпіди потрапляють у воду, вони можуть збиратися у двошарові листи. За правильних умов листи замикаються, утворюючи сферу з кишенею води всередині.

Але за 25 років, що минули з моменту публікації гіпотези Лансета, Сегре та їхніх колег, вчені почали сумніватися, чи повинні були перші контейнери складатися саме з ліпідів. Чи не могли інші типи молекул утворити контейнер першими? «Насправді, окремої гіпотези "світу ліпідів" більше не існує», — каже Дамер. Дослідники припускають, що певні мінерали, наприклад сульфіди заліза, могли утворювати стінки контейнера, або що коацервати — рідкоподібні краплі, де збираються і концентруються молекули — могли діяти як безмембранні судини для ранньої хімії.

Дамер і Девід Дімер, біохімік із Санта-Круза, який працював із Лансетом і Сегре над початковою гіпотезою, зосередилися на ліпідах, але в конкретному середовищі: гарячих джерелах. Зараз вони вивчають, чи могло повторюване висихання та наповнення таких джерел змушувати прості молекули стискатися між шарами ліпідів, розвиваючи все складніші системи. Дамер розглядає свою пізнішу «гіпотезу гарячих джерел» як розширення світу ліпідів.

Дослідження походження життя є досить суперечливими, і вчені в цій галузі постійно дискутують щодо переваг світу ліпідів порівняно з іншими теоріями. «Ідея первісного життя, що складається лише з ліпідів, ніколи не здавалася мені логічною», — сказав Джек Шостак, біохімік із Чиказького університету, лауреат Нобелівської премії. Він посилається на брак експериментальних доказів того, що система на основі ліпідів може еволюціонувати. Крім того, за його словами, питання про те, як навіть прості ліпіди утворилися на ранній Землі, є «найменш розробленим аспектом усієї пребіотичної хімії».

Ще одна критика стосується самого ядра оригінального комп'ютерного моделювання. Аналіз 2010 року припустив, що реплікація композиційної інформації від одного покоління до іншого була б занадто неточною, щоб природний добір міг працювати.

Жодне з цих заперечень, однак, не стосується того, чи потребувало раннє життя бульбашки взагалі. Навіть Шостак, який підтримує пояснення походження життя на основі РНК, погоджується з тим, на чому найбільше наголошує табір прихильників ліпідів: контейнери необхідні для утримання споріднених молекул разом. Без них, каже він, «дарвінівська еволюція не змогла б діяти».

Оригінал: www.quantamagazine.org

Про Що? — новини науки, технологій і світу