Гумор — це не жарт: Аналіз художньої свободи в Нігерії

· Навколо Світу

Гумор — це не жарт: Аналіз художньої свободи в Нігерії

Нігерійські митці стикаються з дедалі більшим тиском, де навіть проста політична карикатура в месенджері може спричинити хвилю цькування та погрози.

У березні 2025 року я опублікував у групі WhatsApp, присвяченій громадським питанням, карикатуру на Верховний суд: суддя в повному перуці, усміхнена і масивна анархічна постать поруч із розбитим молотком. Це було задумано як провокація — громадянський випад, що ставив питання про те, чи може суспільна довіра до суду витримати низку суперечливих рішень. У цьому конкретному випадку я ставив під сумнів роль найвищого суду Нігерії у створенні незаконних підстав для неконституційного усунення обраного губернатора штату Ріверс, що в багатому на нафту регіоні дельти Нігеру, який став ареною багатьох конфліктів навколо контролю за ресурсами та суперництва політичних сил. Реакція була миттєвою. Повідомлення в групі варіювалися від сарказму до відвертих погроз. Один із респондентів написав: «Іди вчини злочин і нехай твоя справа дійде до Верховного суду — я хочу дещо перевірити». Жарт не сприйняли як жарт; це було випробування.

Цей обмін думками не є ізольованим випадком обурення; це маленький флюгер. Шквал образ, швидка ескалація від критики до погроз та використання кримінального контексту як відповіді демонструють, наскільки крихкою стала публічна сатира.

У Нігерії висміювання влади — навіть у невеликому громадському просторі — може спровокувати правові переслідування, суспільний сором та організовані кампанії тролінгу, що функціонують як форма позасудової цензури. Карикатура і реакція на неї є мікрокосмом: творче інакомислення, що стикається з правовими інструментами, моральним обуренням і цифровими натовпами протягом усієї історії нігерійської державності.

Придушення художнього самовираження вперше виникло стосовно ранніх стовпів нігерійського театру. Г'юберт Огунде, драматург, який часто використовував етнічний фольклор й усні традиції народу йоруба у своїх п'єсах для критики колоніального правління, а згодом і корупції в уряді, був однією з найперших мішеней творчого придушення. Його п'єса Yoruba Ronu («Йоруба, думайте!»), поставлена у 1964 році, була настільки гострою політичною заявою, що її заборонили в Західному регіоні Нігерії в постколоніальну епоху. Заборону зняли лише у 1966 році після зміни влади. Інші твори Огунде — Strike and Hunger («Страйк і голод»), Otito Koro («Правда гірка») — так само порушували політичні теми.

Крім того, коли Воле Шоїнка — інший провідний драматург, ув'язнений за громадянську активність із метою запобігання ескалації громадянської війни в Нігерії у 1967 році — опублікував свої спогади в книзі The Man Died (1972), одна з фігур, згаданих у книзі, подала на нього позов про наклеп, що було рівнозначно спробі стерти політичну пам'ять під приводом захисту репутації. Військові режими (які керували країною протягом 29 років після здобуття незалежності у 1960 році) значною мірою придушували та обмежували творче самовираження. Одним із найперших і найяскравіших прикладів придушення є справа Фели Анікулапо Куті, піонера афробіту — музичного жанру, який він використовував для потужної соціальної активності та коментарів. У 1970 році Фела Куті заснував «Республіку Калакута», проголосивши її простором, незалежним від військового режиму Нігерії. Його музика, що ставала дедалі політичнішою, викривала жорстокість, корупцію та лицемірство уряду. Рейд на «Калакуту» у 1977 році став сумнозвісним: близько 1000 солдатів штурмували його резиденцію, спалили її, знищили студію звукозапису, побили Фелу та завдали смертельних травм його матері, Фунмілайо Рансоме-Куті, скинувши її з вікна другого поверху. Інструменти, майстер-стрічки та інфраструктура його комуни були знищені. Фела спрямував цей жах у музику, написавши Coffin for Head of State («Труна для глави держави») та Unknown Soldier («Невідомий солдат»). Його альбом 1977 року Zombie, зокрема, використовував сатиру та метафору для звинувачення військових.

Цензура посилилася за часів наступних військових режимів, спрямовуючись на платформи, що сприяли художньому самовираженню. У 1978 році було створено спеціальне Інформаційне агентство Нігерії для перевірки контенту, що транслювався на радіо та телебаченні, а після перевороту 1983 року сама армія взяла на себе контроль за моніторингом інформації («Генерали не читають романів», — зауважив один із письменників). Створена у 1993 році Національна рада з цензури фільмів та відео почала забороняти фільми, які вважалися непристойними або підривними.

Перенесемося у 2020-ті роки: модель придушення творчого самовираження в Нігерії продовжується, хоча й з іншою динамікою через розвиток інтернет-технологій та дедалі більшу глобалізацію. Ба більше, правові інструменти для стримування творчого самовираження — позови про наклеп, кримінальні звинувачення в наклепі, звинувачення в богохульстві на основі законів шаріату, кодекси телерадіомовлення — продовжують підвищувати ціну творчого соціального коментаря та висловлення громадської думки. Навіть авторське право відіграло свою роль. Наприклад, новий Закон про авторське право Нігерії не повністю відновлює «свободу панорами» — принцип, що дозволяє громадянам фотографувати, поширювати або переробляти зображення публічних творів мистецтва та будівель без побоювань щодо позовів про порушення прав. За даними Free Knowledge Africa, ця прогалина означає, що розповсюдження зображень муралів, пам'ятників або архітектурних споруд, доступних для загального огляду, все ще може бути обмежене, що підриває як цифрову творчість, так і громадянську пам'ять. Фактично, навіть коли вулиці стають галереями протесту, закон залишається інструментом, що стримує їх відтворення або глобальне поширення.

Під час протестів #EndSARS, організованих нігерійською молоддю проти поліцейської жорстокості (зокрема проти зловживань, здирництва та свавілля Спеціального загону по боротьбі з пограбуваннями [SARS] — сумнозвісного підрозділу поліції Нігерії, створеного нібито для боротьби з насильницькими злочинами, як-от збройні пограбування) у жовтні 2020 року, мистецтво вийшло зі студій на вулиці. Протестувальники використовували мурали, банери, графіті та влучні гасла як візуальні заклики до дії. Sòrò-Sókè (з мови йоруба — «говорити голосно») стало не лише закликом до згуртування, а й гаслом, написаним на стінах та плакатах, пізніше адаптованим у кричалки, пісні та навіть цифрові меми. Мурали в Лагосі та Абуджі зображували стиснуті кулаки, закривавлені прапори та обличчя жертв поліцейського насильства, перетворюючи міські пейзажі на живі полотна скорботи та непокори. Протестні тексти — чи то імпровізовані кричалки, чи то ремікси поп-пісень, включаючи класичні мелодії Фели Анікулапо Куті — розмивали межі між виступом і протестом, відлунюючи давнішу нігерійську традицію, де музика та візуальне мистецтво стають громадянською зброєю, коли інституції не можуть забезпечити захист.

Загальнонаціональні протести, спричинені масовими економічними труднощами, включаючи скасування субсидій на пальне, приголомшливу інфляцію та зростання вартості життя, спалахнули в серпні 2024 року. Під хештегами #EndBadGovernance («Кінець поганому управлінню») або #EndBadGovernanceInNigeria протести значною мірою були підживлені мистецькими виразами, що використовували різноманітні засоби, такі як музика, поезія та візуальне мистецтво. Наприклад, місцеве відділення Асоціації нігерійських авторів оголосило заклик до подання віршів для антології, що фіксувала «емоції, досвід та думки нігерійців щодо #EndBadGovernance». Вуличні гімни, такі як Nigeria Jaga Jaga — відсилка до популярної протестної пісні Ідріса Абдулкаріма, що критикує безгосподарність і корупцію в країні — знову з'явилися, щоб посилити голоси невдоволених (Tell Your Papa, наступний реліз Ідріса Абдулкаріма, що порушував ту саму тему, був заборонений регулятором NBC у квітні 2025 року). Настрій #EndBadGovernance або #EndBadGovernanceInNigeria також був зафіксований через поєднання візуальних форм вираження: від карикатур на перших шпальтах провідних газет до вуличних графіті.

Для пересічного нігерійця творча свобода є предметом і гордості, і страху. З одного боку, існує гордість за те, як мурали, музика та поезія посилювали протестні рухи — від афробіту Фели до серійних протестних хітів Ідріса Абдулкаріма та кричалок Sòrò-Sókè у 2020 році. Нігерійці цінують мистецтво як дзеркало суспільства і як спосіб «говорити правду владі», коли інституції зазнають невдачі. Але водночас багато громадян усвідомлюють ризики, пов'язані зі сміливим висловлюванням. У північних штатах, наприклад, коміки та музиканти знають, що скетч або пісня, які визнають «богохульними», можуть призвести до суворих покарань — як у випадку з Яхаєю Шаріф-Аміну, якого шаріатський суд у Кано засудив до смертної кари за звинуваченням у поширенні нібито релігійно образливої пісні в групі WhatsApp у 2020 році (справа, яку експерти ООН продовжують засуджувати). Навіть світські закони, такі як Закон про кіберзлочинність (зі змінами 2024 року), широко сприймаються як інструменти, що дозволяють державі криміналізувати «образливі» дописи, змушуючи звичайних нігерійців вдаватися до самоцензури в мережі. У результаті виникає обережне ставлення до сили мистецтва — громадяни часто приватно захоплюються зухвалими митцями, але вагаються відкрито їх захищати, побоюючись суспільного чи правового тиску.

Моральний та культурний тиск також формує повсякденне ставлення до творчого самовираження. Багато нігерійців оберігають мистецтво, що поважає віру та традиції, але консервативні релігійні діячі чи правозахисні групи можуть швидко мобілізуватися проти творів, які вони вважають непристойними або образливими. Справа зіркової тіктокерки з Кано Мурджі Ібрагім Куньї, яку заарештували у 2023 році після того, як священнослужителі вимагали її затримання, ілюструє, як громадську думку можна налаштувати проти митців за допомогою моральних кампаній. Навіть на півдні культурні групи, як-от «Мусульманська правозахисна організація» (Muslim Rights Concern), часто погрожують судовими позовами музикантам чи режисерам, чиї роботи «ображають релігійні почуття». Для багатьох нігерійців це створює клімат «подвійної свідомості»: вони насолоджуються сатирою, протестними піснями чи сміливими муралами, коли ці роботи підтверджують їхнє розчарування урядом, але вони також інстинктивно стежать за межами, що стосуються релігії, сексуальності чи іміджу громади. Така амбівалентність означає, що творча свобода в Нігерії обмежена не лише законом чи державною владою, а й неписаними правилами самого суспільства.

Щоб вплинути на ці системні установки, арт-колектив Unchained Vibes Africa у грудні 2021 року запустив проєкт Free the Vibes. Це щомісячна серія дискусій та виступів, що проходять у «Парку свободи» (Freedom Park) у Лагосі, де творча свобода ставиться в центр громадянських дебатів. Проєкт поєднує виступи — від хіп-хоп виконавців до поетів та барабанщиків — із жвавими розмовами про цензуру, закони про мову ворожнечі та урядові розправи. Ця ініціатива унікальна тим, що це не просто демонстрація таланту; це живий форум, де митці, активісти та аудиторія пов'язують воєдино творчість і демократію. Засновник проєкту Айо Ганіу визначає його як адвокацію та втручання: ініціатива діє, коли переслідують музикантів, коміків чи режисерів, і використовує платформу, щоб нагадати нігерійцям: право на вільну творчість — це не розкіш, а конституційна гарантія.

Free the Vibes є відповіддю на культуру репресій, з якою митці знайомі надто добре: швидкі арешти виконавців, що критикують політиків; замовчування пісень, визнаних «наклепницькими»; і тягар травм епохи військових режимів, які все ще відчуваються в креативних індустріях Нігерії. Спікери на відкритті проєкту вказували на те, як митці часто вдаються до самоцензури через страх перед штрафами, заборонами або реакцією з боку релігійних і культурних авторитетів. Видатні виконавці, як-от Ade Bantu та Hilda Dokubo, використовували сцену, щоб закликати митців повернути собі голос просвітителів та агітаторів, а не просто розважальників. Поєднуючи мистецтво перформансу з політикою свободи, Free the Vibes створив простір, який є одночасно культурним і політичним — нагадування про те, що творчість у Нігерії ніколи не була лише про гламур, а про виживання та солідарність перед обличчям цензури.

Оригінал: www.theelephant.info

Про Що? — новини науки, технологій і світу