Hubble та Webb помітили дещо примарне в Туманності Котяча Голова
· Наука
Космічні телескопи Hubble та Webb оприлюднили нові деталі Туманності Котяча Голова, де молоде зіркове «око» трансформує навколишній пил та газ.
У космосі ніхто не почує вашого крику — або, власне, нявкання. Це твердження таке ж справедливе для Фелісетт — безпритульної паризької кішки, яка у 1963 році успішно здійснила перший (і єдиний) у світі суборбітальний котячий політ, — як і для велетенської туманності «Голова кота», зображеної на приголомшливих нових знімках телескопів Hubble та James Webb.
Туманність «Голова кота», що підіймається з хмарної туманності Кіля приблизно за 7500 світлових років від Землі, являє собою стовп сформованого зірками газу та пилу. Він віддалено нагадує кота, який сидить спиною до нас і грайливо повертає голову, демонструючи одне червоне око. Це «око» — молода зоря, заглиблена в пил, яка, можливо, змінює його структуру просто на наших очах.
Такі туманності виникають, коли випромінювання активних молодих зірок підсвічує та роз’їдає навколишню матерію. Вони неймовірно гарні, і їх легко знайти; якщо цьому космічному коту набридне дивитися на нас, він може просто перебратися на інший бік туманності Кіля і заповзти в подібну газову хмару, що виглядає точнісінько як коробка з відкритою кришкою. (Зрештою, коти залишаються котами.)
На честь Гелловіну Європейське космічне агентство (ESA) оприлюднило три різні погляди на туманність «Голова кота»: один від космічного телескопа Hubble, який фіксує оптичне світло, і два від інфрачервоних інструментів на борту космічного телескопа James Webb (JWST). Ці три зображення, наведені нижче, демонструють різні особливості туманності в різних діапазонах світла, стаючи дедалі моторошнішими в міру того, як зі сцени зникають кольори.
Погляд Hubble
Спостерігаючи за туманністю у видимому діапазоні довжин хвиль, який можна побачити через потужний аматорський телескоп, Hubble виділяє темний стовп пилу, що вцілів під ультрафіолетовою атакою сусідніх зірок. Напівпрозорі краї праворуч від колони показують, де зоряне світло випаровує газ, повільно сточуючи його до повного зникнення.
Сяйво синього, жовтого, помаранчевого та червоного світла навколо пилового стовпа вказує на місця взаємодії зоряного світла з різними молекулами газу, зокрема киснем, воднем і сіркою, повідомляють в ESA. Цей процес подібний до того, як різні молекули в атмосфері Землі створюють різнокольорові полярні сяйва під дією сонячної радіації — тільки в набагато більшому масштабі.
Ближній інфрачервоний діапазон JWST
Перейшовши до світла, яке людське око не бачить, камера ближнього інфрачервоного діапазону JWST пробивається крізь легші зовнішні шари пилу, щоб показати найщільнішу матерію в центрі колони. Незліченна кількість додаткових зірок і галактик з’являється в полі зору, оскільки їхнє інфрачервоне сяйво пронизує навколишню матерію.

Тут ми бачимо більш складну, турбулентну структуру, що демонструє, як зоряне випромінювання «вирізає» внутрішню частину голови кота, а також її краї. Знімок JWST також висвітлює відокремлену структуру, схожу на руку, зліва від кота, яка ніби тягнеться, щоб погладити свого космічного супутника.
Середній інфрачервоний діапазон JWST
Останній знімок, зроблений інструментом середнього інфрачервоного діапазону JWST, спрямований у примарне ядро туманності, показуючи лише димчасте блакитне світло. За даними ESA, це випромінювання молекул, що називаються поліциклічними ароматичними вуглеводнями — зазвичай це безбарвні молекули вуглецю та водню, пов’язані з процесами горіння.
Хоча більшість зоряного світла в цьому діапазоні зникає, праворуч від голови кота з’являється дивна нова яскрава пляма. Ця помаранчева цятка — справжня загадка, зазначають в ESA, і її зв’язок з рештою туманності залишається невідомим.
Оригінал: www.livescience.com