Як Азії підготуватися до нової хвилі фінансових потрясінь

· Азія

Як Азії підготуватися до нової хвилі фінансових потрясінь

Швидкий розвиток фінтеху та небанківських кредиторів в Азії випередив можливості регуляторів, створюючи ризики, схожі на кризу 1997 року.

Фінансові системи сьогодні вже не ті, що були раніше. Технологічний прогрес, фінансова інтеграція та інновації створили нові ринки, нові продукти та безліч нових учасників. Традиційні фінансові установи перебувають під тиском, оскільки споживачі мають як ніколи широкий вибір. Проблема полягає в тому, що регулятори Азії не встигають за цими змінами. Нещодавнє зростання глобальних фінансових ризиків свідчить про те, що їм слід діяти швидко. Регіональна співпраця у сфері реформування регулювання є головним пріоритетом.

Фінансові системи Азії були б непізнаваними для наших дідусів та бабусь. Цифрові банки витіснили своїх фізичних попередників. У платіжних системах Азії тепер домінують не банки, а технологічні компанії. Платежі проходять через Alipay, WeChat, Gojek, Apple та Google. Кредитування здійснюється фінтех-компаніями та платформами «купуй зараз, плати пізніше», такими як Atome та Shopee. Гроші переказуються через Stripe, Square, Tyro та Paypal. Транскордонні платежі здійснюються через Airwallex та Wise. Тим часом інвестиції все частіше надходять від приватних інвестиційних компаній (private equity).

Це чудово для споживачів, які отримують переваги від більшої кількості інновацій, вибору, зручності та нижчих витрат. Але зворотним боком стрімкого фінансового розвитку є те, що регулятори та регуляторні бази в багатьох азійських економіках не встигають за ним. Час для цього обрано вкрай невдалий.

Напередодні щорічних зборів Міжнародного валютного фонду в Бангкоку, що проходили 12–18 жовтня, головна стаття цього тижня Анупа Сінгха попереджає, що Азія зараз стикається з «неприємними паралелями» з азійською фінансовою кризою. «Фінансові ризики знову почали поширюватися швидше, ніж інституційні рамки, розроблені для їх моніторингу», — зазначає він.

Сінгх порівнює нинішні умови з 1997 роком, «коли регулятори та міжнародні інституції не змогли розгледіти мережу запозичень в іноземній валюті, невідповідності строків погашення, корпоративні борги та вразливості фінансового сектору, аж поки довіра не зникла, а ліквідність не випарувалася». Але він також вказує на ключову відмінність: відповідною одиницею аналізу більше не є окремий банк чи навіть небанківська фінансова установа. Натомість важливим є мережа та взаємозв'язок між банками, небанківськими установами, урядами та ширшим ринком.

Азійські країни мають значно більші борги — як державні, так і приватні, — ніж десять років тому. Занадто велика їх частка номінована в іноземних валютах, і занадто мало — застрахована від валютних ризиків. Це створює проблему, коли зростання дохідності облігацій у всьому світі робить обслуговування цих боргів дорожчим, а долар США зміцнюється щодо багатьох азійських валют.

Додайте до цього глобальні ризики, пов'язані зі зростанням інфляції, посиленням фінансових умов, ескалацією війни в Ірані та занепокоєнням щодо фінансової стабільності через штучний інтелект, приватний капітал та небанківське кредитування. Далеко не факт, що економіки Азії готові керувати фінансовими шоками в цих нових обставинах.

Фінансовий шок перевірив би готовність Азії на чотирьох рівнях.

Перший — внутрішній. Він базується на силі національних наглядових механізмів, систем управління ризиками та процесів врегулювання для виявлення фінансових ризиків і реагування на них у разі їх виникнення. Другий — двосторонній. Тут постає питання, чи можуть механізми підтримки між країнами, такі як резервні кредити та двосторонні лінії валютних свопів, забезпечити іноземну валюту, необхідну в разі паніки на ринках.

Третій — регіональний. Він перевіряє, чи можуть такі механізми, як Багатостороння ініціатива Чіангмай (CMIM) в рамках ASEAN+3, координувати регіональні ресурси під час фінансового стресу та запобігати поширенню криз. Останній рівень — глобальний. Він стосується спроможності Міжнародного валютного фонду, Світового банку та, часом, Банку міжнародних розрахунків мобілізувати підтримку країнам, які зіткнулися з фінансовими труднощами.

На кожному рівні є слабкі місця. Механізми внутрішнього моніторингу та реагування в багатьох економіках Азії не встигають за стрімкими змінами фінансової системи. Двостороння підтримка фрагментована — одні країни її мають, інші — ні, і часто саме ті, хто найбільше її потребує, мають найменше шансів на її отримання. Регіональну підтримку критикують за недієздатні та непрозорі процеси, через що вона ніколи або майже ніколи не використовувалася під час криз. Глобальна підтримка залишається вкрай непопулярною після помилкових дій під час азійської фінансової кризи.

Складність усунення цих недоліків сьогодні посилюється браком інформації. «Регуляторам досі бракує достатньо детальної інформації про рівень залученого капіталу (леверидж), ліквідність та взаємопов'язані ризики серед небанківських фінансових установ, і вони не можуть повністю зрозуміти, як ці елементи пов'язані між собою», — каже Сінгх.

Сінгх закликає регуляторів використовувати найкращі практики банківського регулювання — включаючи оновлені вимоги до звітності, ліквідності та забезпечення, а також стрес-тести — для боротьби з новими ризиками, що виходять від небанківських фінансових установ. Це має бути багатосторонній процес, метою якого є «обмін інформацією про великі транскордонні ризики до того, як ринки потраплять під тиск».

Як любить жартувати Воррен Баффет, тільки коли відлив закінчується, стає зрозуміло, хто купався голим. Створювати інституційну довіру та ефективні процеси завжди легше до початку кризи, ніж після неї. Приплив може швидко відступати, і економіки Азії мають бути заздалегідь попереджені про те, що потрібно для подолання шоку.

Оригінал: eastasiaforum.org

Про Що? — новини науки, технологій і світу