Як я подорожую: Одрі Макдональд завжди возить із собою зволожувач повітря

· Навколо Світу

Як я подорожую: Одрі Макдональд завжди возить із собою зволожувач повітря

Володарка рекордної кількості премій «Тоні» Одрі Макдональд розповіла про свої ритуали під час гастролей, важливість зволоження повітря в готелях та ставлення до дитячих істерик у літаках.

Легенда театру Одрі Макдональд володіє одним із найпотужніших і найбільш визнаних голосів свого покоління — сопрано, настільки приголомшливим, що вона отримала більше номінацій на премію «Тоні», ніж будь-який інший виконавець в історії. Тож які еліксири, зілля та особливі чаї вона тримає при собі, щоб підтримувати якість свого голосу, подорожуючи світом із виступами? «Я вдягаю маску в літаках. Я подорожую країною з концертами, тому не можу прилетіти й захворіти, — каже вона. — І я намагаюся переконатися, що в готельному номері є зволожувач повітря. Це дві основні речі».

Хоча її роль у костюмованій драмі «Позолочене століття» (The Gilded Age) поки що не вимагає співу, цього місяця Макдональд та багато бродвейських легенд, що знялися в серіалі, випустили святковий альбом «Voices of the Gilded Age: The Christmas Album», а четвертий сезон серіалі зараз транслюється на HBO. Вона поспілкувалася з Condé Nast Traveler з Австралії, де її чоловік Вілл Свенсон наразі грає головну роль у місцевій постановці мюзиклу Ніла Даймонда «A Beautiful Noise», і розповіла про подорожі зі своєю 10-річною донькою, невимовну велич Нової Зеландії та про те, чому Нью-Йорк просто не має рівних наприкінці року.

Найкраще місто у світі для свят:

Не думаю, що можна знайти щось краще за Нью-Йорк. Я прожила там 36 років, і це завжди такий прекрасний час. У нас є близькі друзі з дитиною віком приблизно як у моєї молодшої доньки, і ми постійно ходимо на святкове шоу в Radio City. Моя сестра щороку водить моїх доньок на «Лускунчика» в City Ballet. Ми завжди намагаємося подивитися на ялинку біля Рокфеллер-центру. Єдиний день, який я не люблю в Нью-Йорку під час свят, — це Santa Con, але в усьому іншому я «за».

Її улюблений майданчик для виступів у світі:

У Карнегі-гол [на Мангеттені] є щось магічне. Востаннє я співала там шість чи сім місяців тому — до речі, я тепер у складі ради директорів — і хвилювання, яке я зазвичай відчуваю перед виступом, там зростає вдесятеро.

Але щойно я виходжу на сцену, зал ніби обіймає мене, кажучи: «Ти тут, щоб робити те, що маєш робити. Ти маєш створювати музику, святкувати музику, спілкуватися зі своєю аудиторією, і тут мають звучати славетні звуки». Карнегі-гол побудований так, щоб будь-який звук був величним. Це місце піклується про мене.

Її порада щодо подорожей з дітьми:

Не переймайтеся тим, як вони поводяться в літаку. Робіть усе, що можете, але бортпровідники не вперше стикаються з подібним. Ви ніколи більше не побачите цих людей. Коли ми летіли до Австралії, у моєї доньки почалася дивна кишкова інфекція, щойно зачинили двері, і її нудило перші вісім годин із того 15-годинного польоту. Бортпровідники просто продовжували приносити пакети й усе необхідне, поводячись так… [зображує байдужий жест рукою]. Ми нічого не могли вдіяти! Ми були над океаном. Я дозволила собі бути поблажливою. Я була поблажливою до своєї бідної доньки. Я просто хотіла, щоб їй стало краще, і робила все, що могла. Ось що я порадила б іншим батькам: вони бачили все, тому не турбуйтеся про те, що думають інші. У всіх тепер є навушники! Все буде добре!

Як вона проводить час у польоті:

Я не готуюся до роботи! Це мій СДУГ (синдром дефіциту уваги та гіперактивності). Я також не сплю, бо не можу добре спати в літаках, якщо тільки не вирублюся завдяки снодійному, а я цього не люблю. Намагаюся дивитися фільми, але в мене це теж погано виходить. Мій тато загинув в авіакатастрофі близько 20 років тому, тому зазвичай у літаку — коли я не займаюся своєю донькою, яку нудить — я стежу за курсом польоту, дивлячись, де ми в небі. А якщо є Wi-Fi, перевіряю погоду попереду. Ніби я допомагаю! Не знаю, що я роблю, але це заспокоює мене: «Окей, я бачу, що попереду негода, тож варто очікувати на турбулентність». Не знаю, чи думаю я, що можу попередити пілота. Мені треба ходити до психотерапевта, але в літаку я роблю саме це.

Найкраща відпустка, яку вона будь-коли мала:

Нова Зеландія — боже мій, це неймовірно. Чоловіка і мене попросили заспівати на круїзі Playbill на Таїті. Ми полетіли туди з двома доньками, а потім у мене було три з половиною тижні відпустки перед початком мого австралійського туру, тож ми вирушили до Нової Зеландії. Я зараз розплачуся, коли говоритиму про це. Кожне місце, яке ми відвідали — Північний острів, Південний острів, Квінстаун, Роторуа, пляж Хахеї, Південні Альпи, Крайстчерч, Веллінгтон — усе це було одним суцільним захватом. Люди були чарівні. Ми їздили в Гоббітон. Ми їздили всюди на машині, і кожна секунда була приголомшливою. Ми навіть пливли на поштовому човні: ви вирушаєте з місцевим жителем, щоб доставити пошту в місця, куди можна дістатися лише водою. Я хочу повернутися!

Країна, яку вона «відкрила» до того, як це стало мейнстримом:

Коли ми тільки починали туди їздити, я не чула, щоб багато хто там бував, але тепер усі їдуть до Португалії. У нас там живуть друзі, тож ми почали часто навідуватися — і не тільки в Лісабон, Алгарве чи Порту, хоча Порту ми обожнюємо. Нам подобалася гарна сільська місцевість, пагорби та крихітні селища. Топографія там приголомшлива. Зараз стає дорожче, але раніше ми купували неймовірні пляшки вина за 3 євро! Насправді у нас тепер там є ферма, так сильно ми її полюбили.

Готельна послуга, яку вона завжди перевіряє:

Зубна щітка та паста. Не кожен готель це надає, і я просто в захваті, коли вони це роблять. Якщо у них є щітка та паста, вони, ймовірно, подбали й про багато інших зручностей.

Найвіддаленіше місце, де її впізнали:

Тут, в Австралії. Я була в районі Південного Мельбурна, де ми живемо, зайшла в маленьку книгарню біля школи моєї доньки, і хтось мене впізнав. Вони запитали: «Чи не ви записували аудіокнигу “Іліада” в перекладі Емілі Вілсон? Мені так сподобалася ваша робота». А я така: «Ого, що? Так, це була я, вау, дякую». Запис «Іліади» ледь не вбив мене. Це найважча річ, яку я коли-небудь робила, тому той факт, що вона хотіла подякувати мені за це... Не думаю, що моя мама знає, що я це робила!

Куди вона хоче вирушити наступного разу:

Я дуже хочу поїхати до Африки. Звісно, я хочу відвідати Гану і побачити, звідки почалася наша історія. Я хочу поїхати до Кенії на сафарі. Хочу піти в похід, щоб побачити горил. Я була в Єгипті, у Каїрі, але це єдиний раз, коли я була в Африці. Я хочу почекати ще кілька років, доки моїй доньці не виповниться 13, а потім візьму її з собою. Це буде наша спільна подорож.

Оригінал: www.cntraveler.com

Про Що? — новини науки, технологій і світу