Як марафон 1904 року став одним з найцікавіших олімпійських подій
· Навколо Світу
Дивовижний марафон Олімпіади 1904 року в Сент-Луї став приголомшливим видовищем з неочікуваними подіями.
Як марафон 1904 року став одним з найдивніших олімпійських змагань за всю історію
Атлети пили отруту, уникали руху, крали персики і навіть підбиралися на авто під час забігу на 24,85 милі в Сент-Луїсі.
Перші Олімпійські ігри в Америці, можливо, були найгіршими або принаймні найбільш дивними. Вони відбулися в 1904 році в Сент-Луісі і були пов'язані з Всесвітньою виставкою того року, яка святкувала сторіччя купівлі Луїзіани, одночасно просуваючи, як і всі подібні виставки на початку століття, ідею американського імперіалізму.
Хоча були миті несподіваних і справжніх тріумфів (гімнаст Джордж Ейзер, який мав дерев'яну ногу, здобув шість медалей, з яких три — золоті), змагання в значній мірі заглушив ярмарок, що запропонував власний перелік спортивних подій, включаючи суперечливі Дні антропології, в яких група "дикарів", залучена з міжнародних сіл виставки, змагалася в різноманітних атлетичних змаганнях для розваги білих глядачів.
Головною подією Олімпіади став марафон, який задумали на честь класичної спадщини Греції та підкреслення зв'язку між давнім і сучасним. Але з самого початку марафон 1904 року був більше шоу, ніж святом спорту — абсурдним видовищем, яке більше відповідало карнавальній атмосфері ярмарку, ніж поважному настрою ігор. Після того, як стало очевидно, як розвивалася подія, організатори ледве не скасували марафон назавжди.
Учасники змагань
Дехто з бігунів був визнаними атлетами, які або вигравали, або займали призові місця в Бостонському марафоні чи попередніх олімпійських марафонах. Американці Сем Меллор, А.Л. Ньютон, Джон Лордон, Майкл Спрінг та Томас Хікс, всі досвідчені марафонці, були серед фаворитів.
Проте більшість учасників становили бігуни середньої дистанції та різноманітні дивакуваті персонажі. Фред Лорц, американець, який тренувався вночі, оскільки вдень працював муляром, здобув своє місце на Олімпіаді, зайнявши призове місце в спеціальному п'ятимильному забігу, організованому Аматорським атлетичним союзом. Серед інших цікавих учасників були двоє чоловіків з племені цвана з Південної Африки — перші чорні африканці, які коли-небудь брали участь у сучасних Олімпійських іграх, які були в Сент-Луїсі в рамках виставки Південної Африки. Легенда стверджує, що вони прибули до стартової лінії босоніж, хоча фото показують, що щонайменше один із них був у взутті.
Тоді був Фелікс Карвахаль, кубинець і колишній поштар, який зібрав гроші, щоб приїхати до США, демонструючи свої здібності бігу по всій Кубі, одного разу пройти весь острів. Після прибуття в Новий Орлеан, він, як повідомляється, програв усі свої гроші в кістки і мусив йти і підбиратися до Сент-Луїса. Чоловік з зростом 5 футів 1 дюйм виглядав незначним, але вражаючим на стартовій лінії, одягнений у білу довгорукавну сорочку, довгі темні штани, берет та пару звичайного взуття. Легенда свідчить, що один з олімпійців пожалів його, знайшов ножиці і обрізав штани Карвахаля до колін.
Головна подія
30 серпня о 15:03 президент Виставки Луїзіанської покупки Девід Р. Френсіс вистрілив стартовий пістолет, і чоловіки вирушили. Спека і волога піднялися до низьких 90-х, а 24,85-мильний маршрут — який один з представників ярмарку назвав "найважчим, що коли-небудь доводилося бігти людині" — виводив по дорогах, що були вкриті пилом. Забіг був трохи коротшим за теперішні марафони, які майже завжди становлять 26,2 милі. "Це більше нагадувало приготування їжі, ніж цивільне проектування," — написала New York Times у 2012 році. "Директори змагань розробляли свої маршрути на основі відчуттів, а не за строгим рецептом."
Маршрут містив сім пагорбів, висота яких варіювалася від 100 до 300 футів, деякі з яких мали надзвичайно довгі підйоми. В багатьох місцях дороги були засипані тріщинами каменю, що створювало небезпечні умови для бігу. Чоловікам доводилося постійно уникати міжміського руху, вантажних авто, залізничних потягів, трамваїв і людей, що вигулювали собак. Автомобілі, що перевозили тренерів і лікарів, їздили поруч із бігунами, піднімаючи пил та запускали кашель.
Існував лише один пункт, де спортсмени могли офіційно отримати нову воду, за 12 миль від початку забігу. (Якось Карвахаль отримав напій на водонапірній башті на шостій милі маршруту.) Джеймс Солліван, головний організатор ігор, хотів мінімізувати споживання рідини, щоб перевірити межі та наслідки навмисного зневоднення, що було поширеною областю досліджень на той час.
Хікс, досвідчений бігун з Массачусетсу, очолив 32 учасників з самого старту. Вільям Гарсія з Каліфорнії мало не став першою жертвою олімпійського марафону, коли він знепритомнів на краю дороги приблизно за вісім миль до фінішу. Пил покрив його стравохід і порвав слизову оболонку шлунка, що викликало серйозні кровотечі. Якби він залишився без допомоги ще на годину, він міг би померти від кровотечі.
Лордон, один з американців, пережив напади блювання і здався. Лен Тау, один з учасників Південної Африки, був переслідуваний диким собакою на милю з маршруту. Карвахаль спокійно біг у своїх обтяжливих черевиках і просторій сорочці, показуючи добрий темп, хоча й зупинявся, щоб поспілкуватися з глядачами на поганій англійській. Автомобіль St. Louis Post-Dispatch "прохав маленького кубинця за три милі до фінішу, який все ще біг з рівним ритмом, і він помахав капелюхом і закричав з захопленням," як написав газета наступного дня.
В один момент Карвахаль зупинився біля автомобіля, побачив, що його пасажири їдять персики, і попросив один. Коли незнайомці відмовили, він жартома схопив два фрукти і з’їв їх, бігаючи. Трохи далі по маршруту він зупинився в саду та закусив кількома яблуками, які виявилися гнилими. Страждаючи від спазмів у шлунку, він ліг і закрив очі. Меллор, який тепер очолив змагання, також зазнав сильних спазмів. Він сповільнившись перейшов на крок, а потім і зовсім зупинився. На дев'ятій милі спазми також tormented Лорца, який вирішив зупинити одну з супроводжуючих автомобілів, махаючи глядачам і товаришам по бігу, поки проїжджав.
В той час правила олімпійського марафону "дозволяли бігунам отримувати консультацію та допомогу від організаторів змагань," пише Джордж Р. Меттіюс у книзі "Перші Олімпійські ігри Америки: Ігри Сент-Луїса 1904 року". Хікс, один з ранніх американських фаворитів, "отримував надто багато порад і деяку надзвичайну допомогу під час марафону."
На десятій милі Хікс потрапив під піклування двох чоловіків підтримки, яких він благав про напій. Але вони відмовили, натомість промокаючи його рот теплим дистилятом. За сім миль до фінішу його помічники дали йому суміш стрихніну та білків з яєць — перший задокументований випадок вживання наркотиків на сучасних Олімпійських іграх, які не мали правил щодо засобів, що покращують ефективність, на той час. У малих дозах стрихнін тоді широко використовувався як стимулятор; сьогодні Центри контролю та профілактики захворювань описують його як "сильну отруту", яка "використовується переважно як пестицид, особливо для знищення щурів." Команда Хікса також мала флягу французького бренді, але вирішила не давати її, поки не зможе оцінити стан бігуна.
Тим часом Лорц, відновившись після спазмів, вийшов з автомобіля на відстані 11 миль. Один з помічників Хікса побачив його і наказав зійти з маршруту, але Лорц продовжував бігти і фінішував з часом 3 години 13 хвилин. Нат crowd гул заіржав, але швидко обернувся на свистки, коли правда стала відомою. Лорц усміхнувся і стверджував, що ніколи не мав наміру приймати цю честі; він фінішував лише заради жарту.
Переможець під впливом бренді
Хікс, в організмі якого пульсував стрихнін, став блідим і млявим. Коли він дізнався, що Лорц був дискваліфікований, він підбадьорився і змусив свої ноги до швидкої ходьби. Його тренери дали йому ще одну дозу стрихніну та білків з яєць, цього разу з бренді, щоб запити. Вони принесли теплу воду і намочили його тіло та голову. Після купання він, здавалося, відновився і прискорив свій темп. Офіційний представник змагань Чарльз Лукас написав:
Протягом останніх двох миль дороги Хікс біг механічно — як добре змащена машина. Його очі були тьмяними, без блиску; палаючий колір його обличчя та шкіри посилився; його руки виглядали як важелі, добре закріплені; він ледве міг підняти ноги, тоді як його коліна були майже жорсткими.
Афшлатлет почав галюцинувати, вважаючи, що фінішна лінія ще за 20 миль. Протягом останньої милі він благав про щось поїсти. Потім він благав лягти. Він випив більше бренді, але йому відмовили в чаї. Він проковтнув ще два білка з яєць. Він подолав перший з останніх двох пагорбів, а потім пробіг схилом. Коли він вбіг у стадіон, він намагався бігти, але скоротився до незграбного кроку. St. Louis Post-Dispatch описала моменти, які відбулися після цього:
Не було жодного натяку на еластичний ривок, з яким він починав. Він, напевно, чув шум навколо, але не подав жодного знаку на це. Він був поза цим. Він дивився вгору один раз, коли шум був на піку. Він був у декількох ярдах від фінішу. Його нижня щелепа висіла, немов у ідіотизмі, його очі втупилися в одну точку, але його жальне обличчя не змінювалося.
Тренери Хікса перенесли його через лінію, тримаючи його на руках, поки його ноги рухалися вперед і назад, і його оголосили переможцем. Потрібно було чотири лікарі та година, щоб Хікс відчув себе добре до того, як покинути територію. Він оголосив: "Ніколи в житті я не біг такої важкої траси. Жахливі пагорби просто рвуть людину на шматки." Хікс і Лорц зустрінуться знову на Бостонському марафоні наступного року, який виграв Лорц — цього разу без жодної допомоги, окрім своїх ніг.
Оригінал: www.smithsonianmag.com