Як метаболічна іскра могла дати старт життю
· Наука
Вчені припускають, що життя на Землі могло розпочатися не з генетичного коду, а з самопідтримуваних циклів хімічних реакцій, що виробляли енергію в умовах ранньої геохімії.
Протягом понад 4 мільярдів років вогонь метаболізму підживлює двигуни життя. Здатність клітин збирати, перетворювати та використовувати хімічну енергію з навколишнього середовища є центральною силою, що приводить у рух запаморочливо складну мережу хімічних реакцій, які підтримують існування живих організмів.
Метаболізм настільки важливий для життя, що деякі дослідники вважають, що саме ці реакції могли стати іскрою, яка породила саме життя. Вони стверджують, що перші прояви життя виникли у вигляді самопідтримуваних циклів простих молекул ще до появи генів чи клітин. Лише згодом розвинулися складніші молекули, такі як РНК і ДНК, які почали зберігати інформацію для передачі спадкових ознак.
Головний аргумент на користь первинності метаболізму полягає в тому, що без самопідтримуваної реакції, яка забезпечує енергію, неможливо пояснити, як взагалі могли утворитися більші та складніші молекули, необхідні для клітинного життя. «Енергія, що проходить крізь систему, — це і є життя в усіх його проявах, — каже Вільям Мартін, еволюційний біолог з Університету імені Генріха Гейне в Дюссельдорфі, Німеччина. — Вона синтезує гени, які містять інформацію для створення каталізаторів, що підтримують цю реакцію, і ці каталізатори змінювалися з часом».
Концепція того, що реакції, керовані неживою геохімією, могли зрештою запустити живу біохімію, розроблялася десятиліттями. У 1968 році американський біофізик Гарольд Моровіц припустив, що енергія, яка проходить крізь систему, організовує її, і застосував це до концепції протометаболізму. По суті, Моровіц припустив, що енергія із зовнішніх джерел, таких як сонце або геологічні процеси, могла спрямовувати хімічні мережі до самопідтримуваних реакцій, оскільки вони були термодинамічно вигідними. З часом вони могли перетворитися на біологічні реакції.
Дуже простою версією ранніх самопідтримуваних реакцій міг би бути, наприклад, ацетил-КоА-шлях — процес, який деякі сучасні мікроби використовують для створення складних органічних молекул і вироблення хімічної енергії з водню та вуглекислого газу. Але які умови могли спровокувати такі життєподібні реакції?
Глибоководні апарати вперше виявили гідротермальні джерела наприкінці 1970-х років. Це «рани» на морському дні, з яких у навколишню воду виривається нагріта геотермальним способом вода, насичена розчиненими металами. Наприкінці 1980-х — на початку 1990-х років Гюнтер Вехтерсгойзер, патентний повірений із докторським ступенем з хімії, запропонував концепцію «залізо-сірчаного світу». У такому середовищі ранньої Землі самопідтримувані реакції, як-от ацетил-КоА-шлях, могли хімічно каталізуватися мінералами сульфіду заліза, що накопичувалися навколо цих джерел.
Ось як це могло призвести до появи життя. Спочатку дуже простий шлях міг перетворювати вуглекислий газ і водень на складніші вуглецеві сполуки, такі як ацетат і піруват, вивільняючи енергію назад у середовище. Водень забезпечував енергію; металеві каталізатори підтримували цей цикл. Як тільки примітивний цикл був встановлений, він міг почати створювати все складніші сполуки шарами, додаючи нові ферментативні петлі, які збирали та вивільняли енергію, розростаючись від цього початкового циклу. Цілком імовірно, що вони могли збільшувати свою складність задовго до того, як розвинулися механізми генетичної спадковості.
«Ви починаєте з простого неорганічного каталізатора, потім з’являються органічні каталізатори, потім ферменти, і метаболічний процес стає складнішим, — говорить Мартін. — Але природа реакцій, що починаються без ферментів, залишається предметом палких дискусій».
Щоб дослідити можливі механізми, Мартін і його колеги відтворили в лабораторії умови температури та тиску, притаманні гідротермальним джерелам. У 2020 році команда продемонструвала, що хімічні речовини, знайдені в цих джерелах, такі як вуглекислий газ і водень, разом із нікелевими та залізними мінералами, поширеними в таких місцях, можуть поєднуватися для створення форміату, ацетату та пірувату. Ці сполуки є по суті «хребтом» ацетил-КоА-шляху, каже Мартіна Прайнер, біохімік з Інституту земної мікробіології імені Макса Планка в Німеччині та провідний автор дослідження. Отримані дані «показують, що можна запустити ці реакції, не маючи нічого іншого», включно з РНК або білками, зазначає Прайнер.
Однак деякі вчені стверджують, що для формування цих реакцій зовсім не обов’язково були потрібні нагріті та під тиском умови гідротермальних джерел. Також у 2020 році Раманараянан Крішнамурті, органічний хімік із Scripps Research у Каліфорнії, разом із колегами продемонстрував, що дві невеликі молекули, які могли бути присутніми в середовищі ранньої Землі, — піруват і гліоксилат — могли реагувати, утворюючи майже всі компоненти зворотного циклу лимонної кислоти (аналогічного ацетил-КоА-циклу). Причому це відбувалося не лише за температури та в умовах води, далеких від екстремального середовища джерел, а й без будь-яких металевих каталізаторів. Це свідчить про те, що метаболізм міг розпочатися у звичайній теплий водоймі, а не в глибоководному «тиглі».
Незалежно від того, яке середовище стало тригером, поки що немає чіткого розуміння того, як початкові метаболічні реакції могли стати настільки стабільними, щоб розвинути складність. Можливо, генетичний матеріал, здатний зберігати та відтворювати інформацію, був необхідним для передачі вдосконалень рудиментарних метаболічних реакцій наступним поколінням.
Дослідникам також необхідно встановити зв’язок між метаболізмом і генетичною інформацією, а також визначити, як ці протометаболічні реакції могли співіснувати, не перешкоджаючи одна одній після того, як опинилися в межах клітинних мембран.
«Як краще поєднати їх, щоб не отримати повний хаос, який неможливо проаналізувати? — каже Крішнамурті. — Це і є головний виклик».
Оригінал: www.quantamagazine.org