Як насправді виглядає четвертий вимір?

· Наука

Як насправді виглядає четвертий вимір?

Математики з'ясували, що у чотиривимірному просторі звичні вузли на мотузках завжди розв'язуються, натомість сфери стають «завузленими» і неподільними.

Ми добре знаємо, як існують речі у трьох вимірах: довжині, ширині та висоті. Фізики часто говорять про час як про четвертий вимір, але що, якби існував четвертий просторовий вимір — зовсім інший напрямок? Як ми взагалі могли б це уявити?

Математики використовують топологію для візуалізації абстрактних просторів у вищих вимірах. Меггі Міллер з Техаського університету в Остіні досліджує, що відбувається, коли вузли потрапляють у додатковий вимір. Знайомі нам заплутані петлі поводяться в 4D несподівано складно та всупереч інтуїції: вузли завжди можна розв’язати, тоді як звичайні поверхні, наприклад, сфери, можуть — на подив — зав’язуватися у вузли, які неможливо розв’язати.

У цьому епізоді Міллер пояснює співедучій Джанні Левін, чому 4D — це найнижчий вимір, який математики досі не розуміють повністю; як вона та її колеги вирішили питання про вузлуваті поверхні, вперше поставлене математиком Чарльзом Лівінгстоном у 1982 році; і як захоплення мистецтвом допомогло їй розвинути візуальні методи, що використовуються для зображення 4D-просторів.

Слухайте на Apple Podcasts, Spotify, TuneIn або у вашому улюбленому додатку для подкастів, або транслюйте їх безпосередньо з сайту Quanta.


[Музика]

ДЖАННА ЛЕВІН: Починаємо. Я Джанна Левін.

СТІВ СТРОГАТЦ: А я Стів Строгатц.

ЛЕВІН: І це «The Joy of Why».

СТРОГАТЦ: Подкаст від Quanta Magazine, де ми досліджуємо деякі з найбільших питань математики та науки, на які досі немає відповідей.

ЛЕВІН: Стіве, у нас сьогодні дуже математична тема. Я рада, що зі мною в команді математик.

СТРОГАТЦ: Окей, до ваших послуг.

ЛЕВІН: Чудово. У цьому епізоді ми говоримо про галузь математики, відому як топологія, яка багатьом людям незнайома. Чи не хочеш ти допомогти нам трохи розібратися з основами? Що робить топологію відмінною від звичайної геометрії, яку ми, можливо, вивчали?

СТРОГАТЦ: Так, звичайно. Топологія — дуже популярний предмет. Знаєш, якщо геометрія є давньою, то топологія, залежно від того, як рахувати, існує лише кілька сотень років, але справжній розквіт її припав на XX століття. Можливо, хтось стикався з нею в дитячих іграх. Ти коли-небудь брав аркуш паперу або стрічку, робив на ній поворот — напівоберт — і з’єднував кінці скотчем, щоб створити фігуру, яка називається стрічкою Мебіуса? Ти робила це зі своїми дітьми?

ЛЕВІН: Ні, але я думаю про стрічку Мебіуса, мабуть, навіть занадто багато.

СТРОГАТЦ: О, справді?

ЛЕВІН: Так. Вона з’являється у моїй роботі.

СТРОГАТЦ: О, зрозуміло. Ну, якось, коли один із моїх дітей був у початковій школі, був день «приведи батьків до школи», і я змусив дітей робити стрічки Мебіуса, а потім розрізати їх уздовж середньої лінії по всьому колу. Ти думаєш, що розрізаєш її навпіл, але вона не розпадається. Один малюк навіть почав плакати.

ЛЕВІН: О [сміється]. Ну, математика буває виснажливою.

СТРОГАТЦ: Саме так, це було раннє знайомство з тим, що намагаються зробити всі математики та вчителі — змусити людей плакати на уроках математики.

ЛЕВІН: Це ідеально, насправді. [сміється]

СТРОГАТЦ: Окей. Але в будь-якому разі, ось наш предмет — топологія. Тобто стрічка Мебіуса і ця властивість: коли ти ріжеш її посередині, вона не розпадається на дві частини — це топологічна властивість того, як об’єкти з’єднані між собою. Ти можеш змінити багато геометричних параметрів, але ця властивість залишиться. Це глибше за геометрію.

ЛЕВІН: Правильно. Зазвичай, коли ми думаємо про геометрію, ми згадуємо теорему Піфагора, яка точно вказує, як вимірювати відстані, а топологія не про це. Вона про глобальну зв’язність. Тому вона має такий дуже абстрактний характер, і нашою гостею сьогодні є Меггі Міллер, доцент Техаського університету в Остіні, яка досліджує вузли, поверхні та чотиривимірні простори. Отже, без зайвих слів, давайте послухаємо, що Меггі Міллер може розповісти про топологію.

[Музика]

ЛЕВІН: Ласкаво просимо на «The Joy of Why», Меггі. Дуже приємно, що ви завітали до нас.

МЕГГІ МІЛЛЕР: Так, дякую, що запросили. Я рада бути тут.

ЛЕВІН: Я справді захоплена вашою роботою. Вона інтригує мене особисто. У мене є багато запитань до вас, але давайте почнемо з премії Maryam Mirzakhani New Frontiers Prize, яка є частиною Breakthrough Prize. Ви отримали її кілька років тому, і ви згадували, що на початку коледжу вагалися між вивченням математики та мистецтва, що, як на мене, є дуже цікавим поєднанням. Що саме змусило вас зрештою обрати математику?

МІЛЛЕР: Ще в дитинстві, до коледжу, я була дуже захоплена мистецтвом. Я довго відвідувала художні гуртки. Я знаю, що багато людей займаються мистецтвом у школі, це дуже популярний предмет, але я завжди брала участь у виставках штату. Мені просто дуже подобався цей візуальний аспект мислення та планування, а також технічна сторона створення чогось.

Коли я вступила до коледжу, я одразу обрала математику. І це тому, що математика завжди була моїм улюбленим предметом як учня. Хоча я була на домашньому навчанні, тому важко сказати, що це означає в класичному розумінні. Але математика здавалася мені схожою на мистецтво в тому сенсі, що це маленька головоломка. Можливо, людям легше зрозуміти, що розв’язання математичної задачі — це як пазл, але я відчуваю те саме, коли щось малюю. Будь-хто, хто мав справу зі співвідношеннями сторін, знає, що не завжди легко зрозуміти, де саме все має бути розташовано.

ЛЕВІН: Згодна. Це свого роду неправильно зрозумілий аспект мистецтва. Люди думають, що мистецтво позбавлене структури та обмежень, але це зовсім не так, особливо якщо митець талановитий.

МІЛЛЕР: Саме так.

ЛЕВІН: Тоді розкажіть мені про домашнє навчання.

МІЛЛЕР: Так. Мої батьки вирішили перевести мене та мою сестру-близнючку на домашнє навчання приблизно з середини третього класу. У Техасі це дуже поширено. Я знала багато інших дітей, які навчалися вдома. У мене є двоє молодших братів, і вони теж навчалися вдома аж до коледжу. В Техасі це простіше через державні норми. Це створює свої виклики, бо не завжди зрозуміло, що саме ти маєш робити. Особливо як підліток, я знала, що хочу піти в університет. У той час Техаський університет мав вебсторінку з переліком того, чого вони очікували від таких дітей. Тож я побачила це, коли мені було близько 14 років, і ми з мамою склали список: що вважається історією, що вважається іншими предметами?

ЛЕВІН: Меггі, щоразу, коли я ставлю вам запитання, ви кажете щось, про що я мушу запитати. Спочатку це було домашнє навчання, тепер сестри-близнючки. Сестра-близнючка, ідентична? Вона теж математик чи митець?

МІЛЛЕР: Ні, ми різнояйцеві близнюки. Я думаю, у нас багато спільного, ми все ж таки сестри. Вона не особливо цікавиться математикою чи мистецтвом у традиційному розумінні. Їй подобаються рукоділля. Моя сестра пішла в коледж і вивчала психологію, тому я думаю, що вона трохи більше цікавиться соціальними науками.

ЛЕВІН: Зрозуміло. Я хочу перейти до обговорення вашої сфери математики — топології. Чи можете ви пояснити, що це таке?

МІЛЛЕР: Топологія — це вивчення абстрактних просторів, якими може бути й той простір, де ми зараз живемо. Ми сприймаємо три виміри: X, Y та Z. Але це стосується більш загальної концепції. Що таке простір — це те, з чого ви починаєте курс топології. Але зараз просто уявіть собі простір, у якому ви можете жити. Ми кажемо, що два об’єкти або простори однакові (еквівалентні), якщо ви можете безперервно деформувати один в інший. Топологія — це вивчення об’єктів через їх розтягування та скручування, але ви ніколи не маєте права рвати їх.

ЛЕВІН: Отже, коли ви кажете X, Y, Z, ви маєте на увазі три виміри, до яких ми звикли. Але в топології ви працюєте і з іншими просторами.

МІЛЛЕР: Так. Дуже поширено вивчати простори будь-якого виміру або простори, які не мають чітко визначеного виміру, тому що вони можуть бути дуже абстрактними. Наприклад, простий приклад простору — це коло. Не заповнений диск, а лише край, як край тарілки. Це приклад одновимірного об’єкта. Якщо я стою на колі, у мене є один напрямок: за годинниковою стрілкою або проти неї. Але я можу побудувати дуже складний простір: що, якщо взяти мільйон кіл і склеїти їх усі в одній точці? А якщо нескінченну кількість кіл? Це вже набагато складніше зрозуміти в цілому.

ЛЕВІН: Якщо склеїти їх в одній точці, це схоже на віяло, чи не так?

МІЛЛЕР: Так, це було б віяло. Іноді це називають «сережкою».

ЛЕВІН: Деякі з цих просторів відповідають слову «простір». Вони представляють місця, де можна жити, а деякі не мають стосунку до фізичної розмірності, до якої ми звикли.

МІЛЛЕР: Так. Думаю, що фізична розмірність мотивує назву, і це загальна тема в топології та інших галузях математики.

ЛЕВІН: Давайте почнемо з ідеї тривимірного многовиду. Ми, мабуть, живемо у тривимірному многовиді. Чи можете ви пояснити, у якому сенсі у нас є три виміри?

МІЛЛЕР: Коли ми говоримо про вимір, це означає: скільки є різних перпендикулярних напрямків, щоб будь-який інший напрямок був їхньою комбінацією. Ми живемо у тривимірному просторі, бо є три перпендикулярні напрямки: вперед-назад, вліво-вправо, вгору-вниз. Будь-який напрямок — це комбінація цих трьох.

ЛЕВІН: Якщо люди не звикли думати про 90 градусів і ортогональність, я люблю думати про це так: я можу рухатися в одному вимірі, якщо він ортогональний іншим, не рухаючись узагалі в інших напрямках.

МІЛЛЕР: Саме так. Якщо я хочу сказати вам, де саме я перебуваю, мені потрібно надати три координати. Тільки складно в тому, що спочатку ми маємо домовитися, що означає (0,0,0) — тобто початок координат. Але для топологів у нас насправді немає поняття відстані. Коли я казала, що ми можемо виміряти, як далеко я від початку, я була трохи неточною. Топологи не знають, як далеко точка від іншої точки. Ми лише знаємо, чи є вони тими самими, чи ні.

ЛЕВІН: Тобто для вас головне — чи можна гладко деформувати один простір в інший. Вас не хвилює, чи це зроблено з гуми, чи я розтягну відстані. Вам важливо, чи якщо я піду достатньо далеко, я повернуся туди, звідки почала?

МІЛЛЕР: Саме так. У топології все зроблено з гуми. Поки я можу розтягнути два об’єкти так, щоб вони виглядали однаково, вони — одне й те саме. Тому коло — це овал. Але вони точно не те саме, що лінія.

ЛЕВІН: Отже, топологія — це вивчення глобальної структури. Ви працюєте з чотирма вимірами. Можете пояснити четвертий напрямок через аналогію з часом?

МІЛЛЕР: Четвертий вимір — дуже абстрактна ідея. Вперед, назад, вліво, вправо, вгору, вниз — це три перпендикулярні напрямки. Якщо думати про них як про простір, то ми маємо придумати, що значить рухатися в іншому напрямку, де координати в просторі не змінюються. Ми можемо думати про це як про час. Зараз я рухаюся вперед у часі зі швидкістю, скажімо, одна секунда за секунду, але моя позиція в тривимірному просторі не змінюється. Це трохи схоже на фільм, де я можу перемотати назад або поставити на паузу.

ЛЕВІН: Як нам перейти від третього виміру до четвертого?

МІЛЛЕР: Одна з тем чотиривимірної топології — це те, що неможливо легко перейти від тривимірної до чотиривимірної. У 3D у нас багато інтуїції, бо ми живемо в такому просторі. Але вимір чотири — складний для концептуалізації. У мене багато статей, побудованих так: «Ось що є правдою у вимірі три, а ось приклад, чому це не так у вимірі чотири». Це цікава річ для дослідження. Існує багато теорем, які працюють в інших вимірах, але не у четвертому. Ключова причина часто полягає в тому, що два плюс два дорівнює чотири, хоча це звучить не дуже корисно. Проблема в тому, що деякі доведення потребують стиснення кривої до точки. А в 4D-просторі диск, який допомагає нам стиснути криву, може самоперетинатися. І ніяк не можна позбутися цього перетину, тому що він займає всі чотири виміри.

ЛЕВІН: Ви також казали, що нам не варто занадто покладатися на інтуїцію, бо вона може нас обманути при переході з 3D до 4D.

МІЛЛЕР: Так. Студентам я кажу, що є три класи дисциплін: реальний аналіз, алгебраїчні структури та топологія. В аналізі інтуїція здебільшого правильна. В алгебрі її майже немає. А в топології студенти мають інтуїцію, бо об’єкти здаються знайомими, ми малюємо картинки, але інтуїція завжди хибна. Дуже легко потрапити в пастку.

ЛЕВІН: Які техніки ви використовуєте, щоб не потрапити в пастку?

МІЛЛЕР: [Сміється] Мені потрібна сувора система, щоб малюнок мав сенс. Це не може бути просто інтуїція. Ми маємо домовитися, що означають діаграми, які правила маніпуляцій, щоб об’єкт залишався тим самим. Коли я проводжу аналіз цих діаграм, це дає мені гнучкість у побудовах.

ЛЕВІН: Це поєднання візуалізації та математичної формалізації?

МІЛЛЕР: Так. Не все робиться через картинки, але це те, що приваблює мене в математиці. Однак важливо розуміти: це не «доведення через картинку». Це не випадковий малюнок. За аргументами стоїть багато формалізації.

ЛЕВІН: Які питання ви ставите, вивчаючи ці чотиривимірні простори?

МІЛЛЕР: Найчастіше я досліджую вузлуваті поверхні. У тривимірному просторі це вузли, тобто заплутані петлі. В чотиривимірному я вивчаю «вузлуваті поверхні» — об’єкти, що на один вимір вищі. Замість петлі — двовимірний об’єкт, наприклад, сфера або тор.

ЛЕВІН: Наче поверхня бублика?

МІЛЛЕР: Саме так. Ми досліджуємо, як ці поверхні можуть бути вкладені або зав’язані всередині чотиривимірного простору. Це важче уявити, але це свого роду «заплутування» 2-сфери всередині чотиривимірного простору.

ЛЕВІН: Ви сказали, що всі тривимірні простори можна зрозуміти через ці вузли. Це звучить як великий крок. Як ви прийшли до цього висновку?

МІЛЛЕР: Це велика теорема Лікоріша-Уоллеса з 1960-х років. Ми розглядаємо тривимірні многовиди без краю, компактні та орієнтовані. Теорема доводить, що ми можемо отримати будь-який тривимірний простір, починаючи зі стандартного, який називається 3-сферою (де не можна вийти в нескінченність), якщо зробимо «хірургію» на вузлах. Хірургія — це операція, коли ми вирізаємо вузлуваті петлі, а потім вклеюємо їх назад іншим способом. Це змінює топологію простору.

ЛЕВІН: Тобто за допомогою цих операцій ви робите простір все складнішим?

МІЛЛЕР: Так, це називається хірургія Дена. Саме так ми створюємо складні простори з ручками та отворами.

ЛЕВІН: А чи була ця програма успішною в чотирьох вимірах?

МІЛЛЕР: Це не зовсім програма, а мотивація вивчати поверхні. Будь-яке питання про чотиривимірні простори в принципі можна перефразувати як питання про поверхні. Це один із методів, які ми використовуємо для розрізнення 4-многовидів.

[Музика]

СТРОГАТЦ: Коли я слухаю це, я думаю, що Меггі використовує гамбіт, який ми часто застосовуємо в топології: використовувати менш вимірні об’єкти для зондування вищих. Уявіть кухонний стіл. Якщо я покладу шматок мотузки на стіл у формі кола, вона розділить стіл на дві частини: внутрішню і зовнішню. Це глибока топологічна річ. Навіть якщо я деформую петлю, завжди буде «всередині» і «зовні».

ЛЕВІН: Ми — двовимірна поверхня, шкіра, яка розділяє наш «внутрішній» світ від «зовнішнього» у 3D. Але якби ми жили в 4D, нашої шкіри було б недостатньо, щоб повністю оточити наші внутрішні органи.

СТРОГАТЦ: Дуже зручно, що ми не живемо в 4D, інакше ми б просто розтікалися.

ЛЕВІН: Точно. Можна було б просто зайти і витягти щось без хірургії.

СТРОГАТЦ: Хірургія була б набагато простішою.

ЛЕВІН: Вона також говорить про зв’язність просторів через те, скільки розрізів потрібно зробити, щоб розділити об’єкт навпіл.

СТРОГАТЦ: Саме так.

Оригінал: www.quantamagazine.org

Про Що? — новини науки, технологій і світу