Як швидко насправді розширюється Всесвіт?

· Наука

Як швидко насправді розширюється Всесвіт?

Космологи стикаються з "хабблівською напругою" — невідповідністю даних про швидкість розширення Всесвіту, яка ставить під сумнів усталені моделі фізики.

Один із найбільших секретів космології, схоже, стає дедалі масштабнішим. Астрономи знають про розширення Всесвіту ще з 1930-х років, проте відкриття у 1990-х того, що це розширення не сповільнюється, а прискорюється, стало справжнім шоком для наукової спільноти. Щось мало зумовлювати це прискорення, і як причину запропонували темну енергію. Те, що почалося як сейсмічний зсув у космології, зрештою призвело до Нобелівської премії.

Але у цієї історії є продовження, і воно має ще один важливий сюжетний поворот. Два основні методи оцінки сучасної швидкості розширення Всесвіту дають суттєво різні результати. У результаті питання про те, наскільки швидко насправді розширюється Всесвіт, перетворилося на предмет жвавих дискусій — і чималої тривоги, — а саму невідповідність почали називати «хабблівською напругою». Мабуть, найдивовижніше те, що одним із найгучніших голосів, які б’ють на сполох, є Адам Рісс, астрофізик, чия робота, відзначена Нобелівською премією, свого часу й розпалила дискусію про прискорення.

Рісс приєднався до співведучого Стівена Строгаца у програмі The Joy of Why, щоб пояснити, як ми дійшли до цього моменту, про що може свідчити «хабблівська напруга» і що може статися далі.


[Музика]

СТІВЕН СТРОГАЦ: Я — Стів Строгац.

ДЖАННА ЛЕВІН: А я — Джанна Левін.

СТРОГАЦ: І це The Joy of Why.

ЛЕВІН: Подкаст від Quanta Magazine, де ми досліджуємо деякі з найбільших питань математики та науки, на які досі немає відповідей.

СТРОГАЦ: Що ж, радий бачити тебе, Джанно. Як справи?

ЛЕВІН: Привіт, Стіве. Так, рада бачити тебе. Мені цікаво почути, про що ти збираєшся поговорити сьогодні.

СТРОГАЦ: Так, це добре, бо я ледь стримуюся. Це була надзвичайно захоплива розмова з Адамом Ріссом, якого, як я гадаю, ти знаєш у наших колах.

ЛЕВІН: Так, безумовно. Я спілкувалася з ним нещодавно.

СТРОГАЦ: Угу. Ну, звісно, я подумав, що у світі астрофізики ви точно перетиналися, тому я не дуже здивований. Але, власне, я сам не розмовляв з Адамом і не бачив його багато-багато десятиліть. Виявляється, він був, е-е, студентом, коли я тільки починав викладати як професор.

ЛЕВІН: О, нічого собі. На твоїх курсах?

СТРОГАЦ: Він був буквально одним із моїх студентів у MIT на моїй першій роботі.

ЛЕВІН: Ого, як дивовижно думати, що ці діти у твоїй групі — і хтось із них стане нобелівським лауреатом.

СТРОГАЦ: Саме так. Дуже пам’ятний студент. Справді чудовий хлопець. Але я хотів би скористатися твоїми знаннями в астрофізиці на хвилину, бо одна з тем, про яку я говорив з Адамом — це питання розширення Всесвіту та прискорення цього розширення.

ЛЕВІН: Точно.

СТРОГАЦ: Знаєш, ти була там, у 1998 році, коли ми дізналися новини про прискорення. Ти пам’ятаєш щось про той час? Як це відчувалося у вашій спільноті?

ЛЕВІН: О, так. Я була в Берклі, і саме там був Адам. А також Сол Перлмуттер, інша група, пам’ятаєш? Це були дві різні групи, що працювали паралельно. Тож я абсолютно точно пам’ятаю, я була в Центрі астрофізики елементарних частинок, а Сол був десь на пагорбі в Берклі, і він спускався з цими результатами, а я така: «Серйозно, чувак?» Тоді було багато дискусій, щиро кажучи, про те, наскільки велика чутливість до температури наднової, знаєш, дуже висока потужність.

СТРОГАЦ: І причина, чому ти згадуєш про потужність та чутливість, у тому, що результати були настільки приголомшливими, що всі хотіли бути дуже, дуже обережними.

ЛЕВІН: Дуже, дуже обережними. Це поза межами моєї галузі, це суто спостереження. Я більше на теоретичному боці. Але я дуже добре пам’ятаю, як була в кімнаті, коли ці розмови відбувалися між спостерігачами, і їх справді «допитували» теоретики, які були дуже зацікавлені в даних. Знаєш, теоретики на межі отримання даних. Це були справді цікаві часи, без сумніву.

СТРОГАЦ: Саме туди ми й рухаємося. Отже, для наших слухачів, які можуть не знати Адама, окрім того, що він був студентом у MIT, невдовзі після цього він став співавтором Нобелівської премії за роботу з відкриття прискореного розширення Всесвіту. Це було у 2011 році. Але відтоді, як ми почуємо, у цій історії сталося чимало сюжетних поворотів. З появою нових даних йому довелося переглянути деякі зі своїх висновків і висновки інших людей у цій галузі. Тож, якщо ти готова, Джанно, чи варто нам вирушити в космос?

ЛЕВІН: Давай зробимо це. Це справді цікавий момент у космології, безперечно.

СТРОГАЦ: Фантастика. Добре. Що ж, поїхали.

[Музика]

СТРОГАЦ: Адам Рісс — професор астрономії та фізики в Університеті Джонса Гопкінса та старший науковий співробітник Інституту космічних телескопів. Серед багатьох своїх нагород Адам є співлауреатом Нобелівської премії з фізики 2011 року за свій внесок у відкриття прискореного розширення Всесвіту. Ласкаво просимо до The Joy of Why, Адаме.

АДАМ РІСС: Дякую, що запросили.

СТРОГАЦ: О, я такий радий бачити тебе, думаю, минуло близько 35 років від того часу, коли ти був студентом на курсі, який я вів на математичному факультеті в MIT. Це був курс комплексного аналізу, але мені цікаво, як двом літнім чоловікам, чи можеш ти розповісти, що ти пам’ятаєш з того досвіду?

РІСС: Звісно, звісно. MIT справив на мене величезний вплив. Знаєш, бути там студентом відчувалося як великий стрибок, і тому кожен із тих курсів здавався випробуванням. І я пам’ятаю, що той клас був морем спокою посеред інших речей, які були надзвичайно важкими та складними.

Думаю, це було завдяки тобі, чесно кажучи. Я яскраво пам’ятаю, як сидів у тому класі. Ти був молодим професором. І я пам’ятаю, як одного дня сидів спантеличений і вже збирався підняти руку, а ти сказав: «Адаме, ти виглядаєш стурбованим цим концептом. Чи є щось у ньому, що тебе турбує?»

І я був вражений. По-перше, жоден професор ніколи не називав мене на ім’я, не кажучи вже про те, щоб зчитати вираз мого обличчя і перейматися тим, що мене щось бентежить. І ми одразу перейшли до справи. Отже, цей курс був чудовим. Хотів би сказати, що решту своєї кар’єри я зосередився на цьому матеріалі, але я перейшов у фізику.

СТРОГАЦ: Що ж, дякую, що поділився цим спогадом. Мушу сказати, я іноді дивлюся на вирази облич студентів і можу дещо помітити. У тебе було дуже жваве обличчя. Досі таке.

Я думаю, що вивчив уже кілька тисяч студентів, тому я не пам’ятаю всіх, але я пам’ятаю тих, хто отримує Нобелівські премії, і, здається, ти єдиний. Тож я дуже пишаюся тобою. Я в захваті від того, що можу поговорити з тобою зараз. Отже, чудово.

Тож ти кажеш, що перейшов у фізику після, чи, мабуть, ти вже був досить сильно зацікавлений у фізиці на той момент?

РІСС: Звісно, був. Знаєш, у MIT все є числами замість імен. Тож я був на восьмому курсі, і брав обов’язкові курси з математики. Але, насправді, моя пристрасть була до фізики. До розуміння фізичного світу.

СТРОГАЦ: І дуже швидко цей інтерес привів тебе до підгалузі або суміжної галузі астрофізики, і до вивчення надзвичайно видовищних об’єктів у Всесвіті, які називаються надновими. Тож мушу зізнатися, я не астрофізик. Ти, мабуть, це розумієш, і мені потрібно пояснити деякі основи. Що таке наднові і чому це цікаві об’єкти для вивчення?

РІСС: Що ж, я візьму другу частину — чому це цікаві об’єкти — і повернуся до того, у чому питання чи сенс. Для мене, коли я перейшов з фізики в астрофізику і вперше дізнався, що ми знаємо про Всесвіт, я був зачарований відкриттям, що Всесвіт розширюється. Я просто думаю, що це дивовижно. Як на дитину, це не те, чого б я очікував.

Я б очікував, що Всесвіт — це просто те, що було завжди. Це як фундамент, він вічний, незмінний. Тому було дивовижно дізнатися про це, а потім дізнатися, що ми досі не так багато знаємо про Всесвіт. Спостерігаючи за тим, як він розширюється, вимірюючи це, бачачи історію його розширення, ми можемо деконструювати природу Всесвіту.

Ми можемо з’ясувати, скільки йому років, яка його остаточна доля. Ми можемо з’ясувати, з чого він складається. І для мене це саме ті питання, на які я хотів отримати відповіді. Виявилося, що засіб для цього — мати надійні «трасери» розширення Всесвіту. Об’єкти, які діють як пробні частинки, за якими ми можемо спостерігати.

Так сталося, що коли я почав навчання в аспірантурі, вибухаючі зірки, наднові, стали одними з найкращих трасерів на той час. Тому що вони настільки яскраві, що їх можна бачити здалеку. Отже, ви можете зазирнути далеко в історію, у минуле. Але також — і це найважливіший момент, про який, я впевнений, ми поговоримо — щоб виміряти розширення Всесвіту, вам потрібно виміряти два аспекти вашого трасера. Вам потрібно виміряти те, що називається червоним зміщенням, яке, по суті, є розтягуванням довжин хвиль світла, випромінюваного цим трасером через розширення.

Отже, це прямий показник розширення Всесвіту, але інше, що ви повинні виміряти — це те, як далеко ці наднові знаходяться, що говорить вам про те, як далеко в часі ви дивитеся. Таким чином, ви, по суті, відстежуєте історію розширення Всесвіту так само, як ви б відзначали зріст дитини, яка росте, на одвірку. Ви б хотіли відзначити їхній зріст і час, коли вони були такого зросту. Ці дві величини — це те, як ми викреслюємо розширення Всесвіту. І вони є складними для спостереження.

СТРОГАЦ: Це захопливо. Отже, ти вже закріпив нас у справді фундаментальних питаннях, хоча я подавав це як «О, тобі подобається астрофізика». Можливо, я помилково наголошував на «астро», ніби ти цікавишся надновими як такими. Звісно, це круті об’єкти, але ти використовуєш їх, бо хочеш поставити справді великі питання: як швидко розширюється Всесвіт? Звідки ми знаємо, що він розширюється? І таке інше.

РІСС: Саме так. Це свого роду дихотомія, яку ми іноді називаємо астрофізикою проти космології. Космологія — вивчення структури, форми, майбутнього, минулого Всесвіту як цілісної сутності — мені справді цікава. І в результаті ти маєш вивчати всю астрофізику, фізику, математику і всі дрібниці, бо тобі потрібно витягти цю інформацію.

Так сталося, що в моєму випадку я схилявся до вивчення різних класів вибухаючих, пульсуючих зірок як цих критичних трасерів.

Оригінал: www.quantamagazine.org

Про Що? — новини науки, технологій і світу