Яка моя Lebensphilosophie? Подорож до австрійських Альп у пошуках усвідомленості

· Навколо Світу

Яка моя Lebensphilosophie? Подорож до австрійських Альп у пошуках усвідомленості

Автор досліджує австрійську концепцію Lebensgefühl — філософію життя, що базується на повній фізичній та ментальній присутності в моменті через відпочинок в Альпах.

Коли мені сказали, що головне правило готелю Nesslerhof, альпійського велнес-курорту, схованого в австрійській долині Гроссарль, звучить так: «дивно, якщо ти не голий», — я прислухався.

В Австрії оголеність — це не просто фізичний стан. Це також стан душі. Австрійці роздягаються — як у переносному, так і в прямому сенсі, — щоб досягти світогляду, який вони називають Lebensgefühl. Це глибоке усвідомлення єдності тіла й розуму та стиль життя, який важко визначити, а ще важче перекласти.

Це поняття походить від Lebensphilosophie («філософії життя») — інтелектуального руху XIX століття, популяризованого такими мислителями, як Фрідріх Ніцше, Георг Зіммель та Вільгельм Дільтей. Згідно з цією концепцією, життя можна зрозуміти лише зсередини, а не через застосування зовнішніх догм, як-от логіка чи наука. Життя — це радісний, яскравий і чуттєвий досвід; філософія, яку зараз широко сповідують і цінують у сусідній Австрії.

Звісно, мови не вистачає, щоб описати, що означає Lebensgefühl на практиці: це повне усвідомлення буття, де фізичність, емоція, спосіб життя та філософія злиті воєдино. Це неможливо описати, тільки відчути. Це задоволення від того, що ти просто існуєш. Leben (життя), Gefühl (відчуття). Це був досвід, який я хотів зрозуміти на власному прикладі. Тому, опинившись у Мюнхені, менш ніж за дві години їзди на потязі від Nesslerhof, разом із другом дитинства, який навіть не здогадувався про мої плани, я вирішив, що час з усім розібратися.

Коріння Lebensgefühl — у тому, щоб бути повністю присутнім у моменті: свідомо сповільнитися, оцінити власну енергію «тут і зараз» і обрати спосіб, у який ви хочете прожити своє життя. Хоча Австрійська рада з туризму використовує цей термін як маркетинговий хід, саме відчуття є цілком реальним — і його можна розвинути будь-де. Хоча, мушу визнати — тримаю руку на серці, — це набагато простіше, коли ви оточені ідилічними австрійськими Альпами.

Досягнення такого стану вимагає аналогової концентрації уваги та повної присутності. Саме цього від вас очікують у готелі Nesslerhof, який сам себе називає «готелем природного щастя». Ця розлога, залита сонцем територія — це смарагдовий сад, прикрашений австрійськими фермерськими будинками з витриманого дуба. Тут світ спокійний. Тихий.

Я прибув сюди вигорілим, моя увага була розпорошена між екранами та зобов’язаннями. Потрапити в місце, повністю занурене в природу, де від мене нічого не вимагають, було дещо шокуючим. Ми звикли гортати стрічку, бажати, зберігати, планувати й уявляти, замість того, щоб просто бути — хоча б короткий проміжок часу.

Пошук відповіді почався з того, що я виділив час і простір, відпустивши все, чим, як я вважав, мала б бути «присутність». І наступне, що я пам’ятаю: я голий в Австрії, а навколо ще 40 незнайомців, які, ймовірно, переймаються тими ж думками.

Сауни

Велнес-зона готелю включає п’ять саун (де можна перебувати як у купальних костюмах, так і без), соляну парну, інфрачервоні шезлонги та великі природні басейни. Щоб практикувати Lebensgefühl, ви повинні усвідомлювати своє оточення. У Nesslerhof альпійська природа дозволяє тілу відірватися від нав’язаних ззовні графіків і повернутися до природних циркадних ритмів, де не цифровий світ диктує ваш темп, а ви самі.

Як людина, що цінує хороший відпочинок, я набрався сміливості відвідати одну з щоденних тематичних саунних церемоній. Майстер використовує природні регіональні рослини, як-от чебрець, шавлію, сосну кедрову та евкаліпт. Це відбувається у великій залі сауни, розрахованій майже на 50 осіб.

Я заходжу — в рушнику — і розумію, що саме я тут виглядаю дивно. Є багато речей, які я можу прийняти в житті, але бути тим, хто створює незручність у кімнаті — точно не для мене. Тож я скидаю рушник, приєднуюся до натовпу і в стані легкої паніки сідаю на підлогу. Озираючись назад, я не міг зрозуміти, як усі мої життєві вибори привели мене до цього стану оголеності перед 40 австрійськими незнайомцями. Я сидів на підлозі, повністю приголомшений. До речі, це зробило ситуацію ще дивнішою, бо пізніше мені сказали, що сидіти на підлозі не варто.

З’являється майстер. Теж оголений. Він ніби духовний наставник, і церемонії в Nesslerhof — це справжній вищий пілотаж. У певний момент він робить неймовірні трюки з льодом, розмахуючи величезними кольоровими шматками навколо кімнати, перш ніж кинути їх на розпечене каміння. Пара шипить, густі аромати наповнюють простір.

І стає спекотно. Щоб мені було ще «краще» (все ще сидячи на підлозі), нам дають натуральний скраб для тіла. Тож я починаю скрабуватися серед райдужного льоду, щільного трав’яного повітря та оголених незнайомців, що без жодного збентеження розляглися навколо. Я починаю відчувати впевненість, яка випромінюється від кожного навколо, поки вони сміються і розмовляють від щирого серця. Вони просто… насолоджуються. Повільно, але впевнено я досягаю стану compos mentis: єдине, що тут бентежить — це моя думка про те, що це має бути бентежно. Насправді, це досить кумедно і неймовірно інклюзивно, попри те, що ніхто тут не говорить англійською, крім мене. Вперше після приїзду я відчуваю себе повністю присутнім у моменті, вільним від будь-якого тиску. Я просто є. Я дивлюся, як повз скляні двері проходить мій друг, і наші погляди зустрічаються — він посилає сигнал SOS, а я, тепер уже частина цього саунного «бешкету», повністю в темі. Так, ми всі голі. Ну і що?

Протягом наступних трьох днів я продовжував цей діалог із собою про смиренність фізичної форми, чергуючи кедрові сауни та кришталево чисті гірські ставки. Одного бурштинового вечора, пливучи між лататтям, я дивився на пурпурово-рожеві Альпи, що оточували мене, і згадав, як це — знову відчувати себе маленьким. Сприйняття нас самих та іншими ніколи не було таким серйозним, чи не так? Це тіло, яке дало мені життя, тіло, яке робить можливим усе, що я роблю. Раптом я усвідомив кожен свій дюйм, від кінчиків пальців до п’ят. І я усвідомив свою свідомість. Це точно було Lebensgefühl.

Посеред цього зв’язку розуму і тіла група постійних відвідувачів жестами запросила мене на пиво. «Для електролітів» — це їхня жартівлива наукова версія після двох-трьох заходів у сауну. Я бачу своє відображення у дверях сауни і сміюся. Виникає вдячність.

Їжа

Вдячність до свого тіла означає, що їжа — це не просто паливо, це дар. Мистецтво трапези було ритуалом ще з часів Homo erectus: сповільнитися, щоб перетворити споживання їжі на досвід, а не функцію.

У Nesslerhof їжа була повільною і медитативною практикою. В Австрії Vorspeisensuppe — традиційний перший суп — подається майже перед кожною трапезою як церемоніальний якір гостинності. Це момент, щоб заземлитися. Сніданок, обід, вечеря — я починаю з супу, і мій мозок миттєво фокусується на моменті. Як інакше — я п’ю супи зі свіжого імбиру, моркви та сезонних трав, зібраних прямо в горах Гроссарля.

Це протиотрута поспіху, шлях до кулінарного Lebensgefühl. Окрім супів, щоденне меню зі свіжих регіональних страв робить вибір легким. Вечеря з п’яти страв у ресторані Atelier N — ніби ви потрапили на кухню до австрійської бабусі: ягня, смажена оленина, телячий шніцель. Усе місцеве, органічне і базується на принципі «від носа до хвоста». Пекар Тоні щоранку приносить свіжий хліб. Елізабет виготовляє масло та йогурти. Мед із найсонячнішого боку долини — це щось неймовірне.

Люди

Гостинність Nesslerhof була останнім штрихом до Lebensgefühl. Туга за втечею часто збігається з тугою за тим, щоб знову відчути контакт із самим собою. Людські стосунки, втілені у теплоті персоналу Nesslerhof, слугують посередником.

Під час прогулянки в парку Hohe Tauern я зустрічаю одну з власниць готелю, Тіну Нодеггер. Вона збудувала це місце разом із чоловіком Германом та трьома доньками. Понад 40 років сімейних традицій пронизують цей простір. Тіна — неймовірно світла людина. Те, що вона плекає в готелі — це більше, ніж гостинність, це відчуття безпеки. У Nesslerhof я отримую таку ж увагу, яку вона приділяє своїм дітям.

Ми розмовляємо про те, як життя може бути комедією помилок і як ми, люди, чіпляємося за серйозність, яка здається смішною з вищої перспективи. «Життя просте. Ти можеш зробити що завгодно один раз, чи не так? Тож зроби це», — це зухвалий девіз Тіни, від якого вся світова серйозність миттєво зникає.

Пізніше Тіна везе мене на гору дивитися сонячне затемнення зі своєї лижної хатини Wolke7. Дорога в’ється вгору, здається майже вертикальною. Я бачу, що захисних бар’єрів немає, але я спокійний, бо довіряю впевненості Тіни. На вершині я зустрічаю її коло друзів — еклектичну групу, яка береже спадщину цього альпійського містечка. Вони дивляться на неї з обожнюванням, пригощаючи мене домашнім Kaiserschmarrn і радлером.

Коли я стою там, споглядаючи світ у його найвищому прояві, оточений людьми, які такі яскраві та щедрі, трепет розширює груди, і ці дві хвилини повного затемнення здаються нескінченними. Дивлячись на долину з висоти 6500 метрів над рівнем моря, я бачу всю картину цілісно. У найглибшому сенсі, Lebensgefühl — ваша Lebensphilosophie — болісно просте. Що змусило вас відчути себе живим сьогодні? Створіть середовище для цього. Зупиніться і захоплюйтеся. Рухайтеся далі.

Оригінал: www.cntraveler.com

Про Що? — новини науки, технологій і світу