Японія обговорює можливість будівництва атомних підводних човнів

· Азія

Японія обговорює можливість будівництва атомних підводних човнів

Міністр оборони Японії Сіндзіро Коїдзумі підтвердив, що країна не виключає розробку атомних підводних човнів для посилення стримування Китаю.

Японія наближається до вибору, який раніше здавався неможливим: чи повинна ядерна енергетична установка стати основою наступного покоління її підводних сил стримування.

Цього місяця видання Japan Times повідомило, що міністр оборони Японії Сінзіро Коїдзумі підтвердив, що країна розглядає можливість придбання атомних підводних човнів, спираючись на обнадійливі сигнали з боку представника ВМС США.

Виступаючи на черговій пресконференції, Коїдзумі заявив, що Японія не відкидає таку можливість, готуючи до кінця року перегляд трьох ключових документів з національної безпеки.

Ці зауваження пролунали після того, як неназваний представник ВМС США (інформацію згодом підтвердив Тихоокеанський флот США) висловив думку, що дискусії з цього приводу варто розпочати, враховуючи розвинений ядерний досвід Японії, зазначивши, що закупівля озброєння має відповідати національним оперативним потребам.

Дебати навколо підводних човнів також випливають із заклику Коїдзумі, зробленого в липні 2026 року, обговорити ядерне стримування «без табу». Він наголосив, що країна більше не може уникати перегляду політики щодо ядерної зброї на тлі погіршення безпекового середовища.

Хоча наразі Японія покладається на флот із 23 звичайних дизель-електричних підводних човнів (SSK), прихильники жорсткої лінії та лідери коаліції з Ліберально-демократичної партії та Партії інновацій Японії наполягають на модернізації військово-морських спроможностей через стрімке розширення флоту Китаю в Тихому океані.

Коїдзумі визнав наявність компромісу: атомні підводні човни забезпечують значно вищу швидкість і автономність, але мають вищу фінансову, акустичну та технічну вартість. Його слова загострюють ширше питання: чи зможуть атомні підводні човни посилити підводний потенціал стримування Японії настільки, щоб виправдати витрати та оперативні труднощі.

Його заява пролунала після оголошення Японії про плани включити гіперзвукову зброю підводного базування до бюджету на 2027 фінансовий рік, що має на меті посилення потенціалу завдання ударів у відповідь по базах противника на великих відстанях.

Ця ракетна програма підвищує ставки в дискусії про двигуни, адже зброя більшої дальності стає стратегічно кориснішою, коли платформи для її запуску можуть патрулювати далі, швидше і довше.

На тлі зростаючих регіональних загроз з боку Китаю вздовж «першого ланцюга островів», Японія планує розгорнути вертикальні пускові установки, здатні запускати твердопаливні гіперзвукові планери (HVGP) та крилаті ракети з прямоточними повітряно-реактивними двигунами з підводних човнів та безпілотних підводних апаратів.

Хоча ці заходи спрямовані на створення життєздатного звичайного засобу стримування, що дозволяє уникнути вразливості авіабаз та надводних кораблів, та сама інфраструктура зменшила б технічний розрив між звичайними підводними ударами та майбутнім ядерним стримуванням морського базування.


У листопадовому звіті за 2025 рік для Школи міжнародних досліджень імені С. Раджаратнама (RSIS) Джон Бредфорд та інші автори зазначають: прихильники вважають, що ядерна енергетична установка забезпечує неперевершену підводну автономність, вищу швидкість і потужність для самостійного захисту життєво важливих морських шляхів Індо-Тихоокеанського регіону від загроз з боку Китаю та Північної Кореї.

Згідно зі свідченнями директора Управління військово-морської розвідки США контр-адмірала Майка Брукса перед Конгресом США у березні 2026 року, Військово-морські сили Народно-визвольної армії Китаю (ВМС НВАК) здійснюють масштабний стратегічний перехід від дизель-електричних до повністю атомних підводних човнів.

Брукс зазначає, що цей рух зумовлений розширенням суднобудівних потужностей, які дозволили збільшити виробництво вдвічі. Зараз Китай розгортає сучасні платформи, такі як атомний підводний човен із крилатими ракетами (SSGN) типу 093B та компактний атомний підводний човен (SSN) типу 41 для регіонального патрулювання.

Дивлячись у майбутнє, Брукс прогнозує, що до 2035 року флот Китаю налічуватиме близько 80 суден — приблизно половина з них будуть атомними, — включаючи атомні підводні човни наступного покоління типу 095 та атомні підводні ракетоносці (SSBN) типу 096, призначені для протистояння у відкритому океані за межами першого ланцюга островів.

Для Японії така траєкторія зміцнює аргументи на користь підводних човнів, здатних супроводжувати китайські сили на значно більших відстанях, ніж того вимагає її нинішня доктрина берегової оборони.

Північна Корея також розбудовує власний потенціал другого удару морського базування, поєднуючи модифіковані звичайні підводні човни з амбіціями щодо створення справжніх SSBN. Ймовірна технічна допомога з боку Росії може прискорити ці зусилля, хоча обмеження щодо реакторів, акустики та протичовнової боротьби, ймовірно, ще довгі роки обмежуватимуть північнокорейський флот прибережними зонами.

Навіть у такому разі залишається глибше питання щодо стратегічних намірів. Атомні підводні човни отримують значну частину своєї стратегічної цінності завдяки тому, що можуть тривалий час залишатися під водою непоміченими далеко від рідних берегів — переваги, які є найважливішими в поєднанні з ядерною зброєю.

Якщо Японія залишається відданою виключно звичайному арсеналу, витрати та складність, пов'язані з ядерними установками, виправдати стає важче.

Тим не менш, у Японії є науково-промислова база для скорочення шляху до ядерного стримування в разі зміни політики. Її досвід у сфері паливного циклу ядерної енергетики в поєднанні з передовими дослідженнями в галузі лазерного синтезу в Інституті лазерної інженерії при Університеті Осаки підкреслюють значний прихований технічний потенціал.

Технічний потенціал, проте, не вирішує питання, чи підходить ядерна енергетична установка для ймовірних умов експлуатації в Японії. Бредфорд та його співавтори зазначають, що японські підводні човни на літій-іонних акумуляторах є тихішими та краще пристосованими до мілководдя.

Завдяки дизель-електричним машинам та літій-іонним батареям, японські підводні човни класу Taigei можуть діяти надзвичайно тихо і оптимізовані для тривалого перебування під водою.

Натомість атомні підводні човни обмежені в умовах мілководдя: їхні масивні корпуси збільшують ризик виявлення сонарами, водозабірні отвори охолоджувачів ризикують забруднитися поблизу морського дна, а працюючі реакторні установки створюють постійний акустичний шум. Це робить менші звичайні підводні човни особливо придатними для берегової оборони, розвідки та блокування вузьких проходів.

Вартість також відіграє роль: при ціні близько 700 мільйонів доларів США за човен проти приблизно 3–4 мільярдів доларів за атомний підводний човен, клас Taigei дозволяє Японії підтримувати чисельність підводного флоту за набагато нижчою ціною.

Попри дискусії, Японія стикається зі значними викликами, якщо вона розглядатиме можливість придбання такої техніки. Дефіцит кадрів є особливо гострою проблемою.

Як повідомляло видання Asahi Shimbun у квітні 2026 року, чисельність особового складу Сил самооборони Японії (JSDF) у 2024 фінансовому році впала приблизно до 220 000 осіб, досягнувши лише 89,1% від необхідної кількості — це вперше нижче 90% з 1999 року, причому внутрішні прогнози міністерства попереджають, що до 2045 року активний склад може скоротитися до 130 000 осіб.

Цей кадровий дефіцит може вплинути на плани Японії щодо експлуатації атомних підводних човнів, оскільки екіпаж атомного човна класу Virginia потребує 132 спеціально підготовлених осіб, порівняно з 70 особами для класу Taigei.

Автоматизація може дозволити скоротити екіпажі, але ядерна установка все одно вимагатиме нових фахівців: реакторників, персоналу з технічного обслуговування та берегової підтримки — саме тих категорій, яких Японії може не вистачати.

Японія також зіткнеться з правовою та політичною перешкодою. Закон про основи атомної енергії Японії обмежує використання ядерної енергії лише мирними цілями, а це означає, що будь-який рух у бік військових ядерних установок вимагатиме від Японії роз'яснення або потенційного перегляду застосування цього принципу до військових цілей.

Ці обмеження навряд чи покладуть край дебатам, оскільки погіршення стратегічного середовища підштовхує політиків до варіантів, які раніше вважалися політично «недоторканними». Річард Вейц описує це середовище у статті для Інституту Гудзона як «дилему трьох фронтів».

Вейц пов'язує цю дилему з одночасним тиском з боку Китаю, Північної Кореї та Росії, що ускладнюється сумнівами щодо довгострокової надійності оборонних зобов'язань США.

За його словами, цей тиск змушує японських політиків розглядати безпрецедентні стратегічні варіанти, включно з автономними можливостями для завдання ударів у відповідь, цілеспрямованим дипломатичним маневруванням та переглядом багаторічних табу навколо ядерного стримування.

Таким чином, справжнім випробуванням стане те, чи зможе Японія перетворити свої зростаючі амбіції в підводній сфері на стійку силу до того, як регіональні загрози випередять інституції, кадровий потенціал та політичний консенсус, необхідні для їх підтримання.

Оригінал: asiatimes.com

Про Що? — новини науки, технологій і світу