Картографування пам’яті: реконструкція архітектури поза межами безпосередніх вимірювань
· Навколо Світу
У трьох проєктах — реконструкції Saydnaya, картографуванні Фамагусти та інсталяції в Барселоні — спогади, звуки й історичні записи допомагають досліджувати простори, які неможливо повністю побачити або виміряти.
Дослідники та архітектори дедалі частіше вдаються до реконструкції будівель і просторів, доступ до яких обмежений або які вже не існують. Використовуючи свідчення очевидців, звукові записи та історичні записи та креслення, вони створюють моделі, що поєднують просторові дані з суб’єктивним людським досвідом.
Одним із найбільш відомих прикладів стала робота організації Forensic Architecture щодо в’язниці Saydnaya у Сирії. У 2016 році, не маючи доступу до об’єкта, дослідники реконструювали інтер’єр тюрми на основі інтерв’ю з колишніми в’язнями. Оскільки затримані часто перебували в темряві або з пов’язками на очах, важливим інструментом стало «вушне свідчення». Аудіодослідник Лоуренс Абу Хамдан і команда використовували змодельовані відлуння та реверберацію, щоб допомогти колишнім ув’язненим пригадати простори й оцінити розміри камер, коридорів і сходових кліток.
Зі слів дослідників, такий метод дозволяє задокументувати те, що неможливо виміряти фізично: проєкт розглядав архітектурну репрезентацію як спільний просторовий орієнтир для спільнот із розділеним розумінням міста, зазначають автори проєкту Hands-on Famagusta. Це дослідження, проведене на Кіпрі під керівництвом архітектора Сократіса Стратіса, використало «спліт-карти», щоб поєднати протилежні спогади мешканців про розділене місто Фамагуста.
Реконструкція як інструмент діалогу
Подібні методи застосовуються і до об’єктів, що зникли з міського ландшафту. Під час фестивалю Model Barcelona Architectures у 2022 році студія FLEXOARQUITECTURA втілила проєкт Memoria Cronotópica. На місці колишніх міських судів архітектори нанесли на поверхню землі контури будівель, що існували там у різні історичні епохи — від середньовічного некрополя до палацу XIX століття. Це дозволило відвідувачам фізично відчути масштаби споруд, яких уже не існує.
За словами організаторів, попри технічну точність креслень, вони не здатні передати все: «Те, що потрапляє на креслення, і те, що залишається за його межами, залежить від того, чиї знання використовуються для його створення».
Ці проєкти показують, що архітектурна пам’ять — це не лише точні заміри. Розбіжності у свідченнях або суперечливі плани часто стають не помилкою, а важливою частиною дослідження. Вони дозволяють зрозуміти не лише фізичну структуру будівлі, а й досвід людей, які в ній перебували, навіть якщо цей досвід був сформований тишею, темрявою чи політичними кордонами.
За матеріалами ArchDaily