Хто насправді платить за цінові війни китайських виробників?
· Азія
Китайські автовиробники затримують виплати дрібним постачальникам, змушуючи їх брати кредити для підтримки роботи, що створює приховану фінансову нерівність у секторі.
В індустрії електромобілів Китаю постачальники змушені мовчки терпіти труднощі. Розслідування, проведене Economic Observer у вересні цього року, проаналізувало фінансові показники 14 автовиробників. З'ясувалося, що середній період оборотності кредиторської заборгованості та векселів до сплати зріс зі 164,4 дня наприкінці 2025 року до 187,5 дня у першій половині 2026 року. Це означає, що автовиробники почали довше розраховуватися зі своїми постачальниками, яким ці кошти життєво необхідні для виплати зарплат працівникам та закупівлі сировини. Через це багатьом постачальникам доводиться брати кредити, щоб покрити повсякденні витрати.
Після того, як минулого року 17 великих автовиробників пообіцяли обмежити терміни розрахунків із постачальниками до 60 днів, у вересні 2026 року Пекін запровадив нові правила, що регулюють порядок таких виплат. Схоже, це дає результати: за даними Китайської асоціації автовиробників, середній період оплати становив 54 дні, що приблизно на 10 днів менше, ніж роком раніше.
Хоча це на перший погляд суперечить даним Economic Observer, варто зазначити, що вони використовують різні методи вимірювання. Галузева асоціація рахує час від прийняття рахунка-фактури до моменту оплати, зокрема через певні банківські векселі. Натомість показник у фінансовій звітності, який використовує видання, базується на кредиторській заборгованості (включаючи векселі) та собівартості реалізованої продукції. Такий метод може дещо завищувати періоди розрахунків, оскільки він враховує акцептовані векселі, але виключає собівартість нереалізованої продукції. Проте це підкреслює той факт, що постачальники часто отримують фінансовий інструмент замість «живих» грошей, а затримки з інспектуванням товарів або обробкою рахунків можуть ще більше розтягнути цей термін.
Проблема затримок платежів постачальникам притаманна не лише автомобільному сектору. Як визнав Цао Юань’юань, генеральний директор Департаменту фінансових ринків Народного банку Китаю, під час урядового брифінгу 14 вересня, великі компанії зі значними грошовими резервами затримують виплати, змушуючи дрібніших постачальників позичати кошти для продовження діяльності. Це фактично перекладання фінансових витрат з великих фірм на дрібніші.
Це висвітлює нерівність, яка часто залишається поза увагою у виробничому секторі Китаю. Великі компанії можуть зменшити потребу в оборотному капіталі не лише завдяки ефективності, а й через затримки виплат постачальникам, перекладаючи фінансовий тягар вище по ланцюгу постачання.
У деяких випадках великі компанії видають цифрові зобов'язання заплатити пізніше, які постачальник надає банку для отримання кредиту. Ця практика іноді зловживається компаніями, які намагаються відтермінувати грошові виплати, стягуючи при цьому з постачальників комісії за фінансування.
За даними центрального банку, обсяг таких непогашених сертифікатів на піку сягав 3 трильйонів юанів, але до липня 2026 року знизився до 2,4 трильйона юанів. Середній період оплати за цими сертифікатами скоротився до 92 днів, що свідчить про певний прогрес, проте масштаби таких домовленостей залишаються значними.
Для контексту: на кінець вересня 2026 року дебіторська заборгованість великих промислових фірм становила 29,77 трильйона юанів, що на 10 відсотків більше, ніж у річному обчисленні. Їхній середній період збору коштів становив близько 72 днів. Це ілюструє, скільки оборотного капіталу в китайській промисловості «заморожено» у неоплачених рахунках.
Чому це важливо? Окрім того, що тривалі періоди очікування змушують постачальників брати кредити та нести витрати на їх обслуговування, це також може призвести до відтермінування інновацій та розвитку. Постачальники можуть бути змушені погоджуватися на менш вигідні контрактні умови, щоб утримати великих замовників. Це особливо згубно для галузей, які залежать від невеликих виробників, оскільки відтермінування платежів знижує можливості постачальницької бази.
Втім, китайські посадовці, здається, усвідомлюють ці ризики. Згідно з вересневими правилами для автомобільної галузі, більшість виробничих матеріалів мають бути перевірені протягом трьох робочих днів, а автовиробникам заборонено змушувати постачальників приймати певні безготівкові платіжні інструменти. Також влада закликає фірми розраховуватися з дрібними постачальниками протягом 30–60 днів. Директива Державної ради передбачає ще ширші реформи, включаючи посилення нагляду за електронними сертифікатами та прискіпливішу перевірку великих компаній зі значною кредиторською заборгованістю.
Попри це, виконання цих заходів залишається складним завданням, оскільки фірми в умовах жорсткої конкуренції можуть шукати інші способи зниження витрат, наприклад, через тиск на постачальників з метою зниження цін. Такі кроки також негативно впливатимуть на фінансове здоров’я постачальників та їхню здатність до інновацій.
Для міжнародного бізнесу, що закуповує товари в Китаї, ці проблеми з грошовими потоками можуть знизити гнучкість постачальників, що завадить іноземним компаніям реагувати на зростання попиту. Постачальник може мати необхідні потужності, але брак коштів не дозволить йому інвестувати в модернізацію або розширення виробництва. Відтак, компаніям-покупцям необхідно оцінювати фінансовий стан своїх постачальників, а не лише їхні поточні потужності та показники поставок.
Конкурентна позиція Китаю у світовому виробництві приховує напругу: великі виробники можуть здобувати частку ринку, але потенційно ціною зубожіння самих постачальників, завдяки яким вони існують. Чи зможе Пекін забезпечити захист постачальників, зберігши при цьому конкурентоспроможність великих виробників, стане справжнім іспитом для майстерності китайських технократів у розробці політики.
Оригінал: thediplomat.com