Китай поглиблює свої позиції в посткуповому М'янмі
· Азія
Китай активно посилює свої позиції в М'янмі після військового перевороту 2021 року.
Візит Міністру закордонних справ Китаю Ван І до Нейп'їда в квітні 2026 року
Візит міністра закордонних справ Китаю Ван І до Нейп'їда в квітні 2026 року став моментом, коли Китай ще раз заявив про свою міцну підтримку М'янми в забезпеченні її суверенітету та безпеки. Мова, яку використовував Пекін, була знайомою — стабільність, суверенітет, непосягання та дружба — але на практиці це розповідає більш складну історію. Через ретельно сплановані втручання Китай активно управляє своїм сусідом для служіння власним стратегічним інтересам.
Перед переворотом у М'янмі в 2021 році Пекін вже встановив міцні зв'язки з Нейп'їдом. Візит президента Китаю Сі Цзіньпіна у 2020 році став високою точкою двосторонніх відносин, зокрема в обговореннях Китайсько-М'янмарського економічного коридору. Китай отримав доступ до цивільного уряду, військових та етнічних збройних організацій.
У порівнянні, візит 2026 року був не просто звичайним дипломатичним візитом. Він відбувся невдовзі після того, як Мін Аунг Хлаїн склав присягу як президент, після виборів, які широко критикували як спробу консолідувати військову владу. В'язню, державному раднику Aунг Сан Су Чжі, також дозволили вийти з в'язниці на домашній арешт, що виглядало більше як управління іміджем режиму, ніж політичне відкриття.
Хоча політичний контекст у М'янмі міг змінитися, інтереси Китаю залишилися без змін. Китай хоче стабільності на своєму кордоні, захисту інфраструктурних коридорів, доступу до стратегічних ресурсів та виходу до Індійського океану. Центральним у цьому є Китайсько-М'янмарський економічний коридор, який з'єднує Юньнань з Бенгальською затокою через трубопроводи, дороги, залізниці та портові проекти. Глибоководний порт Ккаукп'ю в штаті Рахін зокрема є потенційними воротами до Індійського океану, зменшуючи залежність Китаю від протоки Малакка.
Північна М'янма також стала важливим джерелом рідкоземельних металів і олова для китайських промислових, чистих енергетичних і оборонних постачальних ланцюгів. У штаті Качин райони видобутку рідкоземельних металів, такі як Чипві та Пангва, показують, як місцева військова економіка перетинається з глобальною технологічною конкуренцією. Шахти знаходяться в М'янмі, але обробка, ціноутворення та промислові потужності залишаються зосередженими в Китаї. Пекін не потребує контролювати кожну шахту безпосередньо, поки він контролює маршрути, нафтопереробні заводи та ринки.
Після перевороту Китай застосував набір стратегій для збереження впливу в М'янмі. Один з ключових методів — залучення різних акторів. Оскільки влада в М'янмі тепер не зосереджена в Нейп'їді, Пекін підтримує зв'язки з хунтою, одночасно утримуючи канали з потужними етнічними збройними організаціями. Простий про- або антипереворотний підхід не може пояснити політику Китаю — стратегія Пекіна полягає в тому, щоб зберігати свої важелі впливу над кількома акторами.
Іншим методом є управління припиненням вогню. У 2023 році наступ Операція 1027 на півночі штату Шан виявив слабкості армії, порушив прикордонну торгівлю і змусив Китай більш безпосередньо управляти конфліктом. Пекін тиснув на збройні групи на кордоні та намагався стримувати бойові дії поблизу свого кордону, зрештою посередництвом добившись припинення вогню. Але інтерес Пекіна полягає в управлінні кризою, а не у побудові миру, тому це посередництво призвело до тактичних пауз, а не стійкого миру. Китай хоче, щоб М'янма була досить стабільною для захисту китайських проектів і кордонів, але достатньо фрагментованою, щоб зберегти важелі впливу.
Подальший підхід — аутсорсинг безпеки. Пекін дедалі більше рухається до більш прямих механізмів безпеки для своїх інвестицій на тлі зростаючої недовіри до здатності хунти забезпечити захист своїх активів. У 2024 році Китай створив спільну охоронну компанію з військовою хунтою М'янми для захисту китайських проектів та персоналу — це важливий розвиток для М'янми, оскільки дозвіл китайським приватним охоронним компаніям діяти всередині країни стирає межу між захистом інвестицій та зовнішнім безпековим втручанням.
Пекін також покладається на тиск на кордоні. У 2026 році Китай протягнув прикордонне огородження на територію М'янми в північно-східних районах Коканга та Вади, демонструючи вплив у територіях, де хунта має мало ефективного контролю. Чи має такі дії явну згоду Мін Аунга Хлаїна — незрозуміло, але мовчання режиму відображає його залежність від Пекіна та нездатність або небажання протистояти китайським угодам із збройними акторами вздовж кордону.
Хунта також намагається диверсифікувати свої зовнішні варіанти. Її залучення до Вашингтонської лобістської компанії DCI Group і до політичного оператора, пов'язаного з Трампом, Рожера Стоуна могло свідчити про ширшу стратегію, спрямовану на отримання міжнародної легітимності, пом'якшення тиску санкцій та відкриття каналів до адміністрації Трампа. Але Пекін має більше важелів — географія, доступ до кордону, торгівля, інвестиції та канали етнічних збройних груп — що обмежує Нейп'їд у суттєвому балансуванні з Китаєм.
Методи Китаю мають серйозні наслідки для майбутнього М'янми. Пролонговане китайське залучення може поглибити залежність М'янми від Пекіна, надаючи хунті дипломатичний, економічний та політичний простір для виживання. Якщо режим обмінює стратегічні поступки на зовнішню підтримку, такі проєкти, як глибоководний порт Ккаукп'ю, енергетична інфраструктура та навіть призупинена гребля Мйтісон можуть повернутися як символи нової угоди.
Але М'янма не є шаховою дошкою, яку Пекін може повністю контролювати. Зростання Аркана Армії в штаті Рахін змінило баланс сил навколо деяких найважливіших стратегічних активів Китаю. Позиція Армії незалежності Качину в районах видобутку рідкоземельних металів показує, що етнічні збройні групи, а не хунта, контролюють ресурси, які мають значення. Центри шахрайства демонструють стійкість економік конфлікту, які адаптуються навіть під китайським тиском. Найбільший довгостроковий ризик для Китаю може полягати в антикитайських настроях, які давно існують у М'янмі, особливо у зв'язку з такими проєктами, як гребля Мйтісон, що вважаються extractive and unequal.
М'янма стає випробувальним випадком для регіональної державної стратегії Китаю. Незважаючи на мову непосягання, Пекін втручається через інфраструктуру, доступ до мінералів, дипломацію припинення вогню, приватні механізми безпеки, тиск на кордоні та вибіркове залучення збройних акторів. М'янма не є просто кризою на кордоні — вона швидко стає опорою Китаю в Індійсько-Тихоокеанському регіоні.
Аунг Тура Ко Ко – запрошений науковець в Університеті Корнелл.
Оригінал: eastasiaforum.org