Китай прямує до статусу країни з високим доходом на тлі внутрішніх та зовнішніх викликів

· Азія

Китай прямує до статусу країни з високим доходом на тлі внутрішніх та зовнішніх викликів

Китай готується стати економікою з високим доходом у 2027 році, проте структурні дисбаланси, як-от низьке споживання та надмірні заощадження, ставлять під загрозу стійкість цього розвитку.

Китай перебуває на шляху до того, щоб стати країною з високим рівнем доходу у 2027 році. За стандартами Світового банку, його валовий національний дохід на душу населення зараз лише на 145 доларів США нижчий за поріг високого доходу. Проте для досягнення та підтримки цього статусу Пекіну необхідно посилити зростання, орієнтоване на споживання, та подолати інституційну політичну інерцію.

Відкриття ринку та масштабні реформи спрямували високі норми заощаджень на інвестиції, що стимулювало безпрецедентне зростання Китаю. Масштаби китайської економіки надають їй величезного імпульсу руху вперед, але водночас роблять її «двигун зростання» важким для маневрування чи зупинки.

Національна норма заощаджень у Китаї склала 42,7% ВВП у 2024 році, тоді як споживання домогосподарств залишалося нижче 40% з 2005 року. Заощадження, які внутрішні інвестиції не можуть поглинути, переливаються в профіцит поточного рахунку, який досяг рекордних 735 мільярдів доларів США у 2025 році, або 3,7% ВВП. Це більше, ніж 353 мільярди доларів США у 2007 році, хоча той показник тоді становив рекордні 9,8% ВВП.

Масштаб Китаю перетворює внутрішні дисбаланси на міжнародні зовнішні ефекти, що викликає політичну реакцію, торговельні обмеження та заходи економічної безпеки, які ще більше обмежують його політичний вибір. Це свого роду «зворотний надмірний привілей» — тоді як Сполучені Штати отримують виняткові переваги завдяки своєму центральному місцю в міжнародній валютній системі, Китай несе виняткові витрати через свою вагу в економічній системі. Його розмір посилює як глобальні наслідки його політики, так і міжнародну реакцію на неї.

Внутрішній дисбаланс залишився б непоміченим у меншій економіці, але масштаби дисбалансу Китаю чинять тиск на галузі інших країн. Торговельні партнери реагують обмеженнями, які звужують можливості Пекіна, подовжуючи існування надлишкових потужностей, на які вони спрямовані. Мита США та торговельні обмеження ЄС щодо Китаю є симптомами, а не першопричиною, яка криється в нерівномірній структурі заощаджень та споживання.

Пекін запровадив низку нових політик споживання у своєму 15-му п'ятирічному плані на 2026 рік: від субсидій на заміну старих товарів новими до загальнонаціональної підтримки догляду за дітьми. Але ці заходи обмежені за масштабом та загальною ефективністю.

У першій із головних статей цього тижня Їсяо Чжоу розглядає розширення Пекіном субсидій на відсотки за споживчими кредитами в серпні 2026 року. Як зазначає Чжоу, субсидований кредит, який знижує вартість запозичень, мало що дає, коли фундаментальною проблемою є низька споживча довіра.

Невизначеність щодо майбутніх доходів призвела до того, що в лютому 2026 року обсяг кредитів домогосподарств скоротився на рекордні 650,7 млрд юанів (93,7 млрд доларів США) через дострокове погашення іпотечних кредитів та збільшення початкових внесків. Домогосподарства, які намагаються оздоровити свої баланси, навряд чи збільшать витрати через субсидію в 1 відсотковий пункт. Ті, хто зреагує на це, — це вже найбільш платоспроможні клієнти, які й так би здійснювали витрати. Сукупні показники також приховують K-подібну розбіжність, за якої ключові сектори економіки рухаються в різних напрямках, куди кредитні субсидії не можуть дотягнутися.

Те, як політична інерція проявить себе в Китаї, значною мірою залежатиме від того, хто перебуватиме при владі.

21-й з’їзд Комуністичної партії у 2027 році супроводжуватиметься перестановками серед вищого керівництва Китаю, що вплине на економічний порядок денний не менше, ніж будь-який плановий документ. Навіть якщо голова Сі Цзіньпін почне четвертий термін, як очікується, п'ятеро з шести інших членів Постійного комітету Політбюро досягнуть звичайного пенсійного віку 68 років, включаючи прем'єра Лі Цяна та голову апарату Сі — Цай Ці.

У другій головній статті цього тижня Сян’юй Ма розглядає призначення 21 керівника провінційних партій з квітня 2026 року як можливість оцінити майбутній характер Політбюро. Він виділяє три можливі сценарії: масштабне оновлення політичного керівництва; перестановки з низьким рівнем ротації, що поглиблюють персоналістське правління Сі; та вибіркова наступність із винятками для кількох найближчих союзників Сі.

Ключове питання, вважає Ма, полягає в тому, чи зможе Пекін зберегти наступність на вершині, відкриваючи шлях вгору для наступного покоління. Когорта, народжена після 1960-х років, чекала на вхід до вищих державних посад довше, ніж їхні попередники. Сі увійшов до Постійного комітету у 54 роки, тоді як наймолодший сьогодні член — Дін Сюесян — приєднався у 60.

Регулярна ротація, стверджує Ма, помірковує кар’єрні очікування молодих кадрів і винагороджує ефективність. Коли можливості звужуються, а правила стають менш передбачуваними, конкуренція зміщується від досягнення результатів до фракційної боротьби. Тоді ті, у кого мало перспектив кар'єрного росту, займають вичікувальну позицію і нічого не роблять.

Інерція в моделі зростання Китаю та рішення, що приймаються вищим керівництвом, випливають з тієї самої корінної проблеми — концентрації. Пекін сконцентрував ресурси на інвестиціях, а не на домогосподарствах, щоб стимулювати зростання, і в результаті нерівність у доходах зросла. У 2025 році медіанний дохід міських жителів був приблизно у два з половиною рази вищим за дохід сільських.

Нерівномірне пенсійне забезпечення та система «хукоу» (реєстрації), яка обмежує доступ внутрішніх мігрантів до міських державних послуг, дають найменш захищеним домогосподарствам вагомі причини заощаджувати про всяк випадок. Чжоу підраховує, що надання міського «хукоу» трудовим мігрантам могло б збільшити їхнє споживання майже на 30%. У 15-му п'ятирічному плані «інвестиції в людей» стали пріоритетом, але як фіскальна політика підтримає це — залишається питанням.

Прийняття рішень також залишилося в руках вузького кола, а не широкої лави наступників при Сі, щоб зберегти єдність політики та її впровадження. Нова когорта провінційних керівників побудувала свою кар'єру на просуванні інвестицій та виробництва, а не на соціальному захисті, і національне керівництво, обране з їхніх лав, пройде тест на лояльність до Сі. Це не вказує на групу, зосереджену на переході до споживчої моделі економіки.

Є ознаки того, що Пекін визнає необхідність змінити курс. Пропозиції до 15-го п'ятирічного плану закликають до «значного зростання» частки споживання домогосподарств і зобов'язуються надавати базові державні послуги за місцем проживання. А план розвитку лідерства в партії на 2024 рік закликає партійних чиновників рухатися як униз, так і вгору, а також до регулярного відбору молодших кадрів.

Наприкінці 2012 року Сі сказав, що реформи «завжди в процесі і ніколи не завершені». Інерція, яка зараз вражає гнучкість політики, є спадщиною попередніх успішних реформ Китаю. Ціна зволікання вже помітна.

Пекін має ресурси для коригування своїх внутрішніх дисбалансів та проведення оновлення керівництва. Тепер він повинен застосувати принцип Сі — про те, що «проблеми, що виникають під час реформ, можна вирішити лише шляхом реформ» — і продовжувати втілювати ці реформи.

Оригінал: eastasiaforum.org

Про Що? — новини науки, технологій і світу