Китайський дрон WZ-X: натяк на безпілотний стелс-бомбардувальник
· Азія
Китайський стелс-дрон WZ-X з розмахом крил понад 50 метрів проходить льотні випробування, готуючи Пекін до дальніх операцій у Тихому океані.
Китайський WZ-X вказує на майбутнє, у якому стелс-технології, витривалість, спостереження та ударні можливості поєднуються в новому класі безпілотних літальних апаратів, створених для тривалих операцій на величезних відстанях Тихого океану.
Цього місяця видання The War Zone (TWZ) повідомило, що нові аерофотознімки підтвердили незвичну конструкцію крила китайського секретного стелс-дрона WZ-X, виявивши ступінчасту геометрію, спроєктовану для висотної витривалості.
Це відкриття стало продовженням даних комерційної супутникової зйомки від травня 2025 року, на яких вперше було зафіксовано масивне «літаюче крило» з двома двигунами, що стояло біля новозбудованих ангарів підвищеної безпеки на віддаленому випробувальному полігоні Народно-визвольної армії Китаю (НВАК) у Малані, Сіньцзян.
З розмахом крил приблизно 51,82 метра, що можна порівняти з американським бомбардувальником B-2, і довжиною 14,02 метра, цей безпілотний літак різко переходить від широкої кореневої частини до вузьких зовнішніх секцій крила, створюючи неглибоку, напівзубчасту задню кромку. За оцінками, він має дальність польоту 19 000 кілометрів і робочу висоту від 17 000 до 20 000 метрів.
Його аеродинамічна схема максимізує подовження крила та зменшує індуктивний опір для забезпечення тривалих місій розвідки, наведення на ціль і зв’язку в спірному повітряному просторі Тихого океану, попри потенційні компроміси щодо радіолокаційної помітності, викликані специфічними розривами контуру.
Хоча Китай офіційно не розкривав технічних характеристик чи термінів введення в експлуатацію, перехід прототипу від статичного відображення біля спеціалізованих ангарів до активних льотних випробувань підкреслює прискорені зусилля Китаю щодо розгортання дуже великих малопомітних безпілотних платформ поряд із пілотованими бойовими системами наступного покоління.
Отже, WZ-X може бути спробою Китаю поширити діяльність безпілотників глибше в оскаржуваний повітряний простір Тихого океану, поєднуючи велику витривалість із виживаністю, необхідною для розвідки, спостереження, наведення на цілі, підтримки зв’язку та потенційно ударних місій.
Стелс-конструкція дрона може бути спрямована на підвищення рівня виживання, оскільки застарілі конструкції можуть виявитися неефективними проти сучасних засобів протиповітряної оборони. У серпні 2026 року газета The Washington Post повідомила, що військові США втратили 45 дронів MQ-9 — близько 25% від довоєнного парку у 185 одиниць — у війні, що триває в Ірані.
За словами неназваних американських чиновників, на яких посилається The Washington Post, не всі втрачені MQ-9 були збиті; деякі розбилися через втрату зв'язку між дроном і оператором.
MQ-9 був розроблений в епоху беззаперечного панування США в повітрі. Його проєктували для максимального часу перебування в повітрі у відносно безпечному просторі. Хоча він ефективний проти технологічно відсталих супротивників, які не мають засобів протидії, його низька швидкість, відсутність маневреності, відсутність стелс-технологій і значний тепловий слід могли зробити його вразливим для відносно просунутих супротивників, таких як Іран та підконтрольні йому хусити.
Хоча конфлікт ще на ранній стадії, початкові удари США та Ізраїлю з використанням сучасних літаків, таких як F-35, знищили іранські системи ППО великої дальності, включаючи С-300. Однак подальші операції, такі як розвідка на малих дистанціях, оцінка бойових пошкоджень, пошуково-рятувальні роботи та спеціальні операції, можуть вимагати літаків, що працюють на значно менших швидкостях і висотах, як-от MQ-9 та гелікоптери.
Такі місії роблять їх вразливими до малих, численних, прихованих і легко розосереджуваних систем, таких як переносні зенітно-ракетні комплекси (ПЗРК) або інфрачервоні ракети класу «повітря-повітря», перероблені на ракети «земля-повітря».
Китай експлуатує кілька типів дронів, подібних до MQ-9, найвідомішим з яких є Wing Loong 2, який може бути так само вразливим. Підкреслюючи можливу вразливість цього типу, видання South China Morning Post (SCMP) повідомило у квітні 2026 року, що Іран збив дрон Wing Loong 2 над містом Шираз.
Згідно з SCMP, після цього Іран зажадав пояснень від Саудівської Аравії та ОАЕ, оскільки ці дві країни є єдиними відомими операторами цього типу в регіоні.
Ця втрата ілюструє вразливість застарілих конструкцій БПЛА в умовах дедалі більш оскаржуваного середовища і допомагає пояснити інтерес НВАК до менш помітних альтернатив, таких як WZ-X та авіаносний GJ-21.
Хоча конкретна роль WZ-X залишається незрозумілою, Кетрін Велч та її співавтори у звіті CNA за липень 2026 року зазначають, що дослідники, пов’язані з китайськими військовими, все частіше розглядають безпілотні платформи як важливі вузли в розподілених, стійких процесах ураження, що пов’язують датчики, мережі зв’язку, системи командування та зброю.
За словами Велч, китайські дослідження вказують на те, що безпілотні системи забезпечують економічно вигідні платформи для розширення зони виявлення та раннього попередження без ризику для екіпажів пілотованих літаків.
Вона також зазначає, що китайські дослідники вважають: дрони, які можна втрачати, здатні проникати в оскаржуваний повітряний простір, щоб надавати координати цілей у реальному часі для далекобійної зброї, запуск якої здійснюється з нестелс-платформ. Водночас вони можуть служити розподіленими ретрансляторами зв’язку та вузлами периферійних обчислень, що з'єднують розрізнені підрозділи та зменшують затримку даних у багатодоменних середовищах.
Джонатан Каверлі у статті для Texas National Security Review (TNSR) за червень 2025 року зазначає, що Китай міг би використовувати великі безпілотні літаки спостереження як альтернативні вузли виявлення та фіксації цілей проти американських авіаносних ударних груп, якщо його космічна розвідка буде послаблена. Він стверджує, що такі бортові датчики можуть допомогти зберегти здатність Китаю наводити ракетні сили великої дальності навіть у разі порушення супутникового покриття.
Хоча програма створення китайського стелс-бомбардувальника H-20 відома публіці вже десять років, Гаррі Казіаніс у статті для 19FortyFive за червень 2026 року зазначає, що вона стикається з технічними та промисловими перешкодами у сферах силових установок, малопомітних матеріалів, аеродинаміки великого літаючого крила та системної інтеграції.
Якщо програма H-20 у Китаї й надалі затримуватиметься, WZ-X може запропонувати НВАК паралельний шлях до розробки деяких технологій та операційних концепцій, пов’язаних із далекобійною авіацією, здатною проривати оборону.
У потенційному конфлікті між США та Китаєм через Тайвань Китай може вбачати цінність у стелс-бомбардувальнику, здатному проникати через протиповітряну оборону США та союзників, що захищає передові бази та пункти розгортання, розташовані в Південній Кореї, Японії, на Філіппінах, Гуамі та інших тихоокеанських островах.
Розосередження американських сил по численних тихоокеанських базах може посилити аргументи на користь багаторазових літаків, здатних до повторних атак і доставки відносно недорогих боєприпасів, замість того, щоб покладатися виключно на обмежені запаси балістичних і крилатих ракет великої дальності. Такі літаки також можуть запропонувати більшу гнучкість щодо корисного навантаження та варіантів перенацілювання, ніж заздалегідь сплановані ракетні удари.
Інтерес Китаю до безпілотних стелс-бомбардувальників може бути зумовлений статичними передовими базами та зонами розгортання США в Тихому океані. Їхнє фіксоване розташування принаймні спростило б завдання з наведення для автономного або автоматизованого ударного літака порівняно з атаками на мобільні або чутливі до часу цілі.
Натомість сили США, що полюють на мобільні китайські ракетні установки, зіткнулися б із набагато динамічнішою проблемою наведення, яка потребує швидкої ідентифікації, перенацілювання та рішень про залучення, які залишаються значно складнішими для повної передачі автономним літакам.
Якщо WZ-X доведе свою операційну ефективність, це може стати точкою, у якій Китай почне переносити частину своєї стратегічної авіаційної потужності з дефіцитних пілотованих бомбардувальників і одноразових ракет на багаторазові безпілотні платформи, здатні підтримувати розвідку та тиск ударів по всій акваторії Тихого океану.
Оригінал: asiatimes.com