Квантові комп'ютери долають бар'єри: IBM демонструє надійні обчислення

· Майбутнє

Квантові комп'ютери долають бар'єри: IBM демонструє надійні обчислення

IBM представила три нові підходи, що дозволяють підтвердити перевагу квантових комп'ютерів над класичними, долаючи проблему помилок у сучасних шумних системах.

Існує чимало алгоритмів, для яких математично доведено, що квантовий комп’ютер може отримати результати, на які класичний комп’ютер витратив би необґрунтовано багато часу. На жаль, сучасні квантові комп’ютери або не здатні виконувати ці алгоритми, або можуть запускати лише спрощені версії, з якими справляються й звичайні комп’ютери. Через це галузь постала перед складним питанням: чи можемо ми продемонструвати потенціал квантових обчислень на сучасному шумному та обмеженому обладнанні?

Це питання виявилося складнішим, ніж здавалося на перший погляд. Якщо ви отримуєте результат, який недосяжний для сьогоднішніх звичайних комп’ютерів, неможливо перевірити, чи є він правильним. А враховуючи, що сучасні квантові системи схильні до помилок, отримання хибного результату є цілком імовірним. Крім того, за відсутності математичного доказу переваг квантового обладнання завжди залишається ймовірність, що досконаліший класичний алгоритм зможе перевершити квантовий процесор.

Ці проблеми спонукали IBM запустити систему відстеження квантової переваги (quantum advantage tracker). У четвер компанія оголосила про три нові досягнення, які, за її словами, чітко демонструють квантову перевагу, де кожен випадок використовує свій підхід до подолання помилок та верифікації результатів. «Довірені обчислення в умовах, коли можлива класична симуляція, не мають значення, — зазначив Джей Гамбетта з IBM у коментарі для Ars. — Довірені обчислення там, де класична симуляція неможлива, — це вже серйозно».

Жоден із цих результатів не є негайно корисним, але вони вказують на те, що ми, можливо, рухаємося в правильному напрямку.

Довіряй, але перевіряй

На сьогодні було зроблено чимало заяв про «квантову перевагу», і принаймні одна з них має потенціал стати корисною. Проте у низці резонансних випадків розробники оптимізували алгоритми настільки, що нівелювали квантову перевагу, повернувши класичні комп’ютери на один рівень із квантовими. Інша проблема — верифікація. Якщо ваш квантовий комп’ютер генерує статистичний патерн шляхом багаторазового виконання варіацій одного набору операцій, системна помилка може змістити результат, і ви не зможете скористатися класичним комп’ютером для перевірки.

Зазвичай ці питання вирішуються шляхом проведення спрощених обчислень з меншою кількістю кубітів та верифікацією результатів на класичному обладнанні. Якщо це працює, припускається, що алгоритм працюватиме й при збільшенні кількості кубітів. Але це не єдиний вихід. Деякі алгоритми можуть давати результати, які важко обчислити, але легко перевірити — наприклад, факторизація добутку двох великих простих чисел.

На жаль, мені невідомо, щоб хтось знайшов подібне обчислення, яке можна було б виконати на сьогоднішньому обладнанні. Тому комп’ютерним науковцям довелося проявити креативність. Власне, саме про це і йдеться в сьогоднішньому анонсі: про три креативні способи впоратися з тим, що сучасні процесори схильні до помилок.

Одним із таких зусиль стала співпраця між IBM, японським інститутом RIKEN та невеликою компанією Qedma, що розробляє програмне забезпечення для пом’якшення помилок у квантових процесорах. Робота зосереджена на моделюванні процесу Флоке, під час якого система коливається під впливом зовнішньої сили, що поступово змінює її поведінку. Уявіть маятник, який поступово сповільнюється через тертя.

Такі процеси відбуваються і в квантових системах. Команда Qedma змоделювала так звану модель Ізинга — гіпотетичну двовимірну сітку магнітів, де орієнтація кожного з них впливає на сусідні. Після налаштування орієнтації поступово змінюватимуться, намагаючись знайти конфігурацію з низькою енергією, де сусідні магніти мають протилежні напрямки. Складність моделювання станів системи під час цих переворотів зростає з додаванням кожного нового магніту.

Отже, Qedma обрала для моделювання систему, що не була надто великою для наявного квантового обладнання, а потім спільно з RIKEN запустила два різні класичні алгоритми на суперкомп’ютері Fugaku, який ще п’ять років тому був найпотужнішим у світі. Класичні алгоритми чітко показали, що щось не так: вони видали результати, що розходилися з часом (один показував, що чистий магнетизм плавно зменшується, інший — що зростає).

При запуску на квантовому процесорі IBM з використанням ПЗ для виправлення помилок від Qedma, алгоритм показав зовсім інше: поступове зменшення магнетизму з періодичними коливаннями. Один класичний алгоритм зміг зафіксувати коливання, але показав зростання магнетизму, тоді як інший показав його значно швидше зниження без коливань.

Щоб довести, що це не наслідок систематичної помилки обладнання IBM, команда використала процесор Quantinuum і підтвердила отримані дані. Вони також виявили проблему принаймні в одному з квантових алгоритмів: для підвищення продуктивності він відсікає деякі складові, необхідні для відтворення коливальної поведінки.

Експоненціальна складність

Ще один новий матеріал є результатом співпраці IBM та дослідників з Чиказького університету. За принципом він схожий на один із вищезгаданих алгоритмів: він повторює варіації одного й того ж алгоритму багато разів, щоб отримати вибірку результатів, яка дає уявлення про статистику різних виходів. Оскільки алгоритм працює на квантовому комп’ютері, різні результати можуть інтерферувати між собою, що ускладнює симуляцію на класичному обладнанні. Можна запустити його кілька разів на класичних машинах, але цього недостатньо, щоб отримати якісну статистику результатів.

У цьому випадку команда внесла кілька ключових змін. По-перше, здебільшого виконувалися так звані гейти Кліффорда, які відносно легко симулювати класично. Але в них додали кілька некліффордових гейтів (зокрема T-гейти), обраних частково через те, що вони менш схильні до помилок. «Z-повороти (включно з T-гейтами) є особливими в нашому обладнанні: вони реалізуються через відстеження віртуальних кадрів і не додають додаткового шуму», — йдеться в статті.

Але T-гейти також допомагають забезпечити те, що таку систему особливо важко симулювати на класичному комп’ютері. «Це має сильніший аргумент складності через [T-гейти], оскільки можна довести, що в середньому для класичного комп’ютера це експоненціально важке завдання для вибірки», — сказав Гамбетта. Це зробить наздоганяння з боку класичних алгоритмів надзвичайно складним завданням.

Робота також передбачала використання кількох додаткових кубітів навколо периферії тих, що використовувалися для алгоритму. Вони були розташовані так, щоб м’які вимірювання під час операцій могли виявити, чи сталися помилки; якщо їх виявляли, результати відкидалися. (Варто зауважити, що це також відсікає валідні результати, які були позначені як помилкові через збій при зчитуванні цих додаткових кубітів).

Результатом став алгоритм, який «поєднує широку статистику вихідних даних складних задач вибірки зі структурою схем, що можуть бути використані для виявлення помилок та сертифікації точності», — заявила команда.

Останній із нових результатів належить розробнику квантового ПЗ — компанії Algorithmiq, яка використала алгоритм, схожий на той, що був застосований у роботі Google про «квантові відлуння» (quantum echoes). Набір гейтів спочатку змінює квантову систему, після чого процес розвертається. Додаткові операції, виконані під час розвороту, не дають системі повернутися до початкового стану — замість цього шум створює недосконале «відлуння» прямого процесу. Як і в одній із попередніх робіт, спроби симулювати це на класичному обладнанні вимагають спрощень, і різні методи спрощення дають різні результати. Таким чином, за своєю природою задача лежить поза межами можливостей класичного обладнання.

Автори цього матеріалу взялися за усунення шуму з системи. Вони почали з вибору специфічної ділянки квантового процесора з найменшим рівнем шуму і використали сусідні кубіти, щоб визначити, чи не було якихось небажаних змін під час обчислень. Вони також оптимізували сигнали керування, що надсилаються до кубітів, разом з іншими техніками, які мають пригнічувати шум.

Потім вони навмисно вводили шум, визначали, як він змінює результати, і надавали оцінку рівня шуму без нього. Вони також повторили весь процес на іншому процесорі IBM, який мав продемонструвати інший патерн шуму. Все це дозволило їм встановити рівень похибки для своїх обчислень — можливо, трохи шуму й залишилося, але вони знають, що він нижчий за визначене ними значення.

Наступні кроки

На цю роботу можна дивитися під різними кутами. Цинічно кажучи, жоден із цих алгоритмів не є корисним у реальному сенсі. Навіть ті, що моделюють поведінку квантових систем, використовують неймовірно спрощені моделі, які не відображають жодних реальних систем. Також варто зазначити, що деякі минулі заяви про квантову перевагу не витримали перевірки часом, оскільки дослідники вдосконалили класичні алгоритми — що може статися і цього разу.

Нарешті, такі алгоритми — виконання обчислень безпосередньо на апаратних кубітах з проблемним рівнем шуму — відійдуть у минуле через кілька років, коли ми почнемо отримувати достатню кількість кубітів із виправленням помилок. Фактично, низка компаній заявили, що утримуються від надання публічно доступного обладнання доти, доки ми не досягнемо цього рівня.

Менш цинічний погляд полягає в тому, що обладнання вже існує, і чому б комп’ютерним науковцям не бути зацікавленими у дослідженні його меж та максимальному використанні його можливостей? Хоча самі алгоритми зараз не корисні, техніки, розроблені для них — мінімізація шуму, розуміння його природи та ідентифікація дій, що його посилюють, — все одно можуть бути корисними для покращення продуктивності на обладнанні, здатному до виправлення помилок. І якщо ми не будемо розробляти алгоритми для шумних машин, ми навряд чи дізнаємося, чи існують корисні алгоритми взагалі.

Все ж найкраще сприймати ці результати як частину природного прогресу. Перша хвиля заяв про квантову перевагу виникла тоді, коли дослідники були просто раді мати обладнання з достатньою кількістю кубітів, щоб зробити щось, що важко зробити класично. Ці нові зусилля є частиною окремої хвилі, в якій люди тепер докладають зусиль, щоб суворо гарантувати високу якість результатів. Наступним кроком буде пошук шляхів розвитку цих нових здобутків для пошуку алгоритмів з реальними практичними наслідками.

«Отже, у вас є дві крайнощі, — сказав Гамбетта. — У вас є попередні кілька результатів, де порівнювали реальний матеріал із квантовими комп’ютерами, але в регіоні, де класичні методи все ще працюють. Тепер у вас є іграшкові моделі в режимі, де класичні методи не працюють, але я можу гарантувати, що я можу довіряти квантовому результату».

Галузь найбільше захоплена саме наступним кроком. «Святий Грааль — це порівняти реальний матеріал або реальний експеримент з квантовим комп’ютером», — додав Гамбетта.

Посилання на три статті arXiv можна знайти в блозі IBM, присвяченому цим результатам. Ці та інші спроби перевершити класичні системи розміщені на їхньому сайті відстеження квантової переваги.

Оригінал: arstechnica.com

Про Що? — новини науки, технологій і світу