Льодовиковий щит Лаврентія міг почати відновлення 2000 років тому, але людство цьому завадило
· Майбутнє
Аналіз решток льодовикового щита Лаврентія показав, що 2000 років тому почалося похолодання, яке мало перерости у новий льодовиковий період, якби не антропогенне глобальне потепління.
Льодовикова шапка Барнс розташована на центральному плато острова Баффінова Земля в Канадській Арктиці. Це останній фрагмент Лаврентійського льодовикового щита — найбільшого з плейстоценових щитів, який у період свого розквіту вкривав більшу частину Канади шаром льоду завтовшки у дві милі (понад 3 км) і утримував такий обсяг води, що рівень світового океану був нижчим на 80 метрів. Цей залишок тепер надав прямі фізичні докази того, що льодовикові щити могли призупинити свій відступ і почати знову розростатися тисячі років тому.
У недавньому дослідженні, опублікованому в журналі Science, науковці доводять, що Лаврентійський щит досяг своїх мінімальних розмірів приблизно 3600 років тому, а потім почав знову розширюватися близько 2000 років тому, що дослідницька група інтерпретує як перший крок до наступного зледеніння. Очевидно, цей новий льодовиковий період тривав би й далі, якби приблизно у 1960 році викликане діяльністю людини глобальне потепління не змінило цей процес на протилежний.
Приморожений до ложа
«Барнс — це останній залишок одного з куполів Лаврентійського льодовикового щита», — каже Ніколас Янг, геолог з Обсерваторії Землі Ламонт-Доерті при Колумбійському університеті та провідний автор дослідження. Поки цей величезний купол стоншувався протягом голоцену, його край відступав углиб острова Баффінова Земля, і те, що залишилося сьогодні, — це «здутий» центр колись двомильної товщі льоду. Причина, чому льодовик Барнс може свідчити про власну історію, за словами Янга, полягає в температурі біля його основи.
Більшість льодовиків мають «тепле» ложе, що означає, що тала вода на дні дозволяє їм ковзати, а ковзаючий лід перетирає все під собою, стираючи будь-які сліди минулого. Барнс має «холодне» ложе, тому він приморожений безпосередньо до підстилаючої породи, що перешкоджає ковзанню.
«Якщо ви живете там, де бувають зледеніння, і вам доводиться шкребком очищати лобове скло авто — той лід, що прилип до скла, є чудовим прикладом того, як працює "холодний" лід. Він просто приклеєний до того, на чому лежить», — пояснює Янг.
Цей приморожений лід зберігає те, що знаходиться під ним, замість того, щоб руйнувати це. Коли Лаврентійський щит відступав плато, тундрові рослини заселяли новоутворену відкриту землю. Коли лід згодом повернувся, він просто накрив їх на місці й зберігав у цілісності протягом двох тисячоліть. Щоб визначити точний момент цього повороту, команда Янга використала два незалежні методи датування.
Оригінал: arstechnica.com