Ми знаємо, що прості рідини можуть текти. Виявляється, деякі можуть ламатися.
· Наука
Вчені виявили, що прості рідини, такі як нафтові розчини, можуть ламатися під час деформації.
Відомо, що прості рідини можуть текти. Виявляється, деякі з них можуть і ламатися.
Вступ
Тамірас Ліма, дослідницький професор хімічної інженерії в університеті Дрексела, вивчає властивості густих, в'язких рідин — подумайте про мед або патоку, хоча в лабораторії, скоріше за все, ви знайдете поліпропілен або сиру нафту. Використовуючи метод, званий екстенсійною реологією, Ліма розтягує рідини між металевими пластинами, щоб з’ясувати силу, яка змушує їх текти.
Кілька років тому вона проводила випробування в рамках проекту у співпраці з нафтовою компанією Exxon Mobil, коли почула короткий, різкий тріск. «Я думала, що це була машина», — сказала Ліма. Але тріск походив від рідини, яку машина висмоктувала: клейка, чорна суміш водню та вуглецю. Замість того, щоб розтягуватися, рідина зламалася.
Відомо, що тріщини виникають в певних еластичних складних рідинах, які можуть поводитись як тверді тіла в певних умовах. Але Ліма працювала з нееластичною простою рідиною. Навіть з майже відсутньою еластичністю, вона розірвалася під тиском.
«Ніхто не очікував, що це буде можливим у такій простій рідині, бо в’язкість зазвичай просто перетасовує молекули», — сказав Арнольд Мартейсен, фізик рідин з університету Пенсільванії. «Ви не очікуєте, що вона зламається. Але це відбувається, тож я думаю, що це дійсно дивно».
Ламкий злам
Ліма розтягувала рідину знову і знову, щоб довести, що несподіваний тріск не був випадковістю. «Кожного разу, коли вона його вимірювала, матеріал ламався», — сказав Ніколас Дж. Альварес, професор хімічної інженерії в університеті Дрексела, чия лабораторія проводила дослідження. «Він робить гучний хлопок. Я маю на увазі, як коли ви просто взяли гумку, потягнули її і вона луснула».
Переконавшись, що тріск не був випадковим, Ліма та Альварес використали камери високої швидкості, щоб уважніше вивчити цей феномен. Вони зрозуміли, що злам був по суті «ламким зламом», таким, як ви можете побачити, коли падає посудина з скла або порцеляни.
Ламкі злами трапляються з ламкими тілами, які мають еластичність. Якщо застосувати певний тиск до скла чи порцеляни, воно деформується дуже трохи, а потім—якщо ви не перевищите його межу руйнування—все повертається до нормального стану, коли тиск усунуто. Однак тверді тіла ніколи не бувають ідеальними. У більшості випадків ламке тверде тіло має крихітний дефект — тріщину на масштабі десятків нанометрів. Коли тверде тіло піддається навантаженню за критичним рівнем, стає енергетично вигідніше для тіла розвивати тріщину, ніж еластично накопичувати напругу. У цей момент тріщина катастрофічно зростає, швидко руйнуючи тверде тіло.
Деякі складні рідини, звані візкоеластичними рідинами, також мають еластичність. Наприклад, розплави полімерів — це розплавлені версії полімерів у пластиках — складаються з довгих ланцюгів молекул, які переплітаються одна з одною і підвищують еластичний компонент матеріалу.
В статті 2016 року в Physical Review Letters Альварес та колеги показали, що складні рідини, такі як розплавлений полістирол, можуть ламатися так само, як іноді роблять тверді тіла. «Ми просто думали, що еластичність є предумовою для такого типу руйнування, так?» — сказав Альварес. В результаті, вони теоретизували, що еластичність також пов'язана з руйнуванням рідин.
Але вуглеводнева суміш, з якою працювала Ліма, була простою рідиною. Простісні рідини не накопичують багато еластичної енергії. І коли їх тягнуть або перекривають за межі, вони, зазвичай, не гнуться і не ламаються — вони текут.
Отже, можливо, стара теорія про те, що змушує рідину ламатися, є помилковою. «Якщо в проблемі немає еластичності, то як ви можете думати про ініціацію чи розвиток тріщини?» — сказав Брато Чакрабрті, фізик, який працює над механікою рідин в Міжнародному центрі теоретичних наук у Бенгалуру, Індія.
Розлам вуглеводневої суміші змусив дослідників озирнутися на статті Деніела Д. Джозефа, механічного інженера з університету Міннесоти. У 1995 і 1998 роках Джозеф припустив, що будь-яка рідина, незалежно від її еластичності, може ламатися під достатньою кількістю розриваючої напруги.
Альварес дивується, чи пов'язано місце руйнування рідини не з властивістю, такою як еластичність, а з чимось більш фундаментальним для структури рідини. «Можливо, просто можливо, що те, що змушує [певні] рідини ламатися … якимось чином пов'язане з цією когезивною енергією, що тримає молекули разом», — сказав він.
Розрив бульбашки
Прості рідини дійсно мають спосіб зменшити напругу, жодного зламу не потрібного: вони формують міжмолекулярні порожнечі (бульбашки) в процесі, званому кавітацією.
Якщо лопаті пропелера обертаються швидко в простій рідині, наприклад, рідина з одного боку лопаті може витікати набагато швидше, ніж рідина з іншого, що спричиняє зменшення тиску з того боку. Це падіння може призвести до кавітації. Інженери намагаються уникати цього, оскільки, коли ці бульбашки зламаються, вони генерують ударні хвилі, які можуть пошкодити пропелери та насоси.
У своїх статтях 90-х Джозеф передбачив, що кавітація дозволить простим рідинам ламатися.
«Якщо ви подумаєте про те, що тримає рідину разом, це когезивність або міжмолекулярні взаємодії між молекулами», — сказав Альварес. Якщо ви витягнете ці молекули, ви зможете створити бульбашку. Зазвичай в'язкі рідини залишаються когезивними, коли утворюються бульбашки, змінюючи форму навколо них. Але якщо утвориться достатня кількість бульбашок за короткий проміжок часу, теоретично вони можуть зламати рідину, як скляна панель.
В університеті Дрексела дослідники виявили, що як тільки тріщина започатковується всередині простої рідини, вона поширюється вкрай швидко, саме тому, що рідина не є еластичною. «Якщо ви можете отримати цей процес нуклеації тріщини, щоб почати, тому що в матеріалі немає еластичності, ця тріщина може поширюватися настільки швидко, наскільки це дозволяє фізика», — сказав Альварес.
У попередніх дослідженнях над складними рідинами, дослідники з Дрексела виявили, що тріщини в розплавленому полістиролі поширюються з швидкістю приблизно 0.07 метра на секунду. У їхньому новому дослідженні Ліма та колеги показали, що тріщини поширюються набагато швидше в простих рідинах, які вони вивчали, досягаючи швидкостей приблизно 500 до 1,500 метрів на секунду.
«Це має щось спільне з тим, як матеріал здатен розсіювати енергію», — сказав Альварес. Згідно з однією гіпотезою, в складній рідині енергія поглинається довгими ланцюгами молекул, коли вони ламаються. Але в простій рідині: «насправді нічого не гальмує цю тріщину», — додав він.
Це, здається, впливає на форму тріщини, яка в складних рідинах виглядає як ріг труби, а в простих рідинах нагадує тріщину, що проходить через скло, виявили дослідники.
Як зламати рідину
Дивно, але, незважаючи на їхні різні способи зламу, як складні рідини, так і прості рідини, які тестували дослідники, мали тенденцію ламатися при одному й тому ж критичному рівні напруги: 2 мегапаскалі. Дослідники змінювали температуру вуглеводневої суміші — простої рідини — щоб змінити її в’язкість і виявили, що лише найбільш в’язка рідина, яку вони тестували, не ламалася. Команда спостерігала, що критичний рівень напруги, при якому рідини ламаються, пропорційний їхній в’язкості помноженій на швидкість деформації (як швидко їх тягнуть або розтягують і як змінюється діаметр рідини).
У машини був ліміт — хоча й високий — на те, як швидко вона могла рухатися: 500 міліметрів на секунду. «Є дуже мало інструментів, які можна порівняти з нашими», — сказала Ліма. Ліма вважає, що, можливо, якби у них була машина, яка могла б тягнути рідини швидше, вони могли б зламати менш в’язкі рідини, такі як мед або навіть вода.
У майбутньому Ліма хоче використати більш прозору рідину, щоб вона могла зафіксувати тріщину, коли вона утворюється. Вона також хотіла б спробувати заморозити поверхню рідини, як тільки вона трещить, та дослідити її за допомогою високоякісного мікроскопа, який обстежує поверхні на масштабі нанометрів.
Альварес хоче вивчати прості рідини в контексті створення волокон з обертових матеріалів — що може мати застосування в інженерії та медицині. Тріщини в рідинах також можуть мати наслідки для струменевого друку, захисту від травм голови та м’якої робототехніки.
Але Альварес найбільше захоплюється тим, що означає ламання простої рідини взагалі. «Це [інше, ніж те, про що ми думали в літературі протягом дуже довгого часу]», — сказав він.
Оригінал: www.quantamagazine.org