Мультиваріантність Індії: як Нью-Делі балансує між Заходом та БРІКС

· Азія

Мультиваріантність Індії: як Нью-Делі балансує між Заходом та БРІКС

Індія продовжує політику «мультиваріантності», одночасно приймаючи саміт БРІКС з Путіним та Сі Цзіньпіном і проводячи військові навчання зі США.

У середині вересня 2026 року, поки прем'єр-міністр Індії Нарендра Моді приймав російського президента Володимира Путіна, голову КНР Сі Цзіньпіна та іранського президента Масуда Пезешкіяна на саміті БРІКС, збройні сили Індії та США готувалися до проведення навчального повітряного десантування поблизу Аулі в Уттаракханді, лише за 50 кілометрів від спірного китайсько-індійського кордону.

Такі контрасти стали звичними. Будучи колись рішуче неприєднаною державою, з середини 2000-х років послідовні уряди Індії уклали низку стратегічних партнерств і приєдналися до низки регіональних та мінілатеральних угруповань — від БРІКС та «Четвірки» (Quad) до Східноазійського саміту та Шанхайської організації співробітництва. Ця «мультивекторність» означає, що — принаймні на поверхні — Індія тепер зобов'язалася співпрацювати зі Сполученими Штатами та Японією в одних сферах на різних рівнях і в межах різних форумів, а з Китаєм та Росією — в інших.

У Нью-Делі часто стверджують, що цей «мультивекторний підхід» — як назвав його міністр закордонних справ Індії та колишній топдипломат С. Джайшанкар у своїй книзі 2024 року — готує країну до того, щоб посісти належне їй місце в новому багатополярному світі. Це сприймається як прагматичний, позбавлений сентиментів і хитрий крок. Прихильники запевняють, що мультивекторність дозволяє Індії «і рибку з'їсти, і в воду не лізти», використовуючи партнерства для розбудови стратегічної автономії та уникаючи водночас коштовних зобов'язань.

Чи варті ці аргументи уваги — питання менш очевидне, ніж визнають їхні прихильники. Ясно одне: умови, в яких опинилася Індія, погіршилися, а кілька ключових відносин стали набагато складнішими для врегулювання. Стратегічна конкуренція між великими державами, тиск Китаю на Індію вздовж спірного кордону та швидкі технологічні зміни — усе це завдає Нью-Делі головного болю.

Ситуацію погіршує те, що за президента Дональда Трампа Сполучені Штати відмовилися від політики «стратегічного альтруїзму», яка передбачала закриття очей на деякі кроки Індії заради розвитку економічних та безпекових зв'язків. Починаючи з 2025 року, Індія зіткнулася з високими тарифами, погрозами подальших санкцій, якщо вона не припинить купувати російську нафту, та публічною критикою через участь у БРІКС.

«Держави, що розвиваються, — зазначав Джайшанкар у своїй книзі 2024 року, — понад усе прагнуть стабільності», але Індія бачила зовсім небагато стабільності протягом останніх двох десятиліть. У відповідь вона вдалася до мультивекторності, проте нерівномірно. Замість цього Індія постійно хитається з боку в бік, то зближуючись, то віддаляючись у певних відносинах, демонструючи, що мультивекторність не означає рівновіддаленість.

З середини 2000-х до середини 2010-х Індія шукала тісніших зв'язків зі Сполученими Штатами, але розглядала свої довгострокові інтереси як такі, що більше збігаються з інтересами держав, що розвиваються, — Китаю, Бразилії, Південної Африки та Росії. Переконавшись, що ці держави прагнуть того самого, що й Індія — багатополярного порядку, де вони мають вагоміший голос, а Сполучені Штати менше тиснуть і втручаються, — Нью-Делі приєднався до їхніх зусиль із «м'якого балансування» Вашингтона через нові мінілатеральні формати, такі як БРІКС, та новий порядок денний у глобальному управлінні.

Натомість з середини 2010-х років, у міру того як Пекін ставав дедалі впевненішим у своїх силах, Індія схилилася в бік Сполучених Штатів, Японії та Австралії. Принаймні до повернення Трампа на посаду, Індія працювала значно тісніше та з більшим ентузіазмом з цими партнерами, ніж з іншими. Індія також використовувала деякі форуми, членом яких є Китай, щоб перешкоджати та зривати плани Пекіна. Нарешті, Нью-Делі доклав значних зусиль для диверсифікації економічних партнерств, щоб застрахуватися від можливих спадів у відносинах з двома головними торговельними партнерами — Сполученими Штатами та Китаєм, укладаючи нові угоди з Великою Британією та Європейським Союзом.

У результаті Нью-Делі зараз заплутався в мережі партнерств та інституцій. Але чи посилюють ці зобов'язання стратегічну автономію Індії — питання відкрите. Деякі з них явно необхідні для управління залежностями, як-от залежність Індії від російської зброї, для пошуку дефіцитних товарів, таких як новітні технології, і для врахування впливових внутрішніх бізнес-інтересів. Інші, можливо, включаючи членство Індії в Шанхайській організації співробітництва, можуть спричинити репутаційні витрати, що переважують вигоди, або, як у випадку з Quad і Китаєм, сигналізувати про ухильність і ненадійність. Разом вони також додають роботи для відомо перевантажених дипломатів Індії.

Проблема тут, як визнав Джайшанкар у своїй книзі 2020 року, полягає в тому, що у Індії «мало вибору», окрім як бути мультивекторною. Він стверджував, що це зумовлено турбулентністю сучасної світової політики та переходом до більш націоналістичної й транзакційної дипломатії.

Можливо, фундаментальніша проблема полягає в тому, що Індії все ще бракує геостратегічної ваги, щоб вимагати кращого ставлення. Хоч би яким немудрим здавався цей погляд у довгостроковій перспективі, адміністрація Трампа показала, що в Сполучених Штатах є впливові фігури, які просто не сприймають Індію серйозно. Китай регулярно обіцяє певне партнерство, але Нью-Делі побоюється — і небезпідставно, — що це передбачатиме підпорядкування в Азії, де домінує Пекін. А Росія просто має надто мало що запропонувати, особливо для економіки Індії.

У цьому контексті Індія змушена йти шляхом мультивекторності, навіть якщо ця стратегія не дає того, чого потребують і чого прагнуть індійці.

Іен Голл — професор міжнародних відносин та виконувач обов'язків керівника Школи уряду та міжнародних відносин Університету Гріффіта.

Оригінал: eastasiaforum.org

Про Що? — новини науки, технологій і світу