Найстарішій наземній тварині світу 194 роки: чи розкриє ДНК Джонатана секрет довголіття?

· Майбутнє

Найстарішій наземній тварині світу 194 роки: чи розкриє ДНК Джонатана секрет довголіття?

Вчені проаналізували ДНК 194-річної гігантської черепахи Джонатана, щоб зрозуміти, як йому вдається уникати старіння клітин та зберігати цілісність геному.

Отримати зразок ДНК просто. Кілька разів провести ватною паличкою по внутрішній стороні щоки — і вуаля.

Але це не спрацює з 180-кілограмовою альдабрською гігантською черепахою. У віці приблизно 194 років Джонатан є найстарішою відомою живою наземною твариною на Землі. Більшу частину свого життя він провів, відпочиваючи на доглянутих газонах резиденції губернатора на острові Святої Єлени, куди потрапив уже дорослим. Хоча Джонатан осліп через катаракту, він все ще із задоволенням їсть і має чудовий слух.

Навіть серед довгоживучих черепах Джонатан — виняток. Він прожив приблизно на століття довше, ніж інші представники його виду. Тепер, завдяки його ДНК, команда відважних науковців, можливо, дізналася, чому.

Джонатан (ліворуч) прибув на острів Святої Єлени у 1882 році, приблизно в той час, коли було зроблено це фото. Джонатан (ліворуч) прибув на острів Святої Єлени у 1882 році, приблизно в той час, коли було зроблено це фото. Джерело: A.L. Innes

Отримання зразка було складним і небезпечним завданням. Ветеринар Джонатана, Джо Холлінс, приманив його свіжою зеленню, а потім швидко розкрив йому рот, щоб зішкребти клітини з внутрішньої сторони щоки. Черепаха терпіла цю незвичну процедуру лише кілька секунд. Ще трохи — і Холлінс міг би зіткнутися з гнівом гострого, як бритва, дзьоба Джонатана.

Але зусилля того варті. Після секвенування зразка команда виявила, що геном Джонатана був збережений значно краще, ніж у черепах, які на сто років молодші за нього.

З віком у ДНК тварин накопичуються мутації. Теломери, захисні кінцеві ділянки хромосом, скорочуються. Хімічні мітки, які контролюють увімкнення та вимкнення генів, також починають працювати неправильно, відхиляючись від своїх звичайних патернів і з’являючись у несподіваних місцях геному.

Для автора дослідження Стівена Кларка, засновника некомерційного фонду Kallel Foundation, ця зростаюча дезорганізація, яку називають ентропією, є ключовою ознакою старіння. Проте Джонатан, попри свій поважний вік, успішно протистоїть біологічному зношуванню.

«Природа вже вирішила загадку старіння в надзвичайний спосіб, і геном Джонатана надає план клітинної стійкості», — сказав Кларк у пресрелізі.

Винятки зі світу старіння

Дослідження тварин дали нам підказки про те, як ми могли б жити довше і здоровіше.

На одному кінці спектра — недовговічні істоти. Вивчення нематод і плодових мушок виявило гени та молекулярні шляхи, які дозволяють клітинам відчувати поживні речовини, витримувати стрес і виводити клітинні відходи. Ці процеси порушуються з віком.

На іншому полюсі — тварини, які, здається, зовсім не старіють. Візьмемо гідру, крихітну хижу істоту, схожу на медузу. У довгострокових дослідженнях деякі види не демонстрували зростання смертності чи зниження репродуктивної функції з віком і зберігали здатність до регенерації після серйозних травм. Їхнє «безсмертя» може бути зумовлене постійним запасом стовбурових клітин і стійкістю до старіючих клітин, які перестають функціонувати належним чином.

Голі землекопи також привернули увагу вчених. Ці майже безволосі гризуни можуть жити понад 30 років, що приблизно в 10 разів довше за мишу аналогічного розміру. Вони стійкі до багатьох видів раку, зберігають міцне серце та м'язову масу до старості й рідко хворіють на хворобу Альцгеймера, навіть при накопиченні токсичних білків. Вивчаючи генетику цих тварин, вчені відкрили механізми, за допомогою яких вони підтримують стабільність білків та апарат експресії генів протягом усього життя.

Черепахи дали ще більше натхнення. У 2019 році вчені розшифрували геном «Самотнього Джорджа», останньої відомої гігантської черепахи з острова Пінта, яка померла у віці близько 100 років. Його геном виявив корисні адаптації у відновленні ДНК, імунній функції та протизапальних процесах. Подальше дослідження, що порівнювало кілька ліній черепах, виявило спільні генетичні зміни, пов'язані з клітинною стійкістю до стресу та захистом від раку.

«Кожен із цих довгоживучих видів має свій особливий секрет», — сказав біолог Стів Аустад з Університету Алабами в Бірмінгемі для The New York Times. «І деякі з них можуть виявитися релевантними для старіння людини».

Але як найстаріша наземна істота, Джонатан є незамінним. Прихований у його ДНК може бути ще один набір хитрощів для підтримки клітин, а можливо, і всього тіла, в активному стані протягом довшого часу.

Бадьорий супердовгожитель

Збір ДНК Джонатана, не отримавши укусів чи ударів, був лише першою перешкодою. Транспортування цінного вантажу через океан без пошкоджень — іншою. Потім виник головний біль із відновленням його геному.

Клітини щоки дають коротші фрагменти ДНК, які потрібно зшивати разом, до того ж зразки можуть бути забруднені бактеріями. Перша спроба реконструювати геномний план Джонатана мала прогалини, тому команда на чолі з некомерційним фондом Kallel Foundation використала ДНК молодшої черепахи, щоб заповнити їх. Приблизно 95 відсотків отриманого «геному Франкенштейна» належали Джонатану.

Взяття крові, «золотий стандарт» секвенування ДНК, могло б дати чіткішу карту. Але чиновники острова Святої Єлени відкинули цей варіант через ризик інфекції.

Попри це, гени Джонатана виявили інтригуючі відмінності порівняно з чотирма іншими альдабрськими черепахами, які на сто років молодші за нього. З 287 генів, унікальних для Джонатана, багато були залучені у відновлення ДНК або запобігання вкороченню теломер — обидва ці процеси допомагають підтримувати стабільність геному. Близько десятка генів Джонатана збігалися з генами, що відповідають за довголіття голих землекопів та інших довгоживучих тварин, що вказує на спільні еволюційні стратегії.

Але несподіване відкриття стосувалося його епігенетики — системи хімічних міток, або метилювання ДНК, яка регулює активність генів. Молоді тварини, як правило, підтримують відносно постійні патерни метилювання між клітинами, координуючи вмикання та вимикання генів. З віком деякі з цих міток зникають, тоді як інші приєднуються хаотично, роблячи активність генів менш передбачуваною.

Кларк називає цю зростаючу дезорганізацію ентропією. Як і очікувалося, епігеном Джонатана продемонстрував вищу загальну ентропію, ніж у його молодших побратимів. Але деякі гени були збережені.

Гени, що беруть участь у функціонуванні мітохондрій, зберегли напрочуд молодий профіль, порівнянний з таким у п'ятирічної альдабрської черепахи. Мітохондрії — «енергетичні станції» клітини — тісно пов'язані зі старінням та віковими захворюваннями. Підтримка здоров'я мітохондрій могла допомогти живити системи відновлення ДНК і запобігти безладу в епігеномі, потенційно створюючи позитивний цикл для стримування дезорганізації.

Ці висновки перегукуються з генетичними дослідженнями жінки, яка прожила понад 117 років. Хоча вона мала скупчення мутованих клітин крові та ознаки пошкодження ДНК, її мітохондрії виглядали здоровішими, ніж у жінок, які були на десятиліття молодшими.

Те, як поводяться гени, — лише частина картини старіння. Дієта, фізичні вправи, навколишнє середовище та психічне здоров'я також відіграють свою роль. Джонатан здебільшого жив розкішним життям: мав удосталь свіжої їжі, безпечний дім і ветеринара Холлінса поруч.

Ці комфортні умови могли сприяти його довголіттю. Але результати вказують на потенційні біологічні шляхи, які організм використовує, щоб залишатися бадьорим довше. Команда планує секвенувати геноми більшої кількості альдабрських черепах та інших довгоживучих істот. Вивчаючи ці винятки, ми зможемо краще зрозуміти власне довголіття і навчитися боротися з віковими хворобами.

«Наша мета — взяти ці еволюційні ідеї й негайно перетворити їх на практичні, доступні методи лікування для звичайних людей», — сказав Кларк.

Оригінал: singularityhub.com

Про Що? — новини науки, технологій і світу