«Нас переслідували у власному домі»: як «авторитарні» асоціації власників житла сприяють «комашиному апокаліпсису»

· Наука

«Нас переслідували у власному домі»: як «авторитарні» асоціації власників житла сприяють «комашиному апокаліпсису»

Авторитарні ОСББ можуть сприяти зникненню бджіл. Чи здатні нові закони захистити комах?

'Ми потерпали від цькування у власному домі': Як 'автократичні' асоціації власників будинків сприяють апокаліпсису комах

У книзі "Гіркий мед" авторка та дослідниця Дженні Дюран досліджує, як промислове сільське господарство знищує бджіл — і що можна зробити, щоб цьому завадити.

Є армія маленьких працівників, які гудуть на наших полях, допомагаючи виростати їжі. Але за останні кілька десятиліть популяції бджіл та інших комах-запилювачів різко зменшилися. Цей майбутній "апокаліпсис комах" має безліч причин, від зміни клімату до втрати природних місць існування, і вже зараз сприяє недостатньому харчуванню в деяких частинах світу.

Однією з найбільших причин занепаду бджіл є промислове сільське господарство. "Велике сільське господарство" — з акцентом на великі поля, засіяні одною культурою, сильну залежність від потужних пестицидів та інтенсивне використання комерційних колоній бджіл для запилення культур, таких як мигдаль — зменшує популяції запилювачів, вбиваючи та дезорієнтуючи ці комахи, зменшуючи їхні природні джерела їжі та залишаючи колонії бджіл перевантаженими і, отже, схильними до паразитів, таких як Варроа.

Але промислове сільське господарство не є єдиною силою, що зменшує популяцію бджіл. У своїй новій книзі "Гіркий мед: загроза бджолам від великого сільського господарства та боротьба за їхнє порятунок" (Princeton University Press, 2026) авторка та екологічна дослідниця Дженні Дюран розглядає один несподіваний фактор, який може шкодити бджолам — і як нові закони можуть захистити цих запилювачів.

Це серединне літо в Колумбії, Меріленд, і сад Джанет Крауч цвіте пишно. Він почався навесні, коли глибокі фіолетові фіалки та яскраві жовті дикунки зацвіли в квітні та на початку травня. До середини літа з'явилися рожеві та фіолетові садові флоксі поряд з яскравими бальзамами, а згодом з'явилися лілії Турецького каптури з їхніми загнутими назад оранжевими пелюстками, які граціозно звисають як дзвони. Запилювачі повзуть і майорять по саду, включаючи бджіл і колібрі, метеликів та бабок — і безліч інших птахів та комах.

Але так було не завжди. Двір був безлюдним у 1999 році, коли Джанет та її чоловік Джефф вперше купили свій будинок. Одинокий клен стояв на передньому дворі, а кілька інвазивних барбарисових кущів стояли по боках будинку. Кожна ділянка мала приватний газон, але без огорож двори злилися в безшовну зелену площу, що межувала з лісом графства площею п'ятдесят акрів. Протягом років пара перетворила свій газон на пишний сад для запилювачів.

З часом двір Краучів став святилищем, особливо для Джеффа, практикуючого терапевта. "Він повертався додому з роботи, кидав ключі і виходив подивитися, хто там є," — сказала Джанет. "Він перевіряв, яка нова квітка зацвіла, який метелик чи бабка була на подвір'ї, або помічав птаха, якого ми раніше не бачили. Це стало величезною частиною нашого життя." Іноді діти проходили повз і зацікавлювалися садом, і Джефф зрізав їм квітку.

Дженні Дюран є дослідницею бджіл, науковою авторкою та авторкою "Гіркого меду: загроза бджолам від великого сільського господарства та боротьба за їхній порятунок" (Island/Princeton University Press). Вона провела понад десять років, працюючи з бджолярами, науковцями та політиками, у тому числі в Міністерстві сільського господарства США та Університеті Каліфорнії, у Давісі та Берклі. Її статті публікуються в Literary Hub, Grist, Glamour, HuffPost та "San Francisco Chronicle". Вона живе в районі затоки Сан-Франциско зі своєю родиною. Ви можете дізнатися більше про її роботу на www.jenniedurant.com

Але все змінилося у 2017 році. Краучі отримали листа від своєї асоціації власників будинків (HOA), до якої вони платили двічі на рік, який погрожував зруйнувати всі зусилля, вкладені в їхній сад. HOA управляють житловими спільнотами, від кондомініумів до передмість, і встановлюють правила обслуговування власності та естетичні стандарти.

Зазвичай HOA керується обраною радою власників будинків, яка збирає внески для покриття спільних витрат, таких як ландшафтний дизайн, загальні площі та обслуговування будинків. Перший лист виглядав безпечним. Він просто просив їх провести сезонне обслуговування: скосити траву, підрізати розрослі рослини та прибрати. Краучі співпрацювали з сестрою Джанет Ненсі — садівницею та активісткою рідних рослин — щоб скласти відповідь, пояснюючи, що газон вже скошений і що вони садять екологічно, що може означати, що виглядати він може природніше, ніж типовий газон.

Минуло кілька тижнів без відповіді. А потім, незадовго до Дня подяки, Краучі отримали письмове попередження від адвоката HOA. Їм дали десять днів на те, щоб викорчувати свій сад і замінити його на трав'яний газон, або ж їм загрожувало юридичне переслідування. На той момент Краучі піклувалися про свій сад протягом семи років, отже, думка про його знищення їх дуже засмутила.

Замість цього вони найняли адвоката, який доводив, що вони не порушили жодних правил HOA, адже спільні правила не стосуються типу саду, який вони встановили. Незважаючи на стислі терміни отримання адвоката та складання відповіді, Краучі не отримали жодних новин від HOA протягом шести місяців, залишаючи їх в стані тривожної невизначеності. Коли HOA нарешті відповіла, це спричинило юридичну суперечку, котра привернула увагу законодавців штату і зрештою змінила законодавство Меріленда.

Краучі були шоковані відповіддю HOA: рада не просто хотіла, щоб вони провели обслуговування, вони хотіли, щоб вони викорчували все, включаючи їхні сади для запилювачів спереду і ззаду. Краучі залишилися в недоумінні — до цього моменту на їхній сад не було жодних скарг.

Засновані в 1970-х роках, HOA мають значний вплив у Сполучених Штатах: вони управляють мільйонами житлових акрів та містять понад сімдесят п'ять мільйонів американців, що складає майже 30 відсотків житлового фонду країни. HOA пропонують ряд переваг для власників будинків та кондомініумів: вони забезпечують дотримання правил і стандартів спільноти; підтримують спільні зручності, такі як парки, тренажерні зали, басейни та клубні будинки; і сприяють почуттю спільноти. Будинки у спільнотах, що управляються HOA, зазвичай продаються за вищою ціною.

Але привабливість будинку в HOA далеко не універсальна. Переваги супроводжуються обмеженнями, які часто гальмують свободу власника управляти своєю власністю так, як він хоче. Ради HOA можуть ставати авторитарними, спровоковуючи конфлікти з мешканцями або підвищуючи напруженість між сусідами. Через непомірно високі збори власники можуть потрапити в пастку, що ускладнює продаж будинку або сплату внесків, іноді призводячи до юридичних проблем. Не дивно, що власники мають змішані почуття щодо HOA: опитування 2024 року показало, що майже 60 відсотків членів мають негативну думку про свою HOA.

Хоча про відверто зловживаючі HOA повідомляється в новинах, їхня роль у пригніченні садів для запилювачів менш зрозуміла. Все зводиться до естетики: багато HOA вимагають вигляду доглянутого газону та трав'яного покриття і відкидають сади для запилювачів або луки з дикими квітами як безладні, непокірні або неестетичні. Вони, як правило, надають перевагу невстановленим декоративним рослинам над рідними видами, щоб зберегти однорідний, акуратний вигляд. Декоративні рослини часто обираються, щоб відповідати стилю ландшафтного дизайну, сигналізувати про статус (нічого не символізує багатство, як ідеальний ряд гортензій) або просто тому, що їх легше підтримувати for ландшафтній компанії HOA.

Але ця доглянута досконалість має свою ціну. Для запилювачів доглянутий газон є харчовою пустелею. Регулярне скошування заважає таким бур'янам, як кульбаби та конюшина, зацвітати та надавати їжу. Газони також замінюють різноманітні ландшафти, наповнені дикими квітами, кущами та рідними рослинами — їжею, з якою запилювачі еволюціонували протягом тисяч років і на яку покладаються для виживання.

Газони не лише позбавляють запилювачів їжі; вони також знищують їхні домівки. Більше 70 відсотків рідних видів бджіл гніздуються в ґрунті, але доглянуте трав’яне покриття заважає бджолам знаходити вільний, піщаний ґрунт, який їм потрібен для риття гнізда. Скошування та підрізування високої трави також забирає притулок для таких комах, як метелики та жуки. У прагненні до охайності власники, як правило, усувають купи гілок, опале листя, високу траву чи повалені колоди — місця, які запилювачі можуть використовувати як гнізда. Сусідства, доміновані газонами, фрагментують коридори їжі та змушують запилювачів долати більші відстані для пошуку їжі, ускладнюючи виживання.

Прагнення до бездоганного газону також передбачає арсенал хімікатів. Багато з тих самих речовин, отруйних для бджіл, що використовуються в промисловому сільському господарстві — такі як неонікотиноїди, органофосфати та карбамати — також розпилюються на домашніх газонах, садах та спільних просторах HOA. Ці хімікати впливають на рослини, проникли в ґрунт і руйнують екосистеми. Здоровий ґрунт підтримує дикі рослини, комах і гриби, які приносять користь запилювачам, але хімічна обробка газонів може вбивати цих корисних комах і погіршувати здоров'я ґрунту.

Краучі отримали не лише письмове попередження від своєї HOA, а й загрозливі листи, які застерігали їх не садити в такий спосіб, який міг би привабити птахів, ніби птахи були якимось неприємним явищем.

Вони незабаром дізналися, що атаки HOA були викликані скаргою їхнього сусіда. Замість того, щоб скаржитися безпосередньо Краучам, щоб вони могли знайти рішення, він звернувся прямо до HOA. У вересні 2018 року Краучі та їхній сусід провели спірну слухання перед радою HOA, де адвокат HOA стверджував, що ландшафтний дизайн має служити лише для декорації, а не для місць існування диких тварин.

Пройшло ще кілька місяців без рішення, а потім в 2019 році розпочалася юридична війна. Краучі подали до суду на раду HOA в серпні, посилаючись на відсутність реальних порушень, а HOA подала зустрічний позов у листопаді.

Для багатьох такий вид боротьби міг би зіпсувати досвід садівництва. Але для Джанет та Джеффа це лише зміцнило те, що вони вже знали: їхній сад — це більше ніж просто естетика. Це було місце мети, стійкості та радості. Це допомогло підтримати їх протягом їхніх випробувань.

Місяці, що пішли за цим, були сповнені тривог. Коли позов просувався в 2020 році, люди проїжджали повз і фотографували їхній газон і сад, що змусило Джанет почуватися вразливою та перевантаженою. Але все ж це їх не стримало. "Я не люблю цькувальників, і ми потерпали від цькування у власному домі," — сказала Джанет. "Я лише думала про всіх людей, які не мали змоги чи ресурсів, як моя сестра, щоб надавати рекомендації та бути у слухняній позиції. Я була більш рішучою, ніж будь-коли, щоб продовжувати."

Джанет звернулася за підтримкою до соціальних мереж, місцевих газет — до будь-кого, хто міг запропонувати ідеї або допомогти розповсюдити це слово. Вона відвідувала екологічні події, щоб поділитися своєю історією та обговорити свою юридичну боротьбу з HOA.

А потім, у жовтні 2019 року, справи почали йти на їх користь. Вони отримали дзвінок від Марі Кетрін Кохран, законодавчої асистентки їхнього державного представника Террі Хіла. Марі Кетрін мала ідею: чи цікаво було б Джанет допомогти розробити закон, який забороняє HOA вимагати газон з трав'яного покриття? До січня 2020 року, всього через кілька місяців до того, як пандемія закриє все, Ненсі та кілька екологічних груп приєдналися до Джанет в Аннаполісі, щоб надати свідчення. Пандемія затримала їхній прогрес, але законопроект згодом пройшов через обидві палати з переважною підтримкою — лише двоє людей проголосували проти.

1 жовтня 2021 року Законопроект штату Меріленд № 332 був ухвалений. Завдяки цьому законопроекту HOA штату Меріленд більше не можуть забороняти ландшафтний дизайн з низьким впливом, включаючи сади для запилювачів, дощові сади та інші екологічно корисні практики. Це був величезний успіх для захисників рідних рослин і запилювачів в штаті, а також для власників будинків, які сподіваються йти слідами Краучів.

Прийняття закону Меріленда стало прецедентом і для інших штатів: штат Мейн ухвалив подібний закон у 2023 році, щоб створити середовища для диких тварин та запилювачів, захищаючи ландшафт з низьким впливом. Іллінойс ухвалив Закон про сади у 2022 році для підтримки місцевих садів, за ним послідував Закон про рідне ландшафтне оформлення для власників будинків у 2024 році, що дозволяє садівникам у HOA саджати рідні сади.

Прийняття закону Меріленда не відбулося вчасно, щоб допомогти Краучам, які вирішили укласти угоду з HOA в грудні 2020 року, а не вести справу до суду. На щастя, єдина поступка, яку вони повинні були зробити — у додаток до шокуючих 60 000 доларів гонорарів адвоката — полягала в тому, щоб залишити свій сад у шести футах від передньої межі власності та трьох футах від сусіда, що вони вже виконали.

Тепер, коли боротьба Джанет і Джеффа закінчилася, вони можуть насолоджуватися своїм двором і поширювати свої зусилля поза межами свого сусідства. Але їхня історія підкреслює просту істину: індивідуальні дії іноді можуть сприяти системним змінам.

Як показали Краучі, будь-хто, чи то з великим двором, чи з невеличкою ділянкою землі, чи просто з балконом, може зробити кроки для підтримки запилювачів. Один сад може здаватися незначним, але невеликі зміни можуть переписати закони, змінити місцеві норми та трансформувати екосистеми. Якщо ми переналаштуємо наше уявлення про те, чим може бути сад, ми відкриваємо двері для нових можливостей — не тільки для запилювачів, а й для наших ландшафтів та нашого зв'язку з природою.

У "Гіркому меді" Дженні Дюран пропонує читачам заглянути за куліси, щоб показати людські та екологічні витрати промислового сільського господарства для бджіл, бджолярів та всіх нас, хто залежить від них. Сьогодні бджоли стикаються з безліччю загроз: паразити та захворювання, вплив пестицидів та екстремальні кліматичні умови — все це посилюється через Великі агрокомпанії. Тим часом бджолярі терпіли жорсткі практики, лише щоб вижити, часто втрачаючи половину своїх вуликів щороку.

Дженні Дюран є дослідницею бджіл, науковою авторкою та авторкою "Гіркого меду: загроза бджолам від великого сільського господарства та боротьба за їхній порятунок" (Island/Princeton University Press, 2026). Вона провела понад десять років, працюючи з бджолярами, науковцями та політиками, у тому числі в Міністерстві сільського господарства США та Університеті Каліфорнії, у Давісі та Берклі. Її статті з'являлися в Literary Hub, Grist, Glamour, HuffPost та San Francisco Chronicle. Вона живе в районі затоки Сан-Франциско зі своєю родиною.

Оригінал: www.livescience.com

Про Що? — новини науки, технологій і світу