Недооцінені переклади Лу Сіня, що сформували сучасну китайську літературу

· Азія

Недооцінені переклади Лу Сіня, що сформували сучасну китайську літературу

Шлях Лу Сіня до звання батька сучасної китайської літератури почався в токійській книгарні з помилкового перекладу наукової фантастики Жуля Верна.

У 1903 році 22-річний Лу Сінь, тоді ще студент у Японії, блукав книгарнями Дзімботьо — відомого книжкового району Токіо, де його увагу привернув науково-фантастичний роман під назвою «Подорож на Місяць за дев’яносто сім годин і двадцять хвилин». Роман, перекладений японською мовою Іноуе Цутому і помилково приписаний американському автору, припав до душі Лу Сіню, який прагнув популяризувати наукові знання в Китаї, де сучасна наукова освіта ще лише зароджувалася. Захоплений потенціалом жанру, він швидко взявся за його переклад китайською.

Його версія, «Yuejie Lüxing» («Подорож на Місяць»), опублікована того ж року і одна з найперших китайських перекладів наукової фантастики, стала початком його плідної кар’єри перекладача — задовго до того, як він уславився як «батько сучасної китайської літератури» завдяки своїм романам та есе.

Сьогодні ми знаємо, що Іноуе неправильно ідентифікував оригінального автора. Насправді роман був твором Жуля Верна «З Землі на Місяць: прямий шлях за 97 годин 20 хвилин», опублікованим у 1865 році та широко перекладеним англійською у 1870-х роках. Введений в оману місцем дії — повоєнна Америка, де члени Балтиморського гарматного клубу планують вистрілити снарядом на Місяць, — Іноуе припустив, що автор був американцем. Лу Сінь, дотримуючись цього припущення, почав свій переклад з авторських фрагментів, що з надмірною деталізацією описували Америку, аби надати контексту своїм китайським читачам.

Ця цікава історія з перекладом і неправильним тлумаченням роману Верна ілюструє, як літературні форми та ідеї поширювалися через кордони на межі XX століття, особливо у Східній Азії після Першої японо-китайської війни (1894–1895), коли хвилі китайських студентів — включно з Лу Сінем — вирушили на навчання до Японії.


Саме в Токіо, серед інтелектуальних багатств Дзімботьо, де він проводив більшу частину свого вільного часу, Лу Сіня потягнуло до перекладацтва. Японська реставрація Мейдзі, що відновила імперське правління у 1868 році, вже спровокувала потік перекладів з європейських мов на японську. Прагнучи скористатися цим багатством матеріалів, Лу Сінь, на той час досконало володіючи японською, з робочим знанням німецької та трохи російської, занурився в ці тексти. З одного боку, він перекладав праці культур, які вважав більш науково та технологічно розвиненими, з метою сприяння науковій освіті серед свого народу; з іншого — поступово розвинув інтерес до письменників із маргіналізованих спільнот і націй, вважаючи, що їхній досвід буде резонувати з Китаєм, який пережив десятиліття іноземних вторгнень та експлуатації. Пізніше, згадуючи своє рішення перекласти твори російського емігранта й активіста Василя Єрошенка, він чітко дав зрозуміти, що бачив у перекладі не просто естетичне заняття, а засіб дати голос пригнобленим.

Варто пам’ятати, що Лу Сінь, тоді ще невідомий молодий студент на ім’я Чжоу Шужень, ще не взяв свій найвідоміший псевдонім, який згодом увічниться в сучасній китайській літературі. У 1918 році він опублікував «Щоденник божевільного», новаторський твір сучасної китайської прози, натхненний однойменним оповіданням російського письменника Миколи Гоголя. Пізніше він написав відому повість «Справжня історія А-К’ю» (1921), що допомогла утвердити розмовну китайську мову («байхуа») як мову сучасної літератури. Він відомий як піонер «Руху за нову культуру», який відстоював «пана Демократію» та «пана Науку» саме тоді, коли Китай переходив від монархії до республіки.

Але в 1903 році літературна кар’єра ще не була його метою. Фінансований урядовою стипендією династії Цін на навчання в Японії, він почав з мовних курсів, перекладаючи наукові есе, наукову фантастику та літературні твори, перш ніж вступити до медичного інституту в місті Сендай, за 370 кілометрів на північ від Токіо, у 1904 році.

Незабаром він покине медицину, щоб розпочати власну літературну та інтелектуальну революцію, обравши переклад як свій основний інструмент. Повернувшись до Токіо у 1906 році, Лу Сінь залишався студентом школи німецької мови, але замість відвідування занять присвятив свій час перекладам, письму та публікаціям. Він ділив невелику кімнату зі своїм молодшим братом Чжоу Цзоженем (1885–1967), який приєднався до нього в Японії.

Брати надсилали свої переклади видавцям у Китай. Століття тому перекладацька праця оплачувалася так само погано, як часто і сьогодні. Чжоу Цзожень згодом із гіркотою згадував: «…гонорари за рукописи були справді мізерними. Зазвичай переклад текстів із західних мов приносив лише два юані за 1 000 ієрогліфів — і це була чиста сума, без урахування розділових знаків та пробілів».

Тим не менш, брати працювали з пристрастю, опублікувавши «Збірку оповідань з-за кордону». Відображаючи їхні інтелектуальні амбіції, збірка містила революційну літературу з «периферійних» націй, чий досвід перегукувався з досвідом самого Китаю. Вони сподівалися, що такі твори зможуть змінити свідомість і посприяти соціальному прогресу. Профінансована банкіром Цзян Їчжі зі східної провінції Чжецзян, збірка продавалася погано: згідно з передмовою Лу Сіня до пізнішого видання, за перші шість місяців було продано лише 21 примірник першого тому та 20 примірників другого.

Як і сучасні перекладачі, перекладачі минулого могли відчувати своє інтелектуальне життя одночасно бідним і багатим: фінансові труднощі змушували їх економити й працювати більше, тоді як багатство літератури спокушало відкладати справи на потім. Можна було б уявити цих «революційних діячів» такими, що легко жертвують дозвіллям заради порятунку нації, але їхні особисті спогади розповідають більш людяну, навіть втішну історію.

Після повернення Лу Сіня до Токіо із Сендая брати переїхали в ширший район Канда-Дзімботьо. Змінивши кілька помешкань, вони разом із трьома друзями орендували колишній будинок відомого японського письменника Нацуме Сосекі і назвали своє житло «Уше» («Дім п’яти»). Як шанувальники Нацуме, вони навіть купували продукти в тих самих магазинах, які відвідував він, і слідували його списку рекомендованої літератури. Особисті записи свідчать, що Лу Сінь витрачав більшу частину своєї стипендії на книги, через що економив на їжі та інших повсякденних потребах, що також пояснює, чому він ділив кімнату з Чжоу Цзоженем.

Затягуючи паски заради книг і працюючи над задуманими проєктами, Чжоу Цзожень описав конфлікт, що виник між ними під час спільного проживання: «Він постійно наполягав, щоб я перекладав, але я відмахувався. Одного разу він раптово розлютився, підняв кулак і вдарив мене по голові кілька разів». Як перекладач, що має звичку зволікати, я не можу уявити, яким би було життя, якби мені довелося ділити кімнату зі своїм редактором.

Переклад для братів Чжоу був чимось більшим, ніж просто роботою. Вони жили «перекладним» життям. Канда-Дзімботьо, де вони жили, слугував «універсальною бібліотекою» і залишається найвідомішим книжковим районом Токіо. Подібно до сучасних китайських студентів за кордоном, які відвідують такі книгарні, як Strand Bookstore, Daunt Books, Shakespeare and Company або Kinokuniya, брати майже щодня бували в крамницях Дзімботьо.

Вони «пожирали» тексти різними мовами та жанрами. Вони вели детальні записи своїх улюблених книгарень, навіть оцінюючи якість книжок та обслуговування. Їхнє повсякденне життя передбачало постійний рух між мовами, коли вони вивчали нові й засвоювали політичні, соціальні та літературні теорії — чи то в оригіналі, чи в перекладах.

Ця широка й інтенсивна залученість змінила їхні інтелектуальні горизонти, відкривши доступ до ідей з усього світу. Як згадував згодом Чжоу Цзожень, Лу Сінь міг читати й писати до світанку, спати до пізнього ранку, вставати, щоб покурити, і потім повторювати цей цикл.

Згодом такі постаті, як Чжоу Еньлай, перший прем’єр КНР; Го Можо, письменник, поет і комуністичний лідер; Тянь Хань, драматург, автор слів національного гімну Китаю; і Фен Цзикай, піонер сучасних китайських коміксів, пройшли через подібні інтелектуальні подорожі, сформовані перекладом під час навчання в Токіо. Вони також досліджували різні шляхи модернізації Китаю через взаємодію з перекладними текстами, ідеями та способами життя.

У листі 1931 року до письменника й революціонера Цюй Цюбо Лу Сінь стверджував, що «переклади не лише представляють нові речі, а й нові способи вираження». Впроваджуючи незвичний синтаксис у сучасну китайську мову через переклад, чи то «давній, діалектний чи іноземний», він вірив, що «згодом ми зможемо зробити це своїм».

Його метою було перетворити сучасну китайську мову на справді глобальну через переклад — таку, що була б достатньо гнучкою для засвоєння різноманітних форм вираження і здатною передавати ідеї з усього світу. Можна стверджувати, що в його уяві сучасна китайська мова була народжена з перекладу — мова, яка з гордістю святкує свою лінгвістичну спадковість. Тянь Хань та Фен Цзикай поділяли подібні переконання, вважаючи, що драма та комікси — виходячи за межі перекладу у вузькому лінгвістичному сенсі — втілюють космополітичні ідеали та егалітарні можливості яскравіше, ніж будь-які інші форми.

Щоб повною мірою оцінити значення Лу Сіня для сучасної китайської літератури та мови, ми не можемо розглядати лише його художні твори. Багато в чому його ідентичність як перекладача — як у прямому сенсі, так і в ширшому, метафоричному сенсі засвоєння впливів інших культур і їх передачі — була фундаментальною для всієї його інтелектуальної та літературної діяльності.

У час, коли культурний обмін стає дедалі складнішим і суперечливішим, історія Лу Сіня як перекладача пропонує свіжий погляд на те, що означає бути справді глобальним.

Lu Xun (left) with Kaizōsha publishing house president Sanehiko Yamamoto (center) and Japanese bookseller Kanzo Uchiyama (right) at Shingetsutei in Shanghai, Feb. 11, 1936. From the collection of the Lu Xun Museum.

Оригінал: www.sixthtone.com

Про Що? — новини науки, технологій і світу