Ніколас Ніарохос про глобальний вплив гонки за рідкоземельними елементами
· Азія
Ніколас Ніарохос аналізує вплив гонки за рідкоземельними елементами на країни світу.
У новій книзі "Елементи влади" журналіст Ніколас Ніархос розповідає про вплив, який має прагнення до чистої енергії на країни, які постачають багато ключових ресурсів, необхідних для продуктів, таких як батареї та електромобілі. Через свою репортажну роботу в таких країнах, як Демократична Республіка Конго (ДРК), Індонезія та Китай, Ніархос прослідковує корупцію та зловживання, які часто відбуваються вздовж глобальних ланцюгів постачання для індустрії чистої енергії, при цьому пояснюючи історичний контекст, який довів ці суспільства до сьогоднішнього стану.
Нижче наведено відредагований транскрипт нашої нещодавньої розмови.
Питання: Що саме ви хотіли донести до своїх читачів через ваші репортажі про глобальний ланцюг постачання чистої енергії?
Відповідь: Я хотів подивитися на глобальний вплив цієї індустрії і на те, що наша спішка за літієвими батареями робить не лише для довкілля, але й для спільнот, де видобуваються мінерали. Що це робить для наших суспільств і наших більших проблем з ланцюгами постачання. Я вважав, що дуже важливо знайти людей на місцях, особливо в таких країнах, як Демократична Республіка Конго (ДРК), але також китайських торговців та західних бізнесменів, не лише для додання смаку до більшої історії, а щоб насправді розповісти їхні особисті історії.
До цього входять такі люди, як Оділон Каджумба Кіланга, конголезький артісанальний шахтар, який є у центрі цієї історії. Його історія така трагічна, адже він з дуже юного віку залучений до артісанального видобутку — практики видобутку вручну. У віці десяти років він справді хотів вибратися з цього, але залишився в пастці цього циклу. Знайти когось на кшталт нього, хто міг би висловити те, що я чув знову і знову, було центральним у тому, що я робив.
Чому деякі люди в таких країнах, як ДРК, виграють від ресурсного багатства, але це не створює ширшого процвітання для більшості суспільства?
Це відомо економістам як ресурсне прокляття — ідея, що деякі з найбагатших країн світу з точки зору ресурсів знаходяться на нижчій сходинці спектру бідності.
У країні, як ДРК, проблема — це корупція. Це щоденний, напружений рівень корупції, який впливає на людей — від особи, що виходить за покупками і яку зупиняє поліція на вулиці, вимагаючи хабаря, до президента, який краде вибори, до гірничих контрактів, які підписують за мільярди доларів на користь когось, хто потім перенаправляє ці кошти на рахунок у південноафриканському банку.
Очевидно, що корупція впливає на багато різних країн, але вона може особливо загострюватися в ресурсонасичених країнах, які мають активи, що легко продаються. Люди користуються відсутністю верховенства права та інститутів, часто діють безкарно. Ми бачили це як на полі бою, коли різні лідери міліцій залишалися безнаказаними, так і в економічній сфері, коли люди крадуть величезні суми грошей, а потім втікають, чи продовжують жити дуже розкішним життям, незважаючи на обвинувачення у серйозних кримінальних злочинах.
Це покладає надмірну провину на політиків ДРК: це лише частина історії. Інша частина — це екстрактивна логіка, яка корінням сягає колоніалізму, та історія відносин інших країн з ДРК та іншими країнами, багатими ресурсами. Люди ззовні країни хочуть йти і забирати ресурси, які, на їхню думку, їм належать. Часто вони укладають угоди з керівництвом в [столиці ДРК] Кіншасі, повністю ігноруючи факти на місцях для людей в регіоні Катанга [де розташована більшість шахт ДРК].
Відкрите кар'єрне видобування та установи в Колвезі, у регіоні Катанга в ДРК. Фото: Kamoto Copper Company
Це майже підручниковий приклад ресурсного прокляття. Це повторюється знову і знову — навіть у угоді з критичними мінералами, яку Сполучені Штати підписали з ДРК 4 грудня. Здається, що мешканці регіонів залишаться осторонь, тоді як люди на верху отримають великий шматок пирога. Ви можете покласти вину на політиків, але ви також повинні покласти вину на країни, які підходять до ДРК лише через призму її ресурсів.
Здається, що з прочитаного в книзі за останні два десятиліття Сполучені Штати та більш обережні гірничодобувні компанії уникали співпраці з ДРК. У цей вакуум вступили неоднозначні персонажі, про яких ви пишете, а також китайські інтереси. Чи це справедлива характеристика?
Я б додав, що компанії в нижній частині ланцюга постачання, такі як Apple або Tesla, які використовують батареї, використовують китайців як своєрідний ізоляційний шар. Для них дуже зручно, що є китайські компанії, які видобувають кобальт та інші мінерали. Тому вони можуть сказати: "Дивіться, ми нічого не можемо зробити, це звідки беруться мінерали, ми не можемо отримати їх з іншого місця, і ми насправді не маємо можливості перевірити китайські практики видобутку".
Протягом багатьох років це дозволяло Apple, наприклад, купувати у однієї з компаній, яка купує у артісанальних шахтарів і дітей, це [китайська] Huayou Cobalt. Зосередження завжди було на китайських шахтарях, а значно менше на компаніях, які купують у них. Китайські постачальники дають цим компаніям зручний спосіб просто стверджувати, що це проблема когось іншого.
Залучення Китаю в Африці налічує значний час. Які є постійні елементи в його підході?
Історія Китаю в Африці була складною з часу, коли Мао прийшов до влади в Китаї. Багато китайців, з якими я спілкувався, сказали, що все ще вірять у принципи [колишнього китайського прем'єра] Чжоу Енлая, викладені в його виступі 1964 року в Гані, що допомога Китаю була спрямована на розвиток Африки і ніколи не повторення колоніальної моделі. Люди все ще вважають, що Китай в Африці для допомоги в першу чергу, а не для отримання прибутку.
Але навіть у 1960-х і 1970-х роках в ДРК [тоді відомій як Заїр] відбувалися величезні зміни в китайській політиці. Вони почали підтримувати маоїстських повстанців на сході країни, але коли з'ясувалося, що вони зазнали поразки, вони дуже швидко підтримали їхнього противника, Мобуту Сесе Секо, гіперкорупційного, але дуже харизматичного та дуже капіталістичного лідера [Мобуту правив Заїром з 1971 по 1997 рік]. Тож навіть на початку ідеологічний аспект їхньої допомоги був дещо обмежений прагматизмом.
Тоді інтерес Китаю був менше пов'язаний з мінералами; він намагався закріпитися в Африці з геополітичних причин. Але в 2000-х роках США та Європа почали відступати з Африки, що збіглося з політикою [колишнього лідера Китаю] Цзян Цзєміня "Китай виходить". Це призвело до того, що багато китайських торговців почали виходити до країн, таких як ДРК, створюючи малі підприємства. Huayou Cobalt є дуже добрим прикладом цього. У 2003 році вона відвідала ДРК і заснувала невеликі артісанальні шахти з видобутку кобальту та обробки, а потім перетворила їх на значно більші підприємства.
Невдовзі держава почала брати участь в різних країнах світу. У ДРК це позначалося знаковою угодою 2007 року "ресурси за інфраструктуру", угодою на 9 мільярдів доларів, яка була скорочена до 7 мільярдів доларів, що передбачала непрозоре державне-приватне партнерство з урядом ДРК для видобутку з одного з його найбагацейших шахт кобальту, що називається Sicomines. Ця угода була вже неодноразово переглянута.
Яка враження у вас залишилася щодо того, як китайські інтереси працюють у ДРК?
Коли мова йде про Вашингтон і американський уряд, багато чого, що відбувається, зумовлюється особистостями та групами лобістів. Те, що є державною політикою одного дня, не є такою наступного. Я був здивований дізнатися, що в Китаї це досить схоже. Великі фінансові інтереси, здається, можуть диктувати політику в Пекіні, або принаймні направляти її, особливо коли мова йде про країни за межами Китаю.
Я зробив один візит до Китаю для цієї книги, під час якого зустрівся з представниками Китайського банку розвитку та Національної комісії з розвитку і реформ (економічний планувальний орган Китаю). Вони, по суті, вважають свою стратегію стосовно Африки та інших країн, яким вони надають кредити, стратегією розвитку, знову згідно з тими принципами, викладеними в 1964 році Чжоу Енлаєм.
Щодо електромобілів, сам Мао говорив про бажання побачити людей, які їздять на електричних велосипедах. Сі Цзіньпін також однозначно хоче електрифікувати транспортні засоби країни, і це стало державним політичним курсом, з банками, які надають низькопроцентні кредити китайським компаніям, що розробляють китайські транспортні засоби, щоб створювати індустрію батарей і шукати мінерали в країнах, таких як ДРК.
Ви бачите амбіції в постаті Чжена Сюехуа, засновника Huayou Cobalt, людини, яка мала маленький завод у своєму дворі, де він очищав метали з другом, а потім виріс у багатонаціональний металургійний конгломерат — не лише через його значні ділові здібності, але й через величезні вливання державних грошей. Він, очевидно, є членом КПК і має тісні зв'язки в цій організації.
Отже, була комбінація: ці бізнеси мали бути спочатку, все починалося з зародкових ідей, як наприклад, BYD, або заводу на подвір'ї, як у випадку з Huayou. Але потім державний апарат Китаю увійшов у гру і зробив ці бізнеси пріоритетними. За цими всіма історіями успіху стоїть величезна кількість фінансування.
Як китайці управляють і зменшують політичні ризики, які змусили деякі компанії та уряди на Заході уникати ДРК?
Я не думаю, що вони зовсім уникають того, чого побоюються інші. Багато китайців в ДРК, як правило, дуже погано ставляться. Китайські працівники на артісанальних шахтах часто стають жертвами насильства, їхнє обладнання знищується, вони зазнають побиття, знущань або навіть вбивств. Між конголезькими людьми, які працюють у цих індустріях, і китайцями немає любові. Один китаєць, з яким я спілкувався і який працював у Колвезі, великому шахтарському місті, сказав мені: "Ці люди божевільні, вони так само швидко спалять тебе, як стануть твоїми друзями".
Те, що Китай робить краще, ніж Захід, це приймати ці ризики та розглядати їх як частину ведення бізнесу. Китайці в багатьох відношеннях більш витривалі. Водночас, треба сказати, що вирішення суперечок з валізами, повними грошей, не є чимось незвичайним для багатьох з цих бізнесменів, і було дуже поширеною практикою у Китаї до недавнього часу — і можна стверджувати, що ця практика досі існує. Китайські бізнесмени, з якими я спілкувався, сказали б: "Дивіться, я зміг працювати в Конго, тому що ми бачимо, що цей рівень розвитку дуже схожий на той, з яким ми виросли в Китаї. Ми розуміємо, як мати справу з цим".
Є багато критики в Західному світі, що Китай також готовий ігнорувати такі речі, як порушення прав людини і використання дитячої праці. Чи справедлива ця критика? Але всім здається, що вони це ігнорують. Реальна відповідь — це те, що провина покладається на китайців, і це, безсумнівно, вірно. Але я не думаю, що хтось дійсно зосереджується на дитячій праці або артісанальному видобутку тощо.
Іноді виникає історія, яка викликає обурення. Моє завдання полягало в тому, чтобы продемонструвати, наскільки всі ці речі взаємопов'язані, щоб надати людям інформацію. Але всі ознаки вказують на те, що бізнес продовжується, як зазвичай, і що люди не готові змінювати свої ланцюги постачання, оскільки це пов'язано з певними витратами. Китай є інтегральною частиною західних ланцюгів постачання. Тому я б сказав, що Європа та США не менш винні.
В перспективі створення більш етичного бізнес-середовища в цих країнах, безсумнівно, є метою, яку варто просувати, замість загарбування ресурсів, яке, в кінцевому рахунку, більше підходить китайській політичній системі, ніж американській. Я не хочу сказати, що все це пов'язано з колоніальною історією, але є певна спадщина, яку потрібно усвідомити. Захід зрештою не досяг особливого успіху в жодній частині Африки. І в ДРК є одна з найжорстокіших спадщин. Тож так, Китай не був ідеальним актором, але в той же час, людям в скляних домах не варто кидати каміння.
Чи може міжнародна спільнота об'єднатися, щоб покращити стандарти, або це просто мрія?
Не сертифікувати корумповані вибори в ДРК — це ключове. Дуже чітко видно, що останні два вибори мали більше ніж просто порушення: вибори 2018 року були очевидно вкрадені, а вибори 2023 року мали величезну кількість шахрайства. Коли Державний департамент США протягом кількох днів або тижнів видаляє заяву з вітаннями новому президенту, а європейські уряди йдуть за прикладом, це підриває верховенство права на базовому рівні. Настійно вимагати вільних виборів, моніторинг виборів досить складно і дорого, але це було б рішенням.
Продовження санкцій проти таких персонажів, як Дан Гертлер [ізраїльський бізнесмен, який став багатим завдяки угодам з видобутку в ДРК завдяки своїй близькості до її лідерів] та інших, хто залучений у корупційну діяльність, дуже важливе. Існують ініціативи, як, наприклад, ініціатива європейського паспорта для батарей, де намагаються сертифікувати кожну батарею та показати, звідки беруться її мінерали. Це чудово, хоча виникає питання, хто вводить цю інформацію та як це перевіряється? Якщо ви зможете відповісти на ці питання, це також може принести певну користь.
Споживачі також повинні шукати продукти, які походять від стійких виробників батарей. Існують такі такі речі, як смартфон Fairphone, який наполягає на використанні кобальту, що був етично видобутий. Важливо, щоб індивідууми показували компаніям, що їм не байдужі ці питання; це дуже важливий перший крок. Є доволі багато того, що можна зробити, навіть якщо ви не готові стояти біля магазину Apple й протестувати.
Я повинен прояснити, що я ніяк не проти батарей. Я вважаю, що електричні автомобілі — це магія. Мені подобається мати всі ці пристрої, комп'ютери, телефони. Проблема полягає в тому, що ланцюг постачання потрібно очистити.
Деякі компанії змінилися. Подивіться на Glencore, [зареєстровану у Великій Британії] гірничодобувну компанію з неоднозначним минулим, яка сплатила штрафи за всіляку корупцію. Вони тепер справді поставили стійкість та захист навколишнього середовища в центр своєї місії та реінвестували багато в громаду, де вони працюють у ДРК. Я прийшов до цієї історії з ідеєю, що Glencore є цією великою поганою компанією. Вони, безумовно, зробили помилки в минулому, але вони також намагалися створити щось тривале та забезпечити стандарти в ДРК. Це показує, що можна досягти успіху як компаніям, так і людям, і державам.
Цинік міг би сказати, що якщо західні держави тиснуть на такі країни, як ДРК, з питань дитячої праці, вони просто почнуть більше співпрацювати з китайськими компаніями, передаючи переваги Китаю.
Китай вже має перевагу. Це коротко і ясно. Китай мав перевагу, коли нікому не було діла до цих питань. То якого ж буде втрачено перевагу, якщо ці питання піднімуть? Китай є найбільшим торговим партнером ДРК та найбільшим торговим партнером Індонезії. Перевага вже є, тому немає потреби боятися, що ви втратите щось через таку політику.
Якби ви допомогли створити кращу ситуацію для верховенства права в таких країнах, як ДРК, ви б отримали кращі бізнес-умови, в яких країни та компанії могли б процвітати, а не лише ті, які підтримуються величезними вливанями державних коштів Китаю. В довгостроковій перспективі створення більш етичного бізнес-середовища в цих країнах, безсумнівно, є метою, яку варто просувати, щоб уникнути загарбання ресурсів, яке в кінцевому підсумку більше підходить китайській політичній системі, ніж американській. Я не думаю, що більш активна політика призведе до більшої домінації Китаю, оскільки, певним чином, Китай вже виграв в Африці.
Під час адміністрації Байдена та другого строку адміністрації Трампа ми спостерігали спроби США провести більш промислову стратегію — хоча й у дещо різних формах — щоб узгодити компанії з національною безпекою таким чином, який би не був зовсім недоречним у Китаї. Чи вважаєте ви, що це доцільний шлях для США? Звісно, ми бачимо, як колишні військові США залучаються до видобутку в Конго, колишні «спеціалісти». Я б сказав, що ми спостерігаємо, як державна безпека в США виходить на перший план. Це дуже недавня тенденція, і вона відображає те, що сталося під час Холодної війни.
Отже, ми у новій Холодній війні в Африці?
Ми поки що не там, але рухаємось у цьому напрямку. Я припускаю, що деякі з розмов, які наразі відбуваються у Вашингтоні, стосуються того, як ми змогли надолужити останній раз, чому б не зробити це знову?
Різниця в тому, що Китай інвестував у наукові дослідження та науковий розвиток так, як цього не роблять США. Дослідження альтернативних технологій майже повністю ведуться Китаєм. Не забуваймо, що з літій-залізо-фосфатними батареями — частина постачального ланцюга походить із Західної Сахари — BYD є лідером. З усіх ознак найзначніші досягнення в технології батарей наразі приходять з Китаю.
Якщо США хоче конкурувати, їй доведеться також інвестувати серйозно в наукові дослідження, проектування, освіту і так далі. Це наразі не те, що ми бачимо, що відбувається якимось масовим чином. Власне кажучи, ми бачимо, що університети втрачають фінансування, а вища освіта під загрозою з політичних причин. Наукові дослідження зазнають збитків у США через ці атакуючі дії.
…якщо США не інвестують серйозно у фабрики та обробні заводи,, такі "нудні" речі, які не так захоплюючі, як входити в ДРК та захоплювати шахти, все це нічого не означає, тому що вам все одно доведеться обробити ці матеріали в Китаї.
Тож я не думаю, що це те, про що думають у Вашингтоні в рамках цієї адміністрації. Швидше за все, вони хочуть зануритися в Конго і налагодити контроль над шахтами. Це досить дурно, якщо ви так подумаєте. Ви можете купити необхідні мінерали на відкритому ринку. Звісно, ви можете стверджувати, що ціни маніпулюються шляхом накопичення чи ще чимось. Але насправді немає необхідності американських компаній володіти шахтами або ланцюгом постачання, якщо він працює корректно.
Коли ми говоримо про це, ми також говоримо про важелі в торгових переговорах і здатність вести торгову війну. Це явно дуже важко зробити, коли Китай може сказати: "Ми збираємося закрити краник на рідкісні землі або критичні мінерали". Не забуваймо, що Китай контролює до 90% обробки багатьох критичних металів: вони домінують у 60 з 80 критичних металів, визначених Геологічної службою США.
Отже, якщо США не інвестують серйозно у фабрики та обробні заводи, такі «нудні» речі, які не так захоплюючі, як входити в ДРК й захоплювати шахти, це все нічого не означає, адже вам доведеться обробити ці матеріали в Китаї. Ми робимо певні зусилля для розробки стратегії очищення в США, але це йде дуже повільно. Для того щоб переконати американські компанії, що варто інвестувати, знадобиться багато державних грошей і велике переконання.
В один момент ваших репортажів вас заарештували в ДРК. Чи можете ви розповісти про це та загальний процес створення цієї книги?
Я не вважав це особливим ризиком, поки зброя не була притиснута до мене. Я дописував з конфліктних зон, таких як Ємен, які значно активніші, і був у школах, які піддавалися обстрілам з мінометів, і був в Україні під час авіанальотів. ДРК не є такою фронтовою ситуацією, хоча деякі місця на сході можуть бути доволі небезпечними.
Арешт сам по собі, безумовно, був дуже болісним, але я все ще маю велику любов до цієї країни. ДРК насправді є дуже надихаючим місцем, оскільки ви бачите людей, які мають дуже мало, але теж намагаються зводити кінці з кінцями, роблячи це в майже магічний спосіб у деяких випадках. Це країна, в якій я знайшов друзів. Я витратив багато часу на спроби відвідати художників і дізнатися про музику. Тож це не було зовсім важко.
Що сподобалося — це сила та витривалість конголезького народу. Мені було дуже сумно бачити, що в них крадуть, і думати про те, якою могла б бути ця країна, якби її справедливо ставилися.
Оригінал: www.thewirechina.com