Новий командувач, стара мережа: неперевірена сертифікація OPCON у Кореї

· Азія

Новий командувач, стара мережа: неперевірена сертифікація OPCON у Кореї

США та Південна Корея стикаються з серйозними технічними та правовими перешкодами у процесі передачі оперативного контролю (OPCON), що ставить під загрозу майбутню ефективність об'єднаного командування.

Протягом двох днів у серпні, у межах навчань Ulchi Freedom Shield, які розпочалися в скороченому форматі та завершилися на шість днів раніше, альянс США та Республіки Корея (РК) перевіряв, чи можуть Збройні сили Республіки Корея командувати об’єднаними силами.

Зрештою, американський чотиризірковий генерал зберіг командування на обидва дні. Командування РК об’єднаною обороною на Корейському півострові є першою прогалиною в процесі сертифікації, яку міністри оборони США та РК мають обговорити на наступній консультативній нараді з питань безпеки.

Ця зустріч, яка зазвичай проводиться восени, була перенесена на початок 2027 року — офіційно через графік, при цьому міністри зустрінуться в грудні у Вашингтоні напередодні основної наради. Друга прогалина є фізичною: це мережа, через яку працюватиме майбутній штаб. Її наразі перебудовують, і очікується, що реконструкція завершиться не раніше 2029 року, що значно пізніше запланованої дати передачі оперативного контролю Республіці Корея.

Третя проблема стосується кібероперацій. За 14 років існування документів альянсу щодо кіберспівпраці жоден з них не формалізує це співробітництво мовою, яка б визначала, як майбутні об’єднані сили здійснюватимуть командування та контроль над такими операціями. Принаймні в публічних реєстрах, Командування об’єднаних сил (CFC), яке очолить південнокорейський генерал, взагалі не має ланцюжка кіберкомандування.

Ці прогалини мають суттєве значення. Процес сертифікації має визначити не лише те, чи володіє РК військовими спроможностями, необхідними для ведення об’єднаної оборони на Корейському півострові, а й те, чи зможе майбутній об’єднаний штаб виконувати свої завдання у воєнний час за тих умов командування, які існуватимуть після переходу.

У 2014 році союзники відмовилися від цільової дати передачі контролю (2015 рік) і натомість погодилися на підхід, що базується на виконанні певних умов. Наступного року вони ухвалили план передачі оперативного управління, заснований на умовах.

Логіка була простою: перехід має відбутися лише тоді, коли будуть створені військові спроможності, командні структури та безпекові умови, необхідні для підтримання ефективного стримування на Корейському півострові. Коротше кажучи, перехід не повинен послабити здатність Альянсу стримувати війну, а в разі потреби — вести її та здобути перемогу.

У 2018 році міністри оборони затвердили майбутню командну структуру та розпорядилися провести сертифікацію початкової оперативної спроможності у 2019 році, з наступними сертифікаціями операційної спроможності майбутнього командування для повного виконання своїх завдань у воєнний час.

Акцент на місіях воєнного часу означає, що об’єднаному штабу не обов’язково володіти кожною спроможністю, яку він використовує. Деякі з них залишаться національними, деякі надаватимуться для підтримки CFC, а інші залежатимуть від повноважень поза межами CFC.

З оперативної точки зору важливо, чи зможе командувач надійно отримувати, інтегрувати та використовувати ці спроможності для досягнення цілей місії. Це особливо важливо для тих спроможностей чи повноважень, які залишаються під виключним контролем США.

Союзники досягли значного прогресу у створенні військових спроможностей, необхідних для переходу. Але командування, яке має пройти сертифікацію, — це не просто сьогоднішнє CFC з південнокорейським генералом на чолі. Це зовсім інша система командних відносин.

Проблема переналаштування

Найважливішим серед того, що змінює передача командування, є головна посада: 50-те комюніке 2018 року підтвердило, що південнокорейський чотиризірковий генерал буде командувачем, а американський чотиризірковий — заступником. Проте в тому ж реченні міністри «вирішили зберегти» структуру навколо цієї посади.

Інверсія посад командувача та заступника при збереженні існуючої структури не вирішила питання того, як об’єднані сили будуть інтегруватися в цю структуру, і міністри це розуміли. На тій же зустрічі вони підписали та схвалили чотири додаткові інструменти, включаючи Технічне завдання щодо взаємовідносин між Об’єднаним комітетом начальників штабів, Командуванням ООН та CFC.

За словами тодішнього міністра національної оборони Ан Гю Бека, майбутнє командування базуватиметься на шести об’єднаних компонентах командування, перетворення яких на постійні організації вже триває.

Жоден із цих чотирьох документів не є публічним, у відкритих архівах немає нічого, що пов’язувало б будь-який із них із кіберрівнем, а РК не вказала, що кіберсфера буде включена до шести об’єднаних компонентів командування.

Майбутнє CFC функціонуватиме на мережі, яка ще не завершена. Об’єднана система управління та контролю Кореї та союзників проходить першу за десятиліття модернізацію, програму, яка, як очікується, триватиме до 2029 року і описується як настільки масштабна, що її можна прирівняти до розробки з нуля.

З огляду на те, що прогнозовані дати передачі командування — 2027 або 2028 рік — південнокорейський командувач очолить сили задовго до того, як мережа, через яку працюватиме штаб, буде готова. По суті, міністрів просять сертифікувати штаб на основі бази, якої ще не існує.

З чого ж насправді складалася цьогорічна оцінка? Літні навчання Ulchi Freedom Shield проходили як дводенні командно-штабні навчання, під час яких американський чотиризірковий генерал зберігав командування протягом усього часу. Таким чином, оцінка оминула ту саму зміну ролей, заради якої й затівався перехід: у жодний момент навчань 2026 року американський заступник не підпорядковувався південнокорейському командувачу.

Справедливості заради варто сказати, що союзники репетирували цю зміну у 2019 та 2022 роках, але ті репетиції проходили за старими схемами. Шість компонентів командування ще не були постійними організаціями, а в проекті взагалі не існувало кіберкомандування.

Де кіберпростір ніколи не зустрічається з командуванням

У 55 документах Альянсу США та РК, починаючи від 43-го комюніке у жовтні 2011 року до 57-го у листопаді 2025 року, немає жодного уривка, що містив би зміст щодо кіберспівпраці з чітким формулюванням командних відносин чи визначенням оперативного контролю.

До 2021 року обидва уряди видавали приблизно два таких документи на рік. Починаючи з 2022 року — трохи менше восьми, а у 2023 та 2024 роках вони писали про кіберпростір більше, ніж будь-коли раніше. Але, схоже, ці два напрямки діяльності ніколи не перетинаються.

Найкращим доказом є сам основоположний документ від жовтня 2014 року. 46-те комюніке обмежило кіберсферу одним абзацом, що починався з підтвердження важливості «захисту та доступу до космічного та кіберпростору».

У тому ж документі міністри вирішили впровадити перехід до оборони на Корейському півострові під керівництвом РК, що базується на умовах. Одинадцять років по тому 57-ме комюніке від листопада 2025 року приділяє кіберспівпраці лише два речення. Вони йдуть уже після плану переходу з його обіцянкою сертифікації у 2026 році. Кіберсфера залишається другорядною.

Лише чотири документи наближаються до об’єднання цих двох напрямків роботи. З декларативного боку, 50-те комюніке 2018 року обіцяє обмін інформацією щодо реорганізації двох «відповідних кіберкомандувань», а 52-ге комюніке 2020 року доповнює це потребою в «обмінах» між ними. Жоден із них не розподіляє повноваження, завдання, підтримку чи підпорядкування.

Щодо навчань, то на командно-штабних навчаннях у січні 2025 року та TACHYON ECHO 25-2 у липні 2025 року відпрацьовувалося призначення та розподіл результатів між командуваннями — так званий «аукціон». Комюніке використовують лексику командування, але нічого не закріплюють.

Звіти описують процедуру детально, але ніколи не використовують відповідну термінологію. Іншими словами, Альянс, здається, побудував механізм у звітах, але ніколи не вписав його в документи, які має оцінювати процес сертифікації.

Відсутність публічно визначених відносин кіберкомандування не обов’язково означає, що Альянсу бракує процедур для дій у кіберпросторі. Деякі з найбільш конфіденційних домовленостей про командування цілком виправдано залишаються поза межами публічного запису.

Проблема для сертифікації є вужчою: чи були ці процедури включені в майбутню командну структуру та чи були вони продемонстровані за тих умов, у яких вони насправді використовуватимуться.

Кібероперації роблять це питання особливо складним, оскільки командування, підтримка та авторизація — це різні питання. Південнокорейський чотиризірковий генерал може командувати об’єднаною операцією, тоді як спроможність, необхідна для підтримки цієї операції, залишається під контролем США, а повноваження щодо схвалення певного кіберефекту залишаються за ланцюжком командування США.

У такій структурі немає нічого неможливого. Але ці відносини мають бути визначені, зрозумілі та відпрацьовані до того, як криза виявить їхні слабкі місця.

Саме це і має перевіряти процес сертифікації: чи може південнокорейський командувач визначити необхідний кіберефект і отримати його через майбутню командну структуру? Чи має американський заступник чітко визначену роль у перетворенні цієї вимоги на підтримку США?

Чи достатньо зрозумілі національні та об’єднані повноваження, щоб оперативний запит міг рухатися з необхідною швидкістю? І чи може штаб інтегрувати цей ефект у різних доменах?

Це не аргументи проти переходу. Але чим більше відповідальності Вашингтон очікує від Сеула за стримування та оборону на півострові, тим важливіше встановити, як майбутній південнокорейський командувач отримуватиме доступ до спроможностей США, критично важливих для об’єднаної оборони.

Національна оборонна стратегія 2026 року відображає цей підхід: Південна Корея повинна взяти на себе головну відповідальність за стримування Північної Кореї, при критичній, але більш обмеженій підтримці США. Командна архітектура повинна зробити цю підтримку дієвою.

Сертифікація того, що потрібно

Три прогалини не є аргументами проти переходу; вони є аргументами на користь застосування логіки переходу, що базується на умовах, до самої командної структури.

Перед сертифікацією союзники повинні продемонструвати три речі: по-перше, призначити південнокорейського чотиризіркового генерала командувачем, а американського — заступником під час навчань із сертифікації, з проходженням оперативних рішень та запитів на підтримку через майбутню структуру.

По-друге, ідентифікувати критичні спроможності, від яких залежатиме майбутній штаб, та відпрацювати механізми, через які командувач отримуватиме до них доступ. По-третє, відпрацювати запит, авторизацію, інтеграцію та оцінку кіберефектів, коли південнокорейський командувач очолює сили, а американські спроможності надають підтримку.

Альянсу не потрібна ще одна умова для переходу; йому потрібно переконатися, що сертифікація насправді вимірює те, що задумано: об’єднаний штаб, здатний командувати у воєнний час відповідно до своїх майбутніх командних відносин.


Девід Ф. Гелві — заслужений співробітник з питань оборонної стратегії та безпеки в Індо-Тихоокеанському регіоні в Інституті безпеки та технологій. Раніше він працював високопосадовцем у Міністерстві оборони США, відповідаючи за безпеку в Індо-Тихоокеанському та Євроатлантичному регіонах; він очолював американську делегацію в корейсько-американському комплексному оборонному діалозі з 2011 по 2015 рік і відповідав за політику щодо Кореї з 2017 по 2021 рік. Висловлені тут погляди є його власними і не відображають позицію Міністерства оборони США.

Кангю Лі — заступник директора з питань технологій та геополітики в Азії в Інституті безпеки та технологій і докторант Школи міжнародних відносин імені Сема Нанна при Технологічному інституті Джорджії. У 2020 році він був стипендіатом фонду Korea Foundation у Pacific Forum.

Оригінал: asiatimes.com

Про Що? — новини науки, технологій і світу