Новий погляд на те, як мозок стискає хаос навколишнього світу

· Наука

Новий погляд на те, як мозок стискає хаос навколишнього світу

Мозок не пасивно сприймає світ, а активно «проектує» категорії на реальність, керуючись передусім потребами тіла у виживанні.

Щомиті наше тіло потопає в сенсорних сигналах. Фотони влучають у сітківку, хвилі стисненого повітря вдаряються в барабанні перетинки. Леткі молекули зв’язуються з рецепторами в носових ходах, а хімічні сполуки вкривають наші смакові рецептори. Тиск і тепло активують нервові закінчення на шкірі. Ми здатні орієнтуватися в цьому потоці завдяки тому, що мозок виконує колосальний обсяг стиснення даних. Завдяки процесу, відомому як категоризація, мозок перетворює безладний, шумний і багатий на інформацію світ на об’єкти, людей, концепції та емоції, які ми можемо зрозуміти та на основі яких можемо діяти в межах власного досвіду.

Згідно з традиційними поглядами нейронауки, категоризація відбувається на самому кінці сенсорної обробки. Мозок пасивно сприймає сенсорні деталі, потім декодує їхні ознаки й порівнює з шаблонами, що зберігаються в пам’яті, наче клерк, що перебирає папери в нервовій картотеці. Однак цей підхід до категоризації ледве пояснює надзвичайну гнучкість, з якою ми присвоюємо ярлики ознакам світу. У ясний день на відкритій вулиці раптовий ритмічний стукіт — це голуб, що злітає, проте, коли ми йдемо тьмяно освітленим провулком уночі, той самий звук — це шурхіт кроків незнайомця. Як мозок може категоризувати схожі набори сенсорних сигналів радикально різними способами в різних ситуаціях?

Двоє провідних нейробіологів світу запропонували оновлене розуміння функцій і структури мозку для вирішення цього питання. На сторінках журналу Nature Reviews Neuroscience Ліза Фельдман Барретт, яка вивчає психологію та нейронауку емоцій у Північно-Східному університеті, та Ерл Міллер, який вивчає, як мозок здійснює цілеспрямовану поведінку в Массачусетському технологічному інституті, об’єдналися для формування нового погляду на категоризацію. Вони описують, як мозок постійно реконструює свої категорії від моменту до моменту, спираючись не лише на відчуття та пам’ять, а й на негайні фізіологічні потреби тіла.

В основі їхньої системи лежить контрінтуїтивне усвідомлення. Хоча у нас може скластися враження, що наші категорії відображають об’єктивну реальність, дослідники стверджують, що мозок проєктує категорії на світ у відповідь на потреби організму у виживанні. Ще до того, як ми усвідомлюємо наші сенсорні враження, мозок уже готує тіло до дій, спрямованих на підтримання енергетичних ресурсів, що живлять наші фізіологічні системи. Таким чином, передбачення мозку — а не сукупні ефекти сенсорної інформації — зрештою формують і обмежують те, як ми категоризуємо об’єкти та особливості світу.

Ця концепція — «свіжий погляд на категоризацію», — зазначив Луїс Пессоа, нейробіолог з Університету Меріленда. Їхня ідея про те, що «підтримання енергетичних обмежень життя є фундаментальним для того, як ми структуруємо наші категорії», за його словами, є «надзвичайно важливою для подальшого вивчення».

Ще однією новизною в системі Барретт і Міллера є гіпотеза про те, що категоризація відбувається не в якійсь конкретній ділянці мозку, а по всьому органу і навіть за його межами. Щоб зрозуміти, як організми формують категорії, стверджують вони, нейробіологи повинні розглядати нервову систему в цілому, з голови до ніг.


Важка вага

Протягом багатьох років ці двоє впливових нейробіологів перебували в одній орбіті, але ніколи не співпрацювали безпосередньо.

Міллер вимірює високорівневі електричні патерни в мозку, щоб краще зрозуміти механізми, що керують моделлю нейронних обчислень, відомою як предиктивне кодування. Предиктивне кодування розглядає наше сприйняття як продукт прогнозів мозку, а не як сцену, побудовану на пасивно отриманих сенсорних сигналах.

Зазвичай, якщо ми перебуваємо в нормальному сенсорному оточенні (наприклад, відпочиваємо вдома) без будь-якої нової інформації, мозок генерує прогнозні сигнали про середовище (відомі як зворотні сигнали), які переважатимуть над вхідними сенсорними сигналами (прямими сигналами). Але якщо стається щось несподіване — подія, що відхиляється від прогностичної моделі, — прямі сенсорні сигнали, наприклад ті, що надходять у зорову кору, зіштовхуються з прогнозними зворотними сигналами. Ця різниця створює помилки прогнозування. Коли сенсорні сигнали порушують вашу модель прогнозування, вони можуть увійти у свідомий досвід як відчуття подиву.

«Ваш мозок повинен постійно робити прогнози щодо того, що станеться в найближчі кілька секунд, тому що йому потрібно відфільтрувати більшу частину вхідної сенсорної інформації, — сказав Міллер. — Він не може обробити все, тому в основному шукає речі, які не збігаються з прогнозами, оскільки це більш інформативно».

У своїй роботі Барретт застосувала ці ідеї прогнозування та очікування до нашого теоретичного розуміння емоцій. Центральним для її роботи є концепція алостазу: того, як організм прогнозовано регулює використання енергії. На її думку, категорії емоцій — страх, щастя, гнів — нагадують прогнозні «плани дій», які нервова система генерує для активації поведінки, що вже служила нам раніше. Наприклад, збуджений стан тіла з прискореним серцебиттям, частим диханням і напруженими м’язами в контексті переслідування собакою вказуватиме на категорію емоції «страх», щоб активувати певні дії та використати наші енергетичні ресурси для боротьби чи втечі. Традиційно вважалося, що емоції жорстко закладені в специфічні ланцюги від народження. Барретт допомогла показати, що ми конструюємо емоційні категорії стосовно сигналів як зсередини тіла, так і із зовнішнього контексту.

У 2025 році Барретт звернулася до Міллера, щоб дізнатися, чи було б йому цікаво об’єднати їхні ідеї для створення нової системи категоризації — такої, що вийшла б за межі моделі картотеки й включила їхні ідеї про прогнозування та алостаз. «Навіть дуже блискучими вченими іноді може керувати традиційне мислення, яке буває важко подолати, — сказала вона. — Він відразу зрозумів, що я маю на увазі». Тож вона запитала, чи хоче він написати спільну статтю. Міллер погодився.

«Під час наших дискусій стало зрозуміло, що ми з одного тіста, — сказав Міллер. — Що мені подобається в Лізі, так це те, що вона завжди мислить масштабно... Ми обоє не боїмося говорити речі, які суперечать стандартному погляду на речі».


Живі категорії

Як тварини, ми повинні виживати в умовах змін — як у середовищі, де ми перебуваємо, так і в наших власних тілах. Оскільки ми маємо обмежену енергію, час і обчислювальні ресурси, зрозуміти кожну деталь кожної ситуації неможливо. Це означає, що ми повинні вдаватися до «скорочених шляхів», щоб вижити.

Ось тут і з’являються категорії. «Категорія — це подія, під час якої різні речі сприймаються як схожі або еквівалентні в певній ситуації», — сказала Барретт. Категорії можуть бути базовими, як «їжа», «загроза» чи «партнер». Люди мають дивовижну здатність формувати набагато детальніші категорії, включаючи ті, що є дуже абстрактними: відвідайте філософський факультет, щоб почути про такі категорії, як «справедливість», «істина» та «краса».

Courtesy of Earl Miller

Функція категоризації, каже Барретт, полягає у використанні минулого досвіду, який нагадує нову ситуацію, для впровадження поведінки, що підтримує функціонування наших систем організму. Категорію «яблуко» можна визначити через фізичні ознаки — гладке, кругле, червоне, розміром з долоню, — але вона також містить набір поведінкових правил щодо того, як ми повинні взаємодіяти з ним: «добре для їжі» або «викинути, коли зіпсоване».

«Важливим моментом у категоризації є те, що ви робите все це з певною метою, — сказав Тімоті Бушман, нейробіолог з Принстонського університету. — Причина категоризації — підтримка поточного завдання. Чого б ви не хотіли або в якій би ситуації не опинилися, ви категоризуєте щось відповідно до того, яке значення це має для вас».

Але як формуються категорії? Згідно з традиційним поглядом, з часом наш досвід будує узагальнений список атрибутів, щоб сформувати категорію, як-от «кіт», яку ми можемо використовувати для розрізнення пухнастих істот. Згідно з цією моделлю, ми отримуємо сенсорну інформацію і звужуємо її, щоб вона відповідала категоріальним ознакам у нашій пам’яті: «О, це річ, схожа на хвіст; у неї є вуха, є хутро — тепер я зрозумів усі ці ознаки, — припустив Міллер. — Тепер я запитую свої банки пам’яті: о, це кіт».

Однак, на думку Барретт і Міллера, мозок використовує спогади про схожі минулі ситуації, щоб передбачити набір поведінки, який є доречним для нової ситуації, ще до того, як органи чуття ідентифікують традиційну категорію.

Уявіть, що ви йдете і відчуваєте подряпину на нозі. Якщо ви в безпечному місці й спокійні, ви продовжите йти, не надаючи цьому відчуттю жодного значення. Але припустимо, що ви йдете через високу траву в незнайомому місці; ваше серцебиття і дихання швидші, ніж зазвичай. Ви нервуєте, тому що ваш мозок передбачувано розподілив ресурси вашого тіла, щоб втекти від будь-яких потенційних загроз. І нервуючи, ви підсвідомо готові припустити, що подряпина — це потенційна загроза: укус комахи або, що гірше, змії.

В обох випадках відчуття подряпини однакове, але мозок категоризує його радикально різними способами. Той факт, що набагато ширший набір сигналів — екологічних і тілесних — впливає на те, як ми формуємо категорії, створює підґрунтя для нової системи Барретт і Міллера.

Їхня пропозиція ґрунтується на багаторічних анатомічних, електрофізіологічних дослідженнях та дослідженнях візуалізації мозку, проведених у їхніх лабораторіях та іншими вченими. Вони побудували аргумент, що категоризація — це постійний інструмент прогнозування, за допомогою якого нервові системи спрямовують поведінку, щоб підтримувати життєдіяльність організму.

Деякі з їхніх доказів знаходяться на нейронному рівні. Вони посилаються на дослідження, які показують, як зв’язність мозку структурована так, щоб віддавати перевагу прогнозним сигналам над сенсорними. Наприклад, існує набагато більше зв’язків між нейронами, які полегшують зворотний потік внутрішньо згенерованих сигналів, ніж між тими, що обробляють прямі сигнали, які надходять від наших органів чуття. Навіть у межах зорової кори 90% синаптичних зв’язків полегшують зворотну сигналізацію. Це свідчить про те, що мозок структурований для прогнозування категорій, сприйняття та поведінки, а не для категоризації у відповідь на стимули.

Що стосується прямої передачі, автори описують, як ланцюги, що несуть сенсорну інформацію, зазнають значного стиснення, коли вони рухаються глибше в мозок. Вони зустрічають багато дрібних нейронів, які щільно упаковані, але ледь пов’язані, і їхні сигнали скорочуються через меншу кількість, більші та краще пов’язані нейрони. Рухаючись вздовж цього градієнта, сенсорні сигнали стають високоабстрактними — і зрештою досягають інтегративних ділянок, які координують інформацію від органів чуття, пам’яті та тіла для керування поведінкою.

Потім автори використовують електрофізіологічну роботу з лабораторії Міллера, щоб показати, як взаємодіють зворотні та прямі сигнали. У загальному вигляді мозку хвилі, що рухаються, які представляють активність багатьох нейронів, несуть інформацію про цілі, плани та енергетичний стан тіла. Ці хвилі потім зустрічаються і поєднуються з іншими, що несуть інформацію від органів чуття.

За словами Барретт і Міллера, взаємодія між хвилями інформації, що проходять через мозок, може пояснити, як один і той самий набір зовнішніх сенсорних сигналів може бути категоризований по-різному в різних ситуаціях. Якщо ви виснажені й голодні, синє, перезріле яблуко категоризується як вкрай необхідна їжа. Якщо ви відпочили й ситі, це шматок другосортного фрукта, який варто ігнорувати.

«Наш внутрішній стан такий же, якщо не більш важливий, ніж сенсорні вхідні дані для нас, — сказала Сандра Рейнерт з Університетського коледжу Лондона, яка вивчала категоризацію у гризунів. — Цілком інтуїтивно зрозуміло, як внутрішній контекст перемальовує наші правила [щодо того, як ми формуємо категорію]».


Усюди й одразу

Центральним компонентом системи Барретт і Міллера є походження прогнозних сигналів у мозку. У більшості нейронаукової літератури з візуальної категоризації інтегративні ділянки кори (розташовані на зовнішній поверхні мозку) вважаються джерелом прогнозних очікувань. «Вони [Барретт і Міллер] роблять інший крок, — сказав Пессоа. — Вони беруть лімбічне ядро як джерело цих прогнозних сигналів».

Лімбічне ядро включає структури глибоко в мозку, які об’єднують сигнали, що несуть інформацію від тіла, органів чуття, пам’яті та вищих когнітивних функцій. Ця інтегративна мережа знаходиться близько і тісно пов’язана з гіпоталамусом, давньою частиною мозку, яка контролює основні функції організму, такі як температура тіла, серцебиття та голод.

Оскільки гіпоталамус допомагає інформувати кору — складчастий, найзовнішніший шар мозку, який бере участь у когнітивних процесах вищого рівня, таких як виконавчий контроль, — про енергетичний стан організму, автори припустили, що лімбічне ядро полегшує здатність мозку передбачати енергетичні потреби тіла.

Лімбічне ядро — це місце, де перетинаються найбільш стислі резюме внутрішніх і зовнішніх сигналів. Ви можете уявити нервову систему як дві воронки у формі краватки-метелика, що зустрічаються в найвужчій точці — лімбічному ядрі, точці найвищого стиснення. Подібно до того, як візуальна інформація стискається під час проходження через зорову кору і глибше в мозок, фізіологічні сигнали стискаються, коли вони рухаються від тіла вгору по блукаючому нерву в мозок. Потім вони досягають лімбічного ядра, де інтегруються зі стисненою сенсорною інформацією. Разом ці сигнали генерують відповідну категорію та пов’язану з нею поведінку.

Залежно від категорії — візуальна категорія, як «яблуко», абстрактна категорія, як «справедливість», або емоційна категорія, як «трепет», — взаємодія прогнозних зворотних сигналів зі стисненими прямими сенсорними сигналами може відбуватися в будь-якій кількості нейронних ділянок. Процес охоплює всю нервову систему, пишуть автори.

Барретт наголосила, що вибір будь-якої конкретної початкової точки для цього процесу є довільним. «Заради наукової дискусії ви повинні сказати: "Я збираюся обрати цю точку як початок", — сказала Барретт про лімбічне ядро. — Ми могли б легко обрати будь-яку іншу точку».

Міллер погодився. «Ліза і я стверджуємо, що це те, що відбувається на кожному рівні, відбувається в багатьох місцях, і відбувається в результаті цих протилежних, взаємодіючих потоків інформації — прямого і зворотного, — сказав він. — Це не один кінець мозку, як традиційно вважалося».

Барретт і Міллер просять галузь вийти за межі моделі, в якій категорії зберігаються, як документи в картотеці мозку. Починаючи від того, як мозок структурований для стиснення сенсорної інформації, до того, як він прогнозує і готує тіло до відповіді, категоризація «закладена» всередині, пишуть автори. Це основний організаційний принцип нервової системи, який спирається на пам’ять, сприйняття та поведінку, щоб допомогти нам добре виживати в багатому на інформацію світі.

Оригінал: www.quantamagazine.org

Про Що? — новини науки, технологій і світу